Застосування ігротерапії як методу фізичної реабілітації дітей раннього віку з синдромом розладу рухових функцій

 

 

Анотація. В статті розглядаються питання проведення занять з кінезотерапії в ігровій формі дітям раннього віку з синдромом порушень розвитку рухової сфери, аналізується вплив ігротерапії в індивідуальній комплексній програмі фізичної реабілітації на розвиток рухових функцій.

Ключові слова: ігротерапія, програма ранньої комплексної реабілітації, синдром розладу рухових функцій.

Аннотация. В статье рассматриваются вопросы проведения занятий по кинезотерапии в игровой форме детям с синдромом нарушений развития двигательной сферы, анализируется влияние игротерапии в индивидуальной комплексной программе физической реабилитации на развитие двигательных функций.

Ключевые слова: игротерапия, программа ранней комплексной реабилитации, синдром задержки двигательного развития.

Annotation. In the article the questions of leadthrough of employments are examined after a kinezitherapy in a playing form to the children of early age with the syndrome of violations of development of motive sphere, influence of kinezitherapy in a playing form is analyzed in the individual complex program of physical rehabilitation on development of motive functions.

Key words: kinezitherapy in a playing form, program of early complex rehabilitation, syndrome of disorder of motive functions.

Актуальність дослідження.

Причини синдрому розладів рухових функцій можуть бути різними – недоношеність з терміном гестації менше 33 тижнів, інфікування матері під час вагітності вірусними захворюваннями, гідроцефалія вроджена та набута, наслідки перенесеної нейроінфекції, перинатальне гіпоксично-ішемічне ураження центральної нервової системи, вторинна мікроцефалія, гіпоксично-травматичне ураження нервової системи (черепно-мозкова пологова травма) [1].

Як засвідчують міжнародні та вітчизняні науковці та фахівці з корекційної роботи, на сьогоднішній день поняття фізичної реабілітації є набагато ширшим та включає в себе більше можливостей, ніж застосування традиційних засобів масажу та ЛФК [4, 5].

Враховуючи те, що типовий розвиток дитини проходить одночасно – моторний, психічний, мовленнєвий, які є взаємозв’язані то, відповідно, затримка однієї сфери (в даному випадку рухової) призводить до затримки і всіх інших [6]. Тому необхідні нові шляхи та підходи для ефективного корекційного впливу, які б могли охопити широкий спектр дії на різні сфери (моторику, психоемоційний стан) та аналізатори (зоровий, слуховий, тактильний), формувати достатній рівень внутрішньої мотивації дитини до самостійної рухової активності. Всі ці задачі вирішувались при проведенні занять кінетотерапії за методом ігротерапії для взаємодоповнення та взаємопідсилення корекційних заходів.

Мета дослідження: вивчити вплив занять кінезотерапії у формі гри та обґрунтувати необхідність включення ігротерапії у комплексну програму фізичної реабілітації дітей раннього віку з синдромом розладу рухових функцій.

Завдання дослідження:

визначити рівень моторики у дітей;

сприяти формуванню і розвитку фізіологічних рухових навичок за принципом онтогенетичної послідовності;

оптимізувати організацію життєдіяльності дитини з розладами рухових функцій для максимального розвитку рухового і особистісного потенціалу дитини;

довести ефективність проведення занять з кінезотерапії у формі гри дітям раннього віку з синдромом розладу рухових функцій.

Результати дослідження та їх обговорення.

Дослідження проводилось на базі Рівненського центру медико-соціальної реабілітації дітей з органічним ураженням нервової системи та в навчально-реабілітаційному центрі «Особлива дитина».

У дослідженні брало участь 44 дитини віком від 3 до 12 місяців із ураженням нервової системи різного ступеня, що супроводжується синдромом розладу рухового розвитку: основна група (n= 22) та контрольна група (n= 22).

Група фахівців складалася з лікаря-невролога, реабілітолога, психолога.

Для дітей основної групи складалася індивідуальна програма ранньої комплексної фізичної реабілітації, яка включала в себе крім загальноприйнятих курсів масажу та ЛФК, заняття з гідрокінезотерапії, ігротерапії, використання мультисенсорного впливу, залучення батьків до співпраці з групою фахівців для забезпечення безперервності та тривалості реабілітаційного процесу. Діти контрольної групи займалися в закладі реабілітації за загальноприйнятою методикою.

На початку дослідження первинне обстеження рівня моторного розвитку показало, що діти обох груп мали значне відставання розвитку рухової сфери, що значно відрізнявся від етапів розвитку здорових дітей. Поряд з розладами локомоцій в основній групі у 4 (18, 18%) дітей з помірним ураженням нервової системи та у 8 (36, 36%) дітей з тяжким ураженням нервової системи та в контрольній групі у 5 (22, 73%) дітей з помірним ураженням нервової системи та у 8 (36, 36%) дітей з тяжким ураженням нервової системи спостерігався недостатній рівень мотивації до рухової активності, характерними були знижені зорові реакції, відсутність «комплексу пожвавлення», адекватна відповідь на звукові та візуальні подразники.

Враховуючи характерні особливості моторики дітей раннього віку з синдромом розладу рухових функцій, з дітьми основної групи ми проводили заняття з лікувальної фізичної культури за методикою ігротерапії. Це ставило дитину на позицію активного учасника корекційного процесу, робило її ініціатором та ведучим на занятті. В окремих випадках проведення ігротерапії було єдиним шляхом отримання позитивного результату.

Під час ігротерапії засвоювалися необхідні рухові навички у природний для дитини спосіб, відпрацьовувався ланцюжок фізіологічних змін положення тіла, що спонукав її до активного, свідомого, самостійного руху. У випадку, коли дитина в силу ураження нервової системи не могла виконати певні рухи, дорослий (реабілітолог, батьки) допомагав за методом «рука в руці» виконувати рухи, притаманні дитині з типовим розвитком.

При проведенні ігротерапії дітям раннього віку з синдромом рухових розладів ми застосовували наступні підходи:

зміст гри відповідає віку, руховим, інтелектуальним можливостям дитини, її емоційному стану, рівню мотивації, є доступний та безпечний;

заняття у формі гри передбачає різні варіанти ускладнення – моторне, сенсорне, емоційне, яке зростає поступово, в міру оволодіння простими формами руху.

Проведення ігротерапії допомагало нам досягати наступних цілей:

набуття рухового досвіду в положенні, притаманному хронологічному віку дитини, в природний для дитини спосіб;

концентрація уваги, виховання зорового контакту, встановлення довірливих стосунків з дорослим, розвиток комунікативних властивостей;

цілеспрямоване емоційне ігрове навантаження мало стимулюючий вплив на дитину, формувало позитивне сприйняття оточення, що активізувало її рухову активність, формувало внутрішню мотивацію до самостійного руху;

проведення занять з фізичної реабілітації за методикою ігротерапії дозволило батькам дітей більше спілкуватися, краще розуміти свою дитину, її поведінку, бажання.

Проведення занять у положеннях, притаманних хронологічному віку, сприяло стимуляції випрямляючих рефлексів та зменшенню патологічного впливу тонічних, розвитку функціональної діяльності рук, у дитини формувались просторові уявлення, «схема тіла».

Впровадження методики «рука в руці» покращило рухливість в суглобах, сприяло розвитку маніпулятивної діяльності рук, дало можливість дитині вчитись правильному виконанню рухів.

Багаторазова повторюваність, однотипна наступність виконання вправ, розвиваючих рухів в грі сприяла кращому їх сприйняттю, розумінню, запам’ятовуванню та виконанню в щоденних ситуаціях поза заняттям.

Підвищення рівня мотивації до занять фізичної реабілітації, до самостійної рухової активності досягалось за допомогою проведення занять на високому позитивно-емоційному фоні, негайному припиненні при негативній реакції дитини, чергуванні зміни положення тіла дитини, режиму рухового дозвілля та активного відпочинку, проведенні занять перед дзеркалом, використання дозованого сенсорного впливу: різнобарвних іграшок, різноманітних за формою, фактурою, музичним супроводом.

Наприкінці дослідження контрольне обстеження показало, що 10 (45, 45%) дітей основної та 9 (40, 91%) дітей контрольної групи з легким ураженням нервової системи досягли рівня розвитку локомоцій, що відповідає типовому розвитку. Діти з помірним та тяжким ураженням нервової системи обох груп мали суттєві відмінності: в основній групі у 4 (18, 18%) дітей з помірним ураженням нервової системи та у 8 (36, 36%) дітей з тяжким ураженням нервової системи спостерігався високий рівень готовності до рухової активності, зоровий контакт з оточуючими, стеження за предметом, впізнавання знайомих іграшок, запам’ятовування попередніх дій, проявлявся «комплексом пожвавлення» – усмішкою, радісним збудженням, активними рухами ногами, руками, лагідним лепетанням. Серед дітей основної групи, що проходили заняття з фізичної реабілітації за методикою ігротерапії, не було жодної дитини, яка б негативно реагувала на такий спосіб корекційного впливу, в процесі гри з задоволенням виконували те, що поза грою для них було тяжким і нецікавим.

У контрольній групі покращення відмічалось у 3 (13, 64%) дітей з помірним ураженням нервової системи та у 3 (13, 64%) дітей з тяжким ураженням нервової системи; у 2 (9, 09%) дітей з помірним ураженням нервової системи та у 5 (22, 73%) дітей з тяжким ураженням нервової системи, спостерігалась обмежена рухова активність, негативна реакція у вигляді плачу на пасивну зміну положення тіла, на процедури масажу, ЛФК, відсутній зоровий контакт та фіксація погляду на предметі, стеження за ним, батьки скаржились на поганий сон, неспокій, емоційну неврівноваженість дітей.

Висновки. Дослідження показало, що ігротерапія є необхідною формою проведення занять з лікувальної фізичної культури у дітей з помірним і тяжким ураженням нервової системи.

Ігротерапія сприяє комплексному впливу на дитину: корекції та розширенню моторних можливостей за принципом онтогенетичної послідовності, навчанню рухових навичок у положеннях, притаманних хронологічному віку, підвищенню рівня мотивації до довільної рухової активності, до корекційних занять, вихованню здатності самостійно вирішувати посильні задачі, пов’язані з рухом в рамках обмежених моторних можливостей, розвитку і покращенню рівноваги, координаційних здібностей.

Кінезотерапія у формі гри сприяє руховому та особистісному розвитку та сприймається дитиною як приємна, цікава, необхідна для неї діяльність, можливість спілкуватись з оточуючими.

 

 

Бадалян Л. О. Дитячий церебральний параліч / Л. О. Бадалян. – К: Здоров’я, 1988. – 920 с.

ЛяВонн Джегер. Інструкції до домашньої програми для немовлят і малих дітей (перекл. з англ.) / ЛяВонн Джегер. – Львів: Видавничий дім «Наутілус», 2000. – 57 с.

Рейчел Б. Діамант. Вправи для занять з дітьми: як діяти вдома батькам малих дітей (перекл. з англ.) / Б. Рейчел. – Львів: Видавничий дім «Наутілус», 2000. – 116 с.

Сара Ньюмен. Игры и занятия с особым ребенком. Руководство для родителей / Пер. с англ. Н. Л. Ходмогоровой. – М. : Теревинф, 2004. – 240 с.

Финни Нэнси Р. Finnie, Nancie R. Ребенок с церебральным параличом: помощь, уход, развитие: книга для родителей / Нэнси Р. Финни; под ред. Е. В. Клочковой; [пер. с англ. Ю. В. Липес, А. В. Снеговской]. – 3-е изд. – М. : Теревинф, 2009. – 333 с.

Шульженко Д. І. Дизонтогенетичні аспекти ранньої корекційно-педагогічної роботи в соціально-реабілітаційних центрах / Д. І. Шульженко // Актуальні проблеми навчання та виховання людей з особливими потребами: зб. наук. праць. – К. : Університет «Україна», 2004. – 448 с.