Завдання диференційної психології: науково-дослідні, діагностичні, корекційні

 

У диференційній психології вирішуються три групи завдань:

науково-дослідні;

діагностичні;

корекційні.

Дослідницькі завдання розглядають об’єкт науки на різних рівнях: на рівні загальних закономірностей і факторів розвитку та на рівні специфічного їх прояву в окремі періоди життя. До більш конкретного рівня відноситься розгляд проблем вікової динаміки окремих сторін психіки (психофізіологічних функцій, процесів, властивостей), а також їх взаємозв’язків протягом усього життєвого циклу людини. Науково-дослідні завдання диференційної психології спрямовані на більш повне і глибоке розуміння об’єкта і предмета науки.

Розв’язання діагностичних завдань дає можливість розпізнавати і оціню-вати ступінь зрілості індивідуальних, соціальних та особистісних характерис-тик людини на різних етапах її розвитку, оцінювати відхилення різного роду в психічному розвитку осіб різного віку, визначати потенційні можливості психічного розвитку. При цьому діагностичні завдання можуть вирішуватися разом з прогностичними як у періоди раннього онтогенезу, так і в періоди дорослості і геронтогенезу.

Корекційні завдання зорієнтовані на виправлення дефектів у психічному розвитку і усунення тих причин, які викликають різного роду відхилення (сімейні умови та ін.). Розв’язання цього роду завдань здійснюється шляхом психологічних консультацій, спеціально організованих тренувань і навчальних експериментів, психолого-педагогічного тренінгу, шляхом розробки рекомен-дацій зі зміни способу життя з врахуванням віку та індивідуальних особливос-тей людини. Ефективність корекційної роботи диференційного психолога багато в чому залежить від активності і готовності самих осіб, які потребують психологічної допомоги.

 

 

Врахування досліджень диференційної психології необхідне при побудові ефективних режимів тренінгу операторів, навчання професійній майстерності в умовах високоавтоматизованого виробництва, при оцінці надійності роботи і адаптаційних можливостей людини в процесі інтенсифікації виробництва.

Диференційні особливості важливі також при клінічній діагностиці з метою більш точної профілактики, лікування і при експертизі з використанням глибоких і всебічних знань про стани і можливості людини в різні періоди її життя. Тісний зв’язок з клінікою, медициною, включаючи геріатрію, сприяє поглибленій розробці основних проблем диференційної психології, таких як потенціали людського розвитку в різні періоди життя. У педагогічній діяльності висока ефективність навчання і виховання досягається завдяки всебічному знанню учнів з обліком їх вікових та індивідуальних особливостей. Практична робота з людьми в інших областях громадського життя, у сфері обслуговування, управління також вимагає диференційованого підходу на основі знань про диференційні особливості людини.

Взаємодія диференційної психології з практикою здійснюється різними шляхами:

безпосередньо;

опосередкованим шляхом;

через медицину і педагогіку;

через психологічні науки, утворені в результаті розширення міждисциплінарних зв’язків (соціальна психологія, педагогічна психологія, інженерна психологія.

І ті, і інші науки створюють нові можливості для розвитку сфер практичного використання диференційної психології.

Прикладні завдання розв’язуються на основі знання загальних законо-мірностей онтогенетичного розвитку і системного підходу до об’єкта вікової і диференційної психології. До числа таких завдань відносяться визначення і наукове обгрунтування вікових та індивідуальних норм психічного розвитку, які використовуються як у клініці з метою встановлення різного роду відхилень у розвитку людини, так і при визначенні соціальних функцій і ролей людини в різні періоди її життя (цивільна і трудова зрілість, пенсійний вік і т. д.).

Знання діапазону індивідуальних розходжень необхідне для прогнозування психічного розвитку. Широкий діапазон дії індивідуально-вікових норм обумовлений тим, що вік виступає в якості однієї з найбільш інтегральних характеристик людини. Оцінюючи вікові особливості з позиції комплексного підходу, важливо враховувати неоднаковий ступінь зв’язку змін різних функцій з віком. При загальному глобальному підході до вікових норм провідне значення має класифікація періодів і окремих фаз життя, які характеризуються поєднанням метричних і топологічних властивостей. Крім того, залежно від змісту і спрямованості соціально значимих вимог до людини в різні періоди її онтогенезу на перший план у визначенні норм психічного розвитку виступають різні критерії, які визначають специфіку комплексної оцінки того або іншого періоду життя.

Поряд з розробкою індивідуальної періодизації життєвого важливе прик-ладне значення приділяється віковому нормуванню за окремими підструкту-рами і функціями (пам’ять, увага, сенсорно-перцептиві та інші функції).

Індивідуальні розходження виступають у якості самостійної проблеми в структурі диференційної психології. Розгляд індивідуальних особливостей у їх єдності створює нові можливості для визначення можливостей і потенціалу анвчання і виховання, для визначення ступеня зрілості психологічних функцій окремих людей. Виявлення різних шляхів розвитку психологічних функцій і розмаїтості темпів їх індивідуальної динаміки має значення для більш точної оцінки не тільки кожного вікового “зрізу”, але й, головним чином, самого процесу індивідуального розвитку, з погляду розмаїтості проявів вікової норми під впливом різних факторів. У цьому випадку мова йде про наукову основу індивідуально-педагогічного підходу до людини і розв’язання завдань вихован-ня й навчання.

Наступний цикл науково-практичних проблем диференційної психології пов’язаний з феноменом прискорення процесу розвитку. Акселерація в період росту і дозрівання організму і ретардація старіння, відсунення меж геронто-генезу на більш пізній вік у сучасному суспільстві під дією цілого комплексу соціально-економічних, діяльнісних, а також санітарно-гігієнічних та біотичних факторів стимулюють розробку системи індивідуально-вікового нормування.

Для подальшого дослідження однієї з основних проблем диференційної психології – класифікації періодів життя – першочергове значення має структурно-генетичний підхід до онтогенетичного розвитку людини, який сприяє поглибленому вивчанню її якісних особливостей, психологічних механізмів і внутрішніх детермінант. Практичне значення структурно-генетичного підходу полягає у використанні функціональних зв’язків, що дає можливість керувати віковою динамікою і визначати міри сензитивності в окремі періоди життя.

Диференційна психологія займає велику частину галузі психологічних знань і пов’язана з наступними розділами психології:

загальною психологією;

віковою;

педагогічною;

соціальною;

психодіагностикою;

психоконсультуванням;

з питаннями психотерапії;

психологією сім’ї;

соціологією;

психофізіологією.

 

 

Вивчення диференційної психології сприяє глибшому розумінню психології індивідуальних, типологічних і групових відмінностей людей і є необхідним компонентом підготовки психолога-професіонала. Проблеми, які розглядаються диференційною психологією, дають можливість збагатити знання в галузі психології людини, і ці знання допомагають практичному психологу в компетентному аналізі впливу біологічних і соціальних чинників на формування і розвиток особистості клієнта, що, у свою чергу, сприяє науковій обгрунтованості психологічного діагнозу та програми надання відповідної психологічної допомоги.

Факти та висновки диференційної психології важливі для розв’язання багатьох практичних завдань, зокрема, відбору та навчання персоналу, діагностики та прогностики розвитку окремих властивостей, схильностей, здатностей індивідів тощо.