Здійснення цивільних прав

Виконання обов'язку третьою особою припиняє відносини з уповноваженим суб'єктом. Але це не означає, що боржник належним чином виконав цивільно-правовий обов'язок. Особа, яка виконала обов'язок на підставі закону або договору замість боржника, може звернутися до останнього з регресною вимогою. Аналогічна ситуація, коли солідарний обов'язок виконав один із боржників. У такому разі згідно зі ст. 175 ЦК України боржник, який виконав солідарне зобов'язання, має право зворотної вимоги (регрес) до кожного з решти боржників у рівній частці, якщо інше не встановлено законом або договором. Отже, виконання цивільно-правових обов'язків посідає важливе місце в системі правового регулювання. Без належного виконання юридичних обов'язків не може бути реалізовано суб'єктивне право уповноваженої особи.

Основні ознаки юридичного обов'язку:

а) юридичний обов'язок – це необхідність певної поведінки;

б) вимога певної поведінки забезпечується законом;

в) виконання цивільно-правового обов'язку пов'язане з суб'єктивним правом уповноваженої особи [17, 181].

Таким чином, юридичний обов'язок – це забезпечена законом необхідність певної поведінки особи, яка спрямована на здійснення відповідного суб'єктивного права. Сукупність суб'єктивних прав та юридичних обов'язків обумовлює правовий статус особи. Вступаючи у різні відносини, суб'єкти права здійснюють суб'єктивні цивільні права та виконують юридичні обов'язки. Тим самим реалізується інтерес уповноваженої особи. Враховуючи, що більшість зобов'язальних відносин має двосторонньо-зобов'язальний характер, можна стверджувати – система суб'єктивних цивільних прав забезпечує задоволення охоронюваних законом інтересів громадян, юридичних осіб і в кінцевому підсумку держави, оскільки остання заінтересована у здійсненні права уповноваженою особою.

 

 

Конституція України встановила гарантії реалізації та захисту прав і свобод громадян та організацій. Конституційні норми, які закріплюють ці права і інтереси, виступають основою для деталізації їх у галузевому законодавстві, регулювання усіх аспектів їх дії, і для визначення юридичних гарантій реалізації, а також для встановлення процесуального порядку захисту суб’єктивних майнових і особистих немайнових (цивільних) прав, охороняємих законом інтересів і свобод, у тому числі засобами цивільного процесуального права.

Діяльність держави виражається в захисті цивільних прав і охоронюваних законом інтересів різними методами і способами.

Способи захисту цивільних прав – це поняття, що характеризують конкретні види захисту. Суди, арбітражні суди застосовують відповідні види захисту цивільних прав залежно від змісту суб'єктивного права і характеру його порушення.

Закон (ст. 6 ЦК України) передбачає такі способи захисту цивільних прав:

а) визнання права (наприклад, на жиле приміщення за членом сім'ї наймача, якщо останній незаконно позбавляє його можливості володіти і користуватися жилим приміщенням) ;

б) відновлення становища, яке існувало до порушення права, і припинення дій, що порушують право (наприклад, у разі використання чужого твору без договору з автором або його правонаступниками автор, а після його смерті спадкоємці та інші особи, передбачені у законі, вправі вимагати поновлення порушеного права і заборони дій, що порушують право: заборона випуску твору у світ чи припинення йото розповсюдження) ;

в) присудження до виконання обов'язку у натурі;

г) припинення або зміна правовідношення;

д) стягнення з особи, яка порушила право завданих збитків, а у випадках передбачених законом або договором, – неустойки (штрафу, пені). Йдеться про відшкодування збитків, завданих підрядчику з вини замовника, який не виконав вимог підрядчика (ст. 341 ЦК України).

У ЦК України (ст. 6) немає вичерпного переліку засобів захисту цивільних прав. Вказана стаття відсилає до інших засобів захисту цивільних прав, передбачених законом [3].

Зазначені засоби захисту цивільних прав є позовними. Їм властиві спільні риси: здійснення шляхом подання позову у зв'язку із порушенням цивільних прав, забезпечення захисту через заходи державного примусу до правопорушників.

Якщо захист цивільних прав здійснюється в адміністративному порядку, особа, право якої порушено, подає скаргу до відповідного державного органу. Засобом захисту цивільних прав в адміністративному порядку є визнання права (наприклад, на винахід, суть якого передбачено у певній формулі). У відповідних випадках скаргу може бути відхилено або до правопорушників застосовано заходи державного примусу: штраф, матеріальну відповідальність тощо.

Усі вказані засоби захисту цивільних прав є спеціальними. До них належать і засоби, застосовувані профспілковими організаціями, товариськими і третейськими судами.

Законодавство, практика, наука цивільного права знають також виключні засоби захисту цивільних прав, або засоби самозахисту порушених цивільних прав. Діюче цивільне законодавство допускає самозахист, якщо є необхідність негайно відбити напад чи запобігти небезпеці. До виключних засобів захисту цивільних прав належать необхідна оборона і крайня необхідність.

Необхідна оборона визнається у разі, коли:

а) напад чи погроза нападу є протиправними, реальними;

б) інтенсивність захисту відповідає інтенсивності нападу.

Не підлягають відшкодуванню збитки, завдані у стані необхідної оборони, якщо при цьому не були перевищені її межі. У стані крайньої необхідності небезпека, що загрожує певному суб'єктивному праву, відвертається шляхом порушення іншого суб'єктивного права. За загальним правилом шкода, заподіяна у стані крайньої необхідності, має бути відшкодована особою, яка її заподіяла. Враховуючи обставини, яких було заподіяно шкоду,