Зміни в словниковому складі мови. Активна й пасивна лексика

 

У словниковому складі мови зміни відбуваються в таких напрямах: зміна лексичного значення вживаних у мові слів, поява нових слів, зник- нення слів.

Зміна лексичного значення слова виявляється в тому, що в процесі розвитку суспільства й мови слово може набувати нового значення, отже, його лексичне значення розширюється. Наприклад: ринок – «місце роздрібного продажу продуктів харчування та інших товарів (базар) ; чорний ринок – сфера нелегального товаро-грошового обігу; товарообі- гу»; 2) «сфера товарного обміну; пропозиція і платоспроможний попит на товари у масштабі світового господарства, країни чи окремих його районів (збалансований ринок; валютний ринок) ; світовий ринок – сукупність національних ринків країн, пов’язаних між собою торгівлею; ринок цінних паперів – частина ринку позичкових капіталів, де купують та продають цінні папери, а також здійснюється їхня емісія».

Останнім часом обидва лексичні значення слова ринок розширилися. Відповідно до першого значення, як антонім до нього, слово вживають у словосполученні оптовий ринок, у великій кількості одному покупцеві. Відповідно до другого значення поряд із словосполученням ринок цінних паперів уживають ринок професій: напередодні закінчення навчального року ВНЗ пропонують підготовлених фахівців, а зацікавлені установи, організації, фірми знаходять потрібних їм спеціалістів і укладають трудові договори з ними.

Слово може мати багато значень, а в процесі розвитку одне чи кілька із цих значень зникають – лексичне значення слова звужується; слово набуває нового значення. Наприклад: слово зберегло значення назви четвертої частини року; назви частини міста, обмеженої кількома вулицями, що перехрещуються; назви ділянки поля, лісу, чимось засіяної, засадженої, і втратило значення назви податку, який збирався з чверть року; назви відділку міської поліції, що функціонував у Росії до 1862 р. Деяким словам властиве поєднання процесів розширення і звуження лексичного значення. Наприклад: слово залізо постійно вживають для назви хімічного елемента, твердого ковкового металу сріблястого кольору, який, сполучаючись із вуглецем, утворює чавун і сталь. Воно втратило значення назви кайданів і набуло нового значення – залізних виробів, конструкцій, сукупності залізних предметів, машин; назви жерсті, залізних штабів. Утративши те значення, з яким слово вживали раніше, – відбувається переосмислення значення слова. Наприклад, слово староста в процесі розвитку втратило значення на- зви керівника місцевого (міського чи сільського) управління чи само- врядування, назви виборної або призначеної особи, що сватає жениха нареченій чи наречену женихові. Водночас воно набуло нового значення – назви виборної чи призначеної особи для ведення справ якогось колективу, товариства. Раніше в цьому значенні слово староста вживалось у словосполученнях церковний староста, староста на селі в часи фашистської окупації в роки Великої Вітчизняної війни. Нині слово вживають для назви призначеної чи обраної особи, яка очолює клас, курс, групу в школі чи вищому навчальному закладі. Зберегло воно й назву духовного служителя – церковний староста. Переосмислення відбулося в значенні назви осіб, які здійснюють сватання нареченої: засилати старостів, старости йдуть (уживають лише у формі множини).

Неологізми – це нові слова чи нерозкладні звороти, які з’являються в мові для називання нових предметів, явищ, що виникають у різних галузях життя. Утворення неологізмів відбувається з наявних у мові морфем на основі загальноприйнятих способів словотвору, наприклад: обранець, семиліток, профорг. Слово неологізмом є впродовж певного часу, доки явище назване ним, стане звичним. Явище, яке колись було новим, стає освоєним, а слово – колись неологізм – загальновживаним, іноді може перейти до словникового фонду. Нині вже не сприймають як неологізми, наприклад, слова словозміна, зарплата. Неологізмами є й слова іншомовного походження в перші періоди їхнього засвоєння.

У різний час неологізмами в українській літературній мові були слова: шосе, депутат, ЕОМ, РТС. Сьогодні частина цих слів є загальновживаними, інші – застарілими. Неологізми, які виникають для назви нових понять навколишнього світу, що мають відношення до багатьох людей чи суспільства загалом, називають загальномовними.

І. Ющук подає інше визначення: загальнонародні неологізми – це слова, які тільки-но з’явившись у мові, набувають поширення серед більшості носіїв мови (ваучер, гамбургер, безпіщанка, бомж). О. Пономарів відносить до загальномовних неологізмів такі слова, що називають нове поняття, виконують номінативну функцію. А. Грищенко називає такі неологізми узуальними, чи загальновживаними, тобто властивими усному і писемному мовленню якнайширших кіл носіїв літературної мови.

Індивідуально-авторські неологізми чи оказіоналізми- нові слова, утворені письменниками, наприклад: знайомо-незнайомий голос (Загребельний) ; що ви пудритесь чи туалетитесь (Вишня). О. Пономарів називає такі слова індивідуальними, чи авторськими, які покликані до життя прагненням дати іншу емоційно- експресивну назву поняттю, яке вже має словесне позначення в мові.

Водночас із появою неологізмів у мові відбувається і протилежний процес – зникнення слів із словникового складу. Його пояснюють дво-ма причинами:

1) зникають із життя певні явища, предмети, – отже, зникають і слова, які їх називали;

2) наявні в навколишньому світі речі, явища набувають нової назви – нові слова витісняють уживані раніше. Такі чинники О. Пономарів називає позамовними (екстралінгвальними).

Архаїзми – застарілі слова, які вийшли чи виходять з активного словника та замінені чи витіснені іншими лексемами, наприклад: чадо, уста, зигзиця, ректи. Залежно від причин виходу слів з активного вживання їх поділяють на історизми і власне архаїзми. Вони належать до лексичних архаїзмів. І. Ющук уважає, що лексичними архаїзмами є повністю застарілі слова: ланіти (щоки), рать (військо), лицедій (автор). А. Грищенко наголошує на тому, що лише у тих випадках, коли предмети, явища, дії чи поняття зберігаються (у побуті, духовній і матеріальній культурі, різних сферах соціальних стосунків і відношень тощо), а назви їх у процесі розвитку мови замінюють іншими, первісні номінації пере-ходять до розряду архаїзмів.

Історизми – це застарілі слова, що вийшли з ужитку у зв’язку зі зникненням предметів і понять, які ними називались, наприклад: боярин, кирея, сідельник, Царгород. Історизми не мають синонімів у сучасній українській літературній мові. До власне архаїзмів належать застарілі слова, які по-іншому називають наявні і в наш час поняття, предмети, явища. Ці назви витіснені іншими, які є нині загальновживаними словами: пря (боротьба), чоло (лоб), перст (палець), прихилень (прихильник), ректи (говорити). До лексико-семантичних, чи семантичних архаїзмів належать слова, в яких застарілими є лише окреме значення: худий (поганий), броня (зброя), проте І. Ющук відносить до семантичних архаїзмів слова із повністю застарілим значенням. До лексико-фонетичних, чи фонетичних – слова, що від- різняються від уживаних нині одним чи кількома звуками чи місцем на- голосу (сей (цей), пашпорт (паспорт), глас (голос), тобто за фонетичним вираженням (вольний (вільний), велій (великий), миса (миска)). О. Пономарів виділяє і фонетичні (братік (братик), збірати (зібрати)), і лексико-фонетичні (глас (голос, прах (порох)).

До лексико-морфологічних, чи морфологічних – за- старілі граматичні форми активно вживаних змінних слів: люде (люди). До лексико-словотвірних, чи словотвірних, словотвор- чих (О. Пономарів) – слова, що відрізняються від сучасних активно вживаних словотворчими засобами: подаяніє (подання), вознесеніє, вой (воїн).

Через те, що в словниковому складі мови постійно відбуваються зміни (з’являються нові слова, зникають застарілі), у мові розмежовують поняття активна і пасивна лексика.

Активна лексика – це частина словникового складу сучасної літера- турної мови, яка вільно вживається в повсякденному спілкуванні в усіх сферах життя людського суспільства, у різних формах і стилях літературної мови, наприклад: хліб, сіль, молоко, читати, рідний.

Пасивна лексика – це частина словникового складу літературної мови, зрозуміла всім, хто володіє цією мовою, але рідко вживана в щоденному спілкуванні.

До пасивної лексики належать неологізми та за- старілі слова. А. Грищенко відносить до пасивної лексики неологізми та архаїзми – два лексичні розряди, поєднані відношенням антонімії. Активну і пасивну лексику не слід ототожнювати з активним і пасивним словником кожного мовця. Активний словник кожного носія мови складається зі слів літературної мови, якими він користується в усному й писемному спілкуванні. Пасивний словник окремого мовця складається зі слів, значення яких він розуміє чи здогадується про нього із контексту, однак у своєму мовленні їх не вживає.

Слова в словнику вказують на те, про що думають люди, а граматика -як саме вони думають (Вихованець).

Лексичне багатство української мови виявляється у величезній кількості слів. їх налічується кілька сот тисяч. Відомий вчений мовознавець Іван Вихованець пише: «Словникарі начебто скликають слова на віче, куди приходять найкращі, найдобірніші представники словесного океану».

Словниковий склад мови дуже рухливий. Це характеризується появою нових слів, що з'являються у житті суспільства і виходом з ужитку застарілих. 3 розвитком зовнішньо-економічних та ринкових відносин, культури, побуту, науки, техніки, мистецтва – сучасна лексика постійно поповнюється новими словами, специфічними термінами.

Тож у словниковому складі безпосередньо відбиваються всі зміни в житті суспільства. Мова лексично постійно збагачуєтьтся й онов-люється. Однак не всі слова зникають назавжди. Часом вони повер-таються до активного вжитку, набувши нового значення. Новостворені слова поступово засвоюються і поширюються в мові. Вихід застарілих слів також відбувається не відзразу. Тому у мові завжди існує активна й пасивна лексика.

 

 

1. Сучасна українська літературна мова: підр. /[за ред. М. Я. Плющ]. – 4-те вид., переробл. – К. : Вища шк., 2003. – 430 с.

2. Сучасна українська мова: підр. для студентів вузів/[за ред. О. Д. По- номарева]. – К. : Либідь, 1997. – 400 с.

3. Шкуратяна Н. Г. Сучасна українська літературна мова/Н. Г. Шку- ратяна, С. В. Шевчук. – К. : Літера, 2000. – 688 с.

4. Шкуратяна Н. Г. Сучасна українська літературна мова: модульний курс: навч. посіб. /Н. Г. Шкуратяна, С. В. Шевчук. – К. : Вища шк., 2007. – 823 с.