Зобов’язання, що пов’язані із наданням фінансових послуг. Страхові зобов’язання. Договір позики. Кредитний договір

Якщо страхувальник не повідомив страховика про те, що об'єкт страхування уже застрахований, новий договір страхування є нікчемним (ст. 989 ЦК).

Обов'язки на етапі виконання договору страхування:

• своєчасно сплачувати страхові внески (страхову премію, страхові платежі). Сплата страхових внесків – головний обов'язок страхувальника.

Визначаючи розмір плати, страховик може застосовувати розроблені ним тарифи. Останні становлять собою ставки страхових внесків з одиниці страхової суми або з об'єкта страхування. При визначені розміру страхових тарифів виходять із загальної умови: страхових премій, сплачених страхувальниками, має бути достатньо для того, щоб здійснити можливі виплати всім застрахованим особам за окремими видами страхування. Розмір страхових тарифів залежить від ризиків, наявних в конкретному виді страхування, та від розміру виплат;

• вживати заходів щодо запобігання настанню страхового випадку. Незважаючи на те, що страх загибелі речі (у випадку майнового страхування) переходить від страхувальника на іншу особу – страховика, страхувальник не звільняється від обов'язку належним чином турбуватися про збереженість речі. Якщо виникає загроза настання страхової події, страхувальник зобов'я-заний вживати заходів до її усунення і утримувати застраховане майно в належному стані. Застраховане майно повинно експлуатуватися згідно з правилами протипожежної безпеки, належним чином зберігатися, використовуватися;

• інформувати страховика про будь-які зміни страхового ризику.

Обов'язки в разі настання страхового випадку:

• вживати заходів щодо зменшення збитків, завданих настанням страхового випадку. При настанні страхової події страхувальник повинен не пасивно спостерігати, як настають наслідки, що зумовлять сплату йому страхового відшкодування, а зобов'язаний вживати заходів до зменшення їх розміру (наприклад, у випадку пожежі – викликати пожежників тощо) ;
• повідомити страховика про настання страхового випадку в термін, передбачений умовами договору. Вимога страхувальника про виплату має бути заявлена своєчасно. Так, зазвичай за договором добровільного страхування домашнього майна страхувальник протягом доби зобов'язаний письмово повідомити страховика про вчинену, наприклад, крадіжку. Такий само строк встановлений і відповідними правилами страхування тварин, автомобілів. За відсутності страхувальника з такою заявою повинен звернутися будь-який повнолітній член його сім'ї;
• повідомити страховика про відшкодування шкоди винною чи відповідальною за шкоду особу.

У випадку одержання за договором майнового страхування повного відшкодування від винної особи страхувальник позбавляється права на отримання страхової виплати.

Підстави звільнення страховика від виплати страхової суми чи відшкодування.

За наявності достатніх підстав страховик може відмовити у виплаті страхової суми чи відшкодування. Такими підставами є:

• умисні дії страхувальника (або особи, на користь якої укладено договір страхування), спрямовані на настання страхового випадку. Водночас якщо дії страхувальника були пов'язані з виконанням ним громадського чи службового обов'язку, вчинялися в стані необхідної оборони або захисту життя, здоров'я, майна, честі, гідності та ділової репутації, це не може бути підставою для відмови у виплаті;
• вчинення страхувальником чи вигодонабувачем умисного злочину, що призвів до страхового випадку;
• надання страхувальником свідомо неправдивих відомостей про об'єкт страхування;
• несвоєчасне повідомлення про настання страхового випадку;
• створення перешкод для проведення страхового розслідування для визначення обставин, характеру та розміру збитків;
• отримання страхувальником повного відшкодування збитків за майновим страхуванням від винної особи.

Залежно від виду страхування підставами для відмови у виплаті страхової суми можуть бути й інші обставини. Так, за обов'язковим особистим страхуванням такими підставами можуть бути: відмова пасажира виконати законні вимоги начальника потягу чи водія автобусу; порушення правил тренування спортсменом вищої кваліфікації; недотримання правил особистої гігієни лікарем тощо.

Рішення страховика про відмову у виплаті страхової суми страхувальник може оскаржити в судовому порядку.

 

 

За договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості (ч. 1 ст. 1046 ЦК).

Договір позики – це один із небагатьох реальних (оскільки вважається укладеним у момент передачі грошей чи речей, які визначені родовими ознаками) та односторонніх договорів (позикодавець має лише право, позичальник – лише обов'язок).

Форма договору позики залежить від суб'єктного складу та суми грошей чи вартості речей, які надаються:

Письмова форма договору позики є обов'язковою:

• якщо позикодавцем виступає юридична особа, договір повинен укладатися в письмовій формі.
• якщо його сума перевищує не менш як в 10 разів встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян

Необхідно пам'ятати, що при порушенні форми договору сторони позбавлені права посилатися на свідчення свідків на підтвердження того, що гроші або речі насправді не були одержані позичальником або були одержані у меншій кількості, ніж встановлено договором.

Договір позики за загальним правилом є відплатним (тобто позикодавець має право на отримання від позичальника процентів за користування грошима), якщо інше не встановлено законом чи договором. Якщо розмір процентів договором не визначений, вони визначаються на рівні облікової ставки Національного банку України.

Водночас законодавець передбачає випадки, коли договір позики вважається безпроцентним:

1.коли він укладений між фізичними особами на суму, яка не перевищує п'ятдесятикратного розміру неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, і не пов'язаний із здійсненням підприємниць кої діяльності;

2.коли позичальнику передані речі, визначені родовими ознаками.

Позичальник повинен повернути гроші в обумовлений строк. Якщо договором строк повернення не встановлено або він визначений моментом пред'явлення вимоги, то позику необхідно повернути протягом 30 днів від дня пред'явлення вимоги кредитором, якщо інше не передбачено договором.

У випадку коли позичальник своєчасно не поверне грошову позику, він зобов'язаний сплатити борг з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

 

 

Кредитний договір є різновидом договору позики, невипадково до кредитних відносин застосовуються положення договору позики, якщо інше не випливає із суті кредитного договору.

За кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти (ч. 1 ст. 1054 ЦК).

Загальними принципами банківського кредитування є:

а) забезпеченість кредиту;

б) його строковість;

в) оплатність;

г) цільовий характер.

Для отримання кредиту позичальник звертається до банку з листом, заявкою, клопотанням тощо. Банк аналізує діяльність потенційного клієнта, визначає його кредитоспроможність (забезпеченість власними коштами, репутацію, оцінку продукції, яка ним виробляється, кон'юнктуру ринку) та приймає рішення про надання чи відмову в кредиті.

Кредити можуть бути забезпечені: а) заставою (майном, майновими правами, цінними паперами) ; б) гарантією іншого банку, фінансами чи майном третьої особи; в) порукою; г) свідоцтвом страхової компанії. Крім того, існують бланкові (не забезпечені) кредити. Вид і характер забезпечення безпосередньо впливає на розмір відсотків за користування кредитом.

В кредитному договорі сторони повинні визначити:

• суму кредиту;
• його мету;
• строк повернення;
• умови повернення;
• зобов'язання банку (відкрити рахунок позичальнику, забезпечити його консультаційними послугами тощо) ;
• зобов'язання позичальника (використовувати кредит за призначенням, забезпечити повернення кредиту та відсотків з користування, надавати бухгалтерський баланс та звітні доку менти тощо) ;
• права банку (перевіряти забезпеченість позики, а також заставних можливостей поручителей та гарантів, обмежити на дання кредиту за недостатності його забезпеченості тощо).

Кредитний договір повинен укладатися в письмовій формі, порушення якої має наслідком його нікчемність.

Як випливає із визначення кредитного договору, він за своєю правовою природою належить до категорії консенсуальних договорів, тобто вважається укладеним з моменту досягнення всіх істотних умов договору в належній формі.

Оскільки одним із принципом кредитування є його відплатність, позичальник зобов'язаний сплатити за користування кредитом встановлені договором відсотки, розмір яких визначається з урахуванням кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту та пропозиції, що склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, облікової ставки Національного банку України та інших чинників.

Позичальник відповідає за:

- нецільове використання кредиту;

- неповернення кредиту у встановлений строк;

- несплату відсотків за користування кредитом.

 

 

До прийняття ЦК 2003 p. цей договір не був раніше відомий ні радянському, ні українському законодавцю, оскільки його поява зумовлена розвитком ринкових відносин в економіці.

За договором комерційної концесії одна сторона (правоволоділець) зобов'язується надати другій стороні (користувачеві) за плату право користування комплексом належних цій стороні прав з метою виготовлення та (або) продажу певного виду товару та (або) надання послуг (ст. 1115 ЦК).

Договір комерційної концесії є досить поширеним в економічно розвинутих країнах, де діяльність такого роду називається «франчайзингом». Франчайзингове підприємство – це підприємство, яке діє на підставі договору комерційної концесії. Мета його – сприяти розширенню ринку товарів та послуг. Тобто договір комерційної концесії укладається з метою створення мережі ресторанів, магазинів, готелів тощо, які виступають на ринку під відомою споживачу назвою фірми правоволодільця. Договір комерційної концесії є двостороннім, консенсуальним та оплатним.

Сторонами договору можуть бути юридичні та фізичні особи, які є суб'єктами підприємницької діяльності.

Предмет договору комерційної концесії – комплекс виключних прав на фірмове найменування, торгівельну марку, товарний знак, комерційний досвід, ділову репутацію тощо.

 Договір комерційної концесії укладається у письмовій формі та підлягає державній реєстрації. Порушення форми договору має наслідком його нікчемність.

Обов'язкова умова цього договору – виплата винагороди правоволодільцю. Винагорода, як правило, складається з двох частин: плати за приєднання до фірмової мережі правоволодільця і сплати періодичних платежів, які можуть визначатися як у твердій сумі, так і в процентах до обігу (товарів, робіт, послуг).

Серед обов'язків правоволодільця зазначимо такі:

• передати користувачеві технічну та комерційну документацію і надати іншу інформацію, необхідну для здійснення прав, наданих йому за договором комерційної концесії;
• надавати користувачеві постійне технічне та консульта тивне сприяння, включаючи сприяння у навчанні та підви щенні кваліфікації працівників;
• забезпечити державну реєстрацію договору. Обов'язки користувача:
• використовувати торговельну марку та інші позначення правоволодільця визначеним у договорі способом;
• забезпечити відповідність якості товарів (робіт, послуг), що виробляються (виконуються, надаються) відповідно до договору, якості аналогічних товарів (робіт, послуг), що ви робляються (виконуються, надаються) правоволодільцем;
• не розголошувати секрети виробництва правоволодільця, іншу одержану від нього конфіденційну інформацію тощо.

Користувач не має права вводити в оману споживача, тому повинен інформувати його, що торгівля товаром чи інша діяльність здійснюється ним на підставі договору комерційної концесії.