Адміністративні засади визначення ризиків у правових системах (правовий аспект)

Зовнішнє середовище – це міжнародна спільнота, інші держави, до яких може застосовуватись або мати вплив прийнята правова норма.

П риродно, що аналі з ри зикі в не м оже бути повним і всебічним без визначення найбільш суттєвих недоліків системи права, що аналізується, та визначення ролі і місця цих компонентів у побудові «моделі ризику», тобто умовний поділ структурних компонентів на джерела ризику та «споживачів ризику».

Зазвичай правові системи в юридичній науці, як зазначає в своїй праці відомий французький вчений-компаративіст Давід Рене, поділяються на:

Англосаксонську правову систему – Англія, США, Канада, Австралія, Нова Зеландія, Північна Ірландія та інші країни, які були колоніями Англійського Королівства;

Романо-германську правову систему (європейська, континентальна) – країни континентальної Європи, Латинської Америки, Японія та деякі країни Африки;

Мусульманську правову систему – Іран, Афганістан, Туреччина, держави Арабського Сходу, Південної і Південно-Східної Азії й Африки і т. д.). Тут більше 80% населення – мусульмани, а іслам проголошений у конституціях державною релігією [3; с. 76].

Почнемо аналіз із англосаксонської системи права, оскільки вона є однією з найстаріших у світі та охоплює країни з відносно високим рівнем життя. В ній основними джерелами небезпеки виступають ризики юридичного характеру. При цьому, на наш погляд, особливістю є те, що основні джерела ризику можна умовно розділити на дві групи: перша група ризиків буде мати виключно правову природу – консерватизм, прецедентне право, неспівпадіння основних правових доктрин з іншими системами права; друга група ризиків буде мати соціальну та міжнародну природу. Основною рисою цієї групи буде їх «споживчість» для соціуму країн із даною системою права (ризики глобалізму, терористичні ризики, техногенні ризики).

Соціум більшості країн англо-саксон- ської системи права складається з громадян, рівень доходів яких відносно великий, порівняно з іншими країнами (це стосується, в основному, сШа та Великобританії). Тому в даному аспекті соціум більше виступає як «споживач ризику», ніж його носій.

Реалізація норм права є основою англосаксонської системи права. Прецедентне право зародилося в Англії. Тут закони хоча і не регулюють окремі області суспільних відносин, але не з’єднані в одну систему. Ті області, що не урегульовані законом, тлумачення і застосування законів визначені в загальному праві. Прецедент (лат. «попередній») – рішення суду по конкретній справі, причому обґрунтування даного рішення ставали правилом, обов’язковим для всіх судів тієї ж, чи більш низької інстанції при розгляді аналогічних справ. Судовий прецедент є основою всієї англосаксонської правової системи. В Англії склалися такі правила і межі дії прецеденту:

а) рішення, винесені палатою лордів, складають обов’язкові прецеденти для всіх судів, для самої Палати лордів;

б) рішення, прийняті Апеляційним судом, обов’язкові для всіх судів, крім Палати лордів;

в) рішення, прийняті Вищим судом правосуддя, обов’язкові для нижчих судів.

На сьогодні, враховуючи особливості справи і рівня суду, суддя має право не застосовувати судовий прецедент [6, с. 304]. Проте широке поширення практики застосування прецеденту можна вважати все ж негативною тенденцією, і її поширення є небажаним, тому юридичні ризики виступають джерелами ризику.

Ще однією з основних рис, що є ознакою ризику даної системи права, є надзвичайно високий формалізм у проведенні справ. Наприклад, надмірно статутна деталізація дозволяє судам відступати від закону, не застосовувати його при наявності найменших відхилень конкретної справи від описаної в законі ситуації, або, навпаки, розширювати сферу його дії. Новий закон вступає в дію тільки тоді, коли його починають застосовувати суди. Суддя вправі при розгляді справи навіть не застосовувати відповідний закон, а винести по даному питанню власне рішення. Джерела карно-процесуального законодавства в англосаксонській системі права, на відмінну від інших правових систем, містять одночасно й питання судоустрою.

Це свідчить про небажання відходити від усталених традицій, що звісно ж негативно впливає на розвиток цієї правової системи і її інтеграцію.

Англосаксонські системи права не є кодифікованими гнучкими. А в Сполучених Штатах Америки до функцій суддів входить не тільки застосування права до конкретних справ, тобто правозастосування, але і правотворчість. У цьому на сьогоднішнійдень ми вбачаємо суб’єктивний ризик застосування права, коли від рішення однієї особи залежить подальший розвиток системи права.

Внутрішнє середовище в англосаксонській системі права складається з усталеного соціуму, для якого основним пріоритетом розвитку виступає стабільність та небажання змінювати усталений склад суспільно-політичних та правових відносин.

Зовнішнє середовище практично не відчуває впливу норм даної правової системи, оскільки рішення урядів країн (особливо США і Великобританії) приймаються з урахуванням міжнародного становища і продиктовані їх бажанням захистити власні національні інтереси.

Ризики групи міжнародних відносин випливають із доволі агресивної політики цих держав у боротьбі з міжнародним тероризмом. Війна США та країн альянсу в Перській затоці та Афганістані підвищує ризик терористичної протидії радикальних угруповань. Апогеєм цього протистояння стало 11 вересня 2001 року, в якому теро- ристи-смертники арабського походження захопили пасажирські літаки і направили їх на стратегічні об’єкти в США, в результаті таких дій загинуло приблизно 1000 чоловік і ще більше отримали поранення.

Отже, країни англосаксонської системи права в міжнародній діяльності виступають одночасно «носіями ризику» і «споживачами ризику», в основному військового (терористичного) характеру.

Європейська система права зазвичай застосовується