Адміністративні засади визначення ризиків у правових системах (правовий аспект)

Предмет:

Тип роботи:

Стаття

К-сть сторінок:

Мова:

Українська

Оцінка:

в розвинених країнах, її особливістю є наявність інституту омбуд- сменства (наявність осіб, що здійснюють нагляд за законністю дій органів влади та посадових осіб) [6, с. 52]; законодавчі і судові органи у країнах цієї правової системи наділені правом офіційного тлумачення норм права, а отже, право складається не тільки з правових норм, сформульованих законодавцем, а й включає норми, що створюються в результаті їх тлумачення і містять в собі раніше не досліджувані ризики – міграційний та наднаціональний [7, с. 291]. Мається на увазі, що в процесі об’єднання правових систем кількох країн в одну, чи створення єдиного правового простору (ЄС) між населенням різних країн неминуче виникають конфлікти інтересів різних аспектів, що можуть набувати агресивних форм і загрожувати мирному співіснуванню європейського простору (неприйняття єдиного законодавства, єдиних встановлених правил, чи навіть представників інших національностей. Як показує досвід, це призводить до дуже гірких наслідків). Не можна також забувати про особливості менталітету, виховання чи релігій представників різних країн. Ті закони, що є звичними для одних, можуть стати причинами конфлікту чи неприйняття законодавства в цілому іншими.

На відміну від англосаксонської системи права основним юридичним ризиком, на наш погляд, виступає ризик правових змін. Це випливає із постійного намагання керівних органів ЄС вдосконалити правову систему об’єднаної Європи.

Соціум ЄС багатонаціональний та соціально неоднорідний. Це випливає із природи створення цього державного утворення [7, с. 268], тому різні події та рішення не можуть сприйматися однаково всіма учасниками правового процесу.

Реалізація норм права здійснюється на декількох рівнях, загальноєвропейському (рішення Європарламенту) та місцевих (державних рівнях), в цьому виявляється ризик невиконання чи ігнорування рішень вищої інстанції на державному рівні. Прикладом може слугувати негативне ставлення населення більшості країн ЄС до загальної Конституції.

Об’єктивні загрози правової системи випливають із багаторівневості впровадження прийнятих управлінських рішень, а суб’єктивні – із неможливості повного контролю за виконанням рішень на місцях представниками Європарламенту та особистісним трактуванням деяких положень прийнятих рішень представниками різних країн.

Основним ризиком внутрішнього середовища, як ми вже зазначали, виступає ризик несприйняття або навіть протидії прийнятим рішенням вищим законодавчим органом ЄС. Зовнішніми ризиками виступає, в першу чергу, терористичний ризик, оскільки країни ЄС є одночасно учасниками військового блоку НАТО і беруть участь в усіх військових операціях США, але в значно менших об’ємах, та ризик енергетичної залежності від Російської Федерації, особливо в постачанні природного газу. Конфлікт Росії та України в січні-лютому 2009 року, коли через протиріччя двох держав майже чверть населення ЄС залишилася без природного газу і опалення, показав, що ризики енергетичної залежності не можливо не враховувати («Європа замерзає» «Україна молода» № 12 від 19. 01. 2009) у своїй зовнішній політиці.

Підвищений формалізм, наявність бюрократичного апарату та необхідних процедур національного впровадження при прийнятті рішень підвищує «часовий ризик» реакції на зовнішні події. Прикладом «часового ризику» є доволі великий термін (практично 2 роки) прийняття та впровадження антитерористичних заходів на території ЄС.

У цей період (прийняття нормативних актів антитерористичного характеру) Інтерпол та місцеві правоохоронні органи були обмежені в юридичних засобах боротьби з «громадськими організаціями», про які вже була отримана достовірна оперативна інформація, що метою їх діяльності є сприяння терористичній діяльності в європейських країнах.

Отже, зазначимо, що країни європейської (континентальної) системи права виступають «споживачами ризику», як у зовнішньому, так і внутрішньому міжнародному правовому просторі.

Правові системи сорока п’яти афро-азі- атських держав (від Марокко до Індонезії) відносяться до мусульманської правової системи. Ця правова система є найбільш складною для аналізу, оскільки практично в кожній окремій державі мусульманського світу присутня своя специфіка застосування правових норм, виходячи із матеріального стану громадян, наявності можливостей впливу світської влади на духовних лідерів та визначення реального стану духовної влади, але ми виділимо найбільш суттєві моменти ризиків даної правової системи.

Соціум мусульманських країн неоднорідний, і в основному поділ ґрунтується на рівнях статків громадян: країни з відносно заможними громадянами – Об’єднані Арабські Емірати, Кувейт, Лівія та інші, в яких основними джерелами статків є нафта та природній газ; та країни з низьким рівнем доходу – Афганістан, Ірак, Ліван, Сирія та інші.

Головним джерелом права в мусульманських державах і донині є релігійні писання: Суна, Коран і т. д. Основний зміст мусульманського права – правила, що випливають з ісламу, поводження віруючих і покарання (звичайно релігійного характеру) за невиконання даних розпоряджень. Мусульманське право поширюється тільки на мусульман. Але навіть у тих країнах, де мусульмани є основною частиною населення, воно доповнюється законами і звичаями, кодифікується і модифікується у зв’язку з виникаючими новими суспільними відносинами. Внаслідок цього виконується релігійне мусульманське право і право мусульманських держав.

Відмітною рисою мусульманського права є те, що воно являє собою одну з багатьох сторін релігії ісламу, що установлює визначені правила й об’єкт вірування, а також указує віруючим на те, що можна робити, а що не можна. В основі мусульманського права лежить чотири джерела:

Священна книга Коран, яка складається з висловлень Аллаха, звернених до останнього з його пророків і посланців Магомета;

Суна – збірник традиційних правил, що стосуються дій і висловлень Магомета, відтворених цілим рядом посередників;

Іджма – конкретизація положень Корана у викладі провідних