Агресія та жорстокість у контексті антропології насильства

Концепція «міметичного бажання», запропонована Р. Жіраром, прокоментована і розвинена в роботах Ж. Дерріда, Ф. Лаку-Лабарта, П. Рікера, П. Гранде, В. Вейдле, А. Магуна. Концепція жертвопринесення розглянута в контексті традиційних досліджень даного феномену, пов’язаних з іменами Е. Дюркгейма, М. Мосса, Ч. Тейлора, Ж. Батая, а також прокоментована в працях М. Детьена, М. Енаффа, Л. де Гейша, К. Даубт, В. Савчука, М. Мариновича. Концепція спокутування прокоментована і розвинена в роботах Д. Гарта, Г. У. фон Бальтазара, Ф. Карра, Дж. Мілбанка, Р. Швагера.

Дослідження антропологічних аспектів насильства призвело до гіпотези про його наративно-конструктивістську природу, що зумовило звернення до філософії мови Л. Вітгенштейна, Дж. Серла, С. Пінкера, Ч. Пірса. Також для дослідження генеалогії поняття «насильство» були застосовані етимологічний метод, розвинутий в роботах Е. Бенвеніста, Дж. Покорного, Б. Ольсен, Дж. Беннера, Г. Гезінніуса і методологія школи «історії понять» Г. Гадамера, Р. Козеллека, Р. Райхардта, Г. Бедекера, В. Виноградова.

Генеалогія поняття «насилля» дозволила виявити ряд соціо-історичних репрезентацій насильства. Дохристиянські репрезентації насильства досліджуються в роботах Г. Глоца, Л. Жерне, Ж. -П. Вернана, П. Кіньяра, К. Пальї, О. Лосєва. Християнська репрезентація насильства досліджується в роботах Дж. Агамбена, Р. Жірара, М. Вебера, А. Бадью, О. Розеншток-Гюсси, Г. Бермана, О. Душина, В. Живова, Л. Кофанова, І. Покровського, М. Сюзюмова, І. Царькова.

Дослідження дискурсивних репрезентацій агресії та жорстокості в текстах Д. А. де Сада, А. Арто, Ф. М. Достоєвського і В. В. Набокова було проведено в методологічному ключі робіт, присвячених філософській поетиці таких авторів, як: Р. Барт, Ж. Батай, М. Бланшо, Г. Башляр, Ж. Бодрійяр, Ж. Дерріда, К. Палья, П. Рікер, Р. Рорті, М. Енафф, М. Епштейн, Р. Якобсон, В. Вейдле, В. Подорога, М. Риклін.

Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертацію виконано на кафедрі теорії культури та філософії науки Харківського національного університету ім. В. Н. Каразіна в рамках комплексної наукової теми кафедри «Концепція цілісності: проблема духовності в науці та культурі» (державний реєстраційний номер UA010087735).

Мета та завдання дослідження. Мета дисертаційної роботи – осмислення філософсько-антропологічного виміру феномену насильства та його дискурсивних репрезентацій.

Поставлена мета передбачає вирішення наступних завдань:

• виявити та описати підходи до вивчення насильства і простежити філософську рефлексію цього феномену;
• провести аналіз філософсько-антропологічних аспектів концепції агресії, розробленої К. Лоренцом, і теорії насильства Р. Жірара як моделей, які репрезентують два найбільш комплексні дискурси про насильство;
• дослідити історичну трансформацію поняття «насильство» та виявити основні типи дискурсивних репрезентацій насильства в європейській культурі;
• розглянути роль мови в дискурсивній репрезентації насильства;
• описати поетику насильства, яка, на противагу герменевтичному методу, що лежить в основі сучасної філософії літератури, могла б прояснити організацію літературою антропологічних моделей читання.

Об’єкт дослідження – філософсько-антропологічний вимір насильства.

Предмет дослідження – агресія і жорстокість як форми насильства та їхні дискурсивні репрезентації.

Методи дослідження, що їх залучено в дисертації, мають комплексний, міждисциплінарний характер і відповідають меті і завданням, поставленим у цій роботі.

У дослідженні застосовано елементи таких методів, як: генеалогічний (для дослідження культурнозумовлених типів репрезентацій насильства в європейській культурі), компаративістський (для порівняння репрезентацій насильства і дослідження трансформації його культурних рецепцій) ; дискурс-аналіз (для виявлення мовних засобів вираження насильства) ; текстологічний (для дослідження літературних джерел, що репрезентують виокремлені типи дискурсу про насильство).

Теоретичною базою дослідження послужили також методологічні розробки школи «історії понять» Р. Козеллека, етологічний підхід К. Лоренца, антропологія жертви та філософія літератури Р. Жірара, типологія культури, запропонована Г. У. Гумбрехтом та історико-правовий метод Г. Бермана.

Наукова новизна отриманих результатів полягає в наступних положеннях:

Виокремлено три основних підходи до вивчення феномену насильства: соціологічний, психологічний і етологічний. Стверджується, що в рамках цих підходів відбувається акцентування на етичному аспекті насильства, що призводить до зсуву від об’єкта дослідження до його соціально сконструйованої репрезентації. Таким чином, антропологічні засади етики, які суттєво пов’язані із феноменом насильства, всередині даних підходів залишаються невідрефлектованими.

Проаналізована етологічна концепція агресії К. Лоренца та антропологічна концепція насильства Р. Жірара та продемонстрована їх принципова відмінність внаслідок наявності «антропологічного розриву», пов’язаного з появою рефлексуючого суб’єкта і зумовленим цією появою феноменом жорстокості. Показано, що даний феномен є додатковим щодо феномену агресії, і що сучасний дискурс про насильство включає репрезентації обох феноменів і передбачає їхню концептуалізацію.

Виявлено зв’язок феномена насильства та мови. Показано, що мова є не стільки формою призупинення насильства, скільки, навпаки, використовується в його легітимаціях і репрезентаціях. Продемонстровано, що констатація існування мови поза насильством є насамперед насильницькою практикою, яка виключає насильство з царини можливої критики.

Розглянуто чотири історичних соціокультурних репрезентації насильства (юдейська, давньогрецька, давньоримська та християнська), що стали матеріалом для формування сучасної європейської рецепції цього феномену. Показано, що юдейська репрезентація, заснована на принципі відплати, сприяла легітимації насильницьких дій як умови справедливості. Специфіка давньогрецької репрезентації полягає в міфологічній онтологізації насильства та виведенні концепту злочину. Давньоримська репрезентація здійснила ціннісне переозначення насильства від позитивної соціальної норми до статусу беззаконня в ході захисту інтересів влади. Християнська репрезентація характеризувалася