Агресія та жорстокість у контексті антропології насильства

Було показано, що, незважаючи на схожість теорій К. Лоренца і Р. Жірара, існує концептуальний розрив між їх підходами до проблеми насильства. Відповідно до теорії Р. Жірара етологічний підхід до людських форм насильства не враховує «символічної сфери», що надбудовується над тваринами формами насильства і механізмами його припинення, які, таким чином, можуть вважатися лише «підготовчими стадіями».

Внаслідок наявності «антропологічного розриву» в концепціях ритуалізації К. Лоренца і Р. Жірара була запропонована евристична типологія насильства, що відповідає концептуальним розбіжностям даних проектів, як досліджень агресії і жорстокості відповідно. Під агресією в даному дослідженні розуміється спонтанна внутрішньовидова активність, спрямована на збереження виду, що має інстинктивну природу; під жорстокістю – інтенціональний деструктивний акт, що має рефлексивну природу і, отже, представляє собою антропологічну характеристику внаслідок його взаємозв’язку із свідомістю.

Показано, що аналітика символічної сфери, що залучає мову, ставить два великі завдання: яким чином відбувається означення насильства, і як це означення функціонує в самій мові. Це обумовлено тим, що мова є найпершою репрезентацією насильства, і, отже «риторика насильства», яка називає «насильством» одні типи поведінки та події і ігнорує інші, тим самим конструює об’єкти і суб’єкти насильства, а, отже, і насильство як соціальний факт.

Для вирішення першого завдання проведена генеалогія поняття «насильство». Були виділені чотири типи дискурсивних репрезентацій, що охоплюють часовий відрізок від античності до Нового часу, всередині яких формувалася європейська рецепція насильства: юдейська, давньогрецька, давньоримська, християнська. У ході їх аналізу були визначені специфічні риси, притаманні кожній з цих епох, і показаний їх вплив на формування сучасної рецепції.

Вирішенню другого питання був присвячений аналіз дискурсивних репрезентацій агресії і жорстокості в текстах Маркіза де Сада, Антонена Арто, Федора Достоєвського і Володимира Набокова. Даний аналіз показав критичні можливості філософської поетики, яка враховує феномен насильства і дозволяє відійти від класичних моделей репрезентації і герменевтичного підходу, що домінують у сучасних гуманітарних науках.

 

 

 

Гальона Є. О. Агресія і жорстокість у контексті антропології насильства. – Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата філософських наук за спеціальністю 09. 00. 04 – філософська антропологія, філософія культури. – Харківський національний університет імені В. Н. Каразіна. – Харків, 2011.

У дисертації подано філософсько-антропологічний аналіз феномену насильства. Проведене дослідження дозволило виявити дві ключові форми насильства: агресію і жорстокість, а також продемонструвати їх взаємовідносини всередині літературно-художніх наративів, зрозумілих як антропологічні практики.

У рамках аналізу наративно-конструктивістської природи насильства були виділені чотири типи дискурсивних репрезентацій, що охоплюють часовий відрізок від античності до Нового часу, всередині яких формувалася європейська рецепція насильства: юдейська, давньогрецька, давньоримська, християнська. У ході їх аналізу були визначені специфічні риси притаманні кожній з цих епох і показаний їх вплив на формування сучасної рецепції.

Розгляд агресії і жорстокості як двох форм насильства дозволив відкрити нові ракурси сучасної дискурсивної репрезентації насильства, пов’язані з відходом від класичних моделей репрезентації і герменевтичного підходу, що домінують у сучасних гуманітарних науках. Вищезазначені форми насильства були розглянуті в контексті філософської поетики, що дозволило вирішити завдання дослідження специфіки функціонування в мові топосу, символічно позначеного «насильством».

Ключові слова: насильство, агресія, жорстокість, ритуалізація, соціо-історична репрезентація, жертва, філософська поетика, наратив, культуротворча практика.

 

Галёна Е. А. Агрессия и жестокость в контексте антропологии насилия. – Рукопись.

Диссертация на соискание учёной степени кандидата философских наук по специальности 09. 00. 04 – философская антропология, философия культуры. – Харьковский национальный университет имени В. Н. Каразина. – Харьков, 2011.

В диссертации дан философско-антропологический анализ феномена насилия. Проведенное исследование позволило выявить две ключевые формы насилия: агрессию и жестокость, а также продемонстрировать их взаимоотношение внутри литературно-художественных нарративов, понятых как антропологические практики.

В рамках анализа нарративно-конструктивистской природы насилия были выделены четыре типа дискурсивных репрезентаций, охватывающих временной отрезок от античности до Нового времени, внутри которых формировалась европейская рецепция насилия: иудейская, древнегреческая, древнеримская, христианская. В ходе их исследования были определены специфические черты присущие каждой из этих эпох и показано их влияние на формирование современной рецепции.

Рассмотрение агрессии и жестокости как двух форм насилия позволило открыть новые ракурсы современной дискурсивной репрезентации насилия, связанные с отходом от классических моделей репрезентации и герменевтического подхода, доминирующих в современных гуманитарных науках. Данные формы насилия были рассмотрены в контексте философской поэтики, что позволило решить задачу исследования специфики функционирования в языке топоса, символически обозначенного «насилием».

Ключевые слова: насилие, агрессия, жестокость, ритуализация, социо-историческая репрезентация, жертва, философская поэтика, нарратив, культурообразующая практика.

 

Galona Y. A. Aggression and Cruelty in the Context of the Anthropology of Violence. – Manuscript.

Candidate of Philosophy degree dissertation in specialty 09. 00. 04 – philosophical anthropology, philosophy of culture. – Karazin Kharkiv National University. – Kharkiv, 2011.

The dissertation offers a philosophical-anthropological analysis of violence. The study reveals two key forms of violence: aggression and cruelty, demonstrating their relationships within literary narratives that are understood as anthropological practices.

In order to study the narrative-constructivist nature of violence, four types of discursive representation are identified: they cover a time span from Antiquity to Modernity, inside which the European reception of violence was formed: Jewish, Greek, Roman and Christian. In the course of their analysis, the study identifies specific features, inherent in each of these periods, and emphsizes their impact on contemporary reception.

The consideration of aggression and cruelty as the two forms of violence reveals new perspectives of contemporary discursive representations of violence, which are connected with the departure from classical models of representation and the hermeneutic approach, dominant in the modern humanities. The dissertation considers these two forms of violence in the context of philosophical poetics, which allows to investigate the specific functioning of a topos “violence” in language.

Key words: violence, aggression, cruelty, ritualization, socio-historical representation, victim, philosophical poetics, narrative, culture-founding practice.