Агресія та жорстокість у контексті антропології насильства

Показано, що богословська пропозиція Р. Жірара полягає в нетривіальному прочитанні Нового Завіту, де християнський наратив представлений як подія, спрямована на руйнування жертовної парадигми культури, заснованої на насильстві. Відповідно до гіпотези Р. Жірара, ця істинна суть християнського вчення була ре-інтерпретована в Середньовіччя в прямопротилежне вчення, домінантою якої знову стало жертвопринесення.

Дослідження антропологічних аспектів теорії Р. Жірара зумовлює звернення до теми мови. Відповідно до гіпотези Р. Жірара, мова з’являється як продукт жертовного механізму і, таким чином, слідує за ритуалом, будучи втіленням «символічної сфери», що маркує фундаментальний стрибок від тварини до людини. Було показано, що дана позиція, незважаючи на видимий конфлікт з етологічної даними (що свідчать про наявність мови у деяких видів тварин), може бути обґрунтована більш точним визначенням поняття «мова», яке включало б не тільки положення про адекватний обмін знаками, але й здатність до усвідомлення себе автором висловлювання.

У другому розділі «Генеалогія насильства: історико-філософське дослідження становлення поняття», що містить п’ять підрозділів, проводиться аналіз різних історичних репрезентацій насильства з метою підтвердити гіпотезу про наративно-конструктивістську природу насильства, а також розглянути витоки формування сучасного уявлення про насильство.

У підрозділі 2. 1 ««Історія понять» як методологія», обґрунтовано застосування генеалогічного підходу до вивчення історії трансформації семантики поняття «насильство» і описані критерії такого дослідження. Спираючись на теоретичні наслідки «лінгвістичного повороту», який став відповіддю на антропологічну кризу кінця ХІХ століття і реалізувався у вигляді зміни суб’єкта філософії (від класичного картезіанського cogito до значення/означування), автор розвиває ідею про те, що література є найважливішим антропологічним проектом, ключовою «практикою себе». Отже, історія трансформації семантики основних соціальних термінів як один із видів дослідження літературних практик відкриває доступ до базових проблем антропології.

Методологічною основою дослідження такого виду послужили напрацювання німецької школи «Історії понять» (Begriffsgeschichte) Р. Козеллека і Р. Райхардта, що пропонує декодувати соціально-політичні феномени минулого в сфері понятійного розмежування того часу, в якому вони формувалися, з урахуванням сприйняття і розуміння мовного вживання причетними до них сторонами. Ця методологія, що має аналог у вітчизняному мовознавстві в особі незавершеного проекту В. Виноградова «Історія слів», демонструє, що, на відміну від простого етимологічного аналізу, дослідження трансформації семантики дозволяє простежити соціальні зміни в культурі, де це поняття вживається.

У підрозділі 2. 2 «Юдейська репрезентація насильства: принцип таліона» досліджується становлення юдейської репрезентації насильства. Виявлено, що специфіка юдейської репрезентації насильства полягає в іменуванні насильством дій, які порушують заповіт і осуджені авторитетною особою. Більш того, це засудження легітимує дії у відповідь (які в точності повторюють насильницькі) як справедливі (равінистична традиція: Ієгуда Анасі, Раші, Маймонід; М. Вебер, Дж. Беннер, Е. Тов). Таким чином, насильство в античній Юдеї не мало абсолютних значень; воно могло заплямувати того, хто його вчинив, тимчасово змінити його соціальний статус, але, тим не менш, залишалося зовнішнім по відношенні до його способу буття.

У підрозділі 2. 3 «Давньогрецька репрезентація насильства: міфологічна онтологія» досліджується становлення давньогрецької репрезентації насильства. Продемонстровано, що в Давній Греції, на відміну від юдейської репрезентації, завдяки міфології насильство онтологізувалося і сприймалося як прояв самого життя (про що свідчать давньогрецькі тексти Павсанія, Аристотеля, Софокла, Гомера). Поняття «насильство» у свідомості античного грека означало невблаганність долі і служило проявом божественної справедливості (Г. Глоц, О. Лосєв). Тим не менш, в солонівський період поняття справедливості було радикально трансформовано за рахунок розвитку правового порядку в полісі (Л. Жерне, Ж. -П. Вернан). Поліс зняв божественну атрибутику зі справедливості, зробивши її питанням громадського розгляду. Розкол справедливості на божественну та людську призвів до появи трагічного мислення, в центрі якого – неможливість загальної справедливості. Аналогічним чином відбувся розкол у сприйнятті насильства: з одного боку воно поставало як рок (божественний порядок), а з іншого як злочин (втілення цього порядку, відповідальність за яке несе громадянин полісу).

У підрозділі 2. 4 «Давньоримська репрезентація насильства: домінування і влада» досліджується становлення давньоримської репрезентації насильства. Римська репрезентація насильства також зберігає певну неоднозначність внаслідок радикальних трансформацій, пов’язаних з поширенням християнського вчення і переходом від республіки до імперії, що створив умови для цього поширення (П. Кіньяр, К. Палья). Спочатку давньоримське поняття «насильство» формується в колі таких значень як «мужність, верховенство, повноцінність». Насильство виражало позитивну норму стосунків між тим, хто володіє вищим статусом, і тим, хто займав більш низький ступінь ієрархії. Тим не менш, у зв’язку з конфліктом між впливовими патриціями і державною владою (в ході якого насильницькі дії стали загрожувати існуванню самої влади), насильство завдяки становленню правових інституцій отримало статус беззаконня (Дж. Агамбен, М. Сюзюмов, І. Покровський).

У підрозділі 2. 5 «Християнський переворот: наратив жертви» досліджується становлення християнської репрезентації насильства. Як показав аналіз текстів отців Церкви, рання християнська репрезентація насильства ґрунтувалася на підтримці низького соціального статусу насильства, внаслідок зміни режимів нарації. У роботах В. Беньяміна, Р. Жірара, М. Вебера показується, що дохристиянський світ характеризується міфологічним режимом, де автором наративу про насильство виступає той, хто його здійснює, а жертва повністю позбавлена можливості висловитися, в той час як, починаючи з Нового Завіту,