Агресія та жорстокість у контексті антропології насильства

Виділено дві форми філософської поетики насильства. Поетику агресії було охарактеризовано через такі концепти, як: афективність, спонтанність, синхронічність, десуб’єктивація, тактильність; а поетика жорстокості через апатичність, діахронічність, інтенціональність, суб’єктивація, дистанціювання. Показано, що ці форми поетики насильства організують дві антропологічні моделі читання, позначені як «співучасник» та «свідок».

Практичне значення отриманих результатів. Висновки та теоретичні положення дисертаційного дослідження сприяють глибшому розумінню проблем філософської антропології та філософії культури в світлі сучасної проблематизації феномену насильства. Результати дослідження дозволяють осмислити даний феномен як джерело культуротворення. Отримані результати складають основу для подальших рефлексій над феноменом насильства і можуть бути використані в навчальному процесі при підготовці загальних і спеціальних курсів з філософської антропології, філософії культури, культурології, психології, філософії літератури та літературознавства.

Апробація результатів. Основні теоретичні положення та висновки дисертації було викладено в доповідях на таких наукових конференціях як: Щорічна міжнародна конференція Російської Антропологічної Школи (Москва, 13-14 грудня 2007), три Всеукраїнські студентсько-аспірантські конференції “Філософія: нове покоління” (Київ, 1-3 березня 2007; 28-29 лютого 2008; 26-28 лютого 2009), Міжнародний Колоквіум з Насильства та Релігії (США, Риверсайд, 18-21 липня 2008), Міжнародний симпозіум “Розуміння насильства” (Швейцарія, Лозанна, 11-13 лютого 2009), Міжнародний україно-голандський семінар “Уроки Голокосту: тоді і тепер” (Нідерланди, Амстердам, 7-12 вересня 2009).

Результати дослідження було представлено на міждисциплінарних міжвузівських гуманітарних проектах “Койнонія” та “El Topos” (2007-2010), пройшли апробацію на засіданнях та теоретичних семінарах кафедри теорії культури та філософії науки філософського факультету Харківського національного університету ім. В. Н. Каразіна.

Публікації. Основні результати дослідження представлено в 13 наукових роботах, 5 із яких – статті, опубліковані в наукових спеціалізованих філософських виданнях, затверджених ВАК України, 3 статті опубліковано в закордонних наукових виданнях, всі інші – в матеріалах наукових конференцій.

Структура роботи. Дисертаційне дослідження складається зі вступу, трьох розділів, які включають 14 підрозділів, висновків, приміток та списку використаних джерел, який включає 203 назви, в т. ч. 66 – іноземними мовами. Загальний об’єм роботи – 209 стор., із яких 196 стор. основного тексту.

 

 

У вступі висвітлено авторське бачення актуальності теми і сучасного стану її вивчення; зазначено зв’язок роботи з науковими програмами, планами і темами; визначено мету та завдання дослідження, об’єкт, предмет, методи дослідження, наукову новизну одержаних результатів та їх практичне значення; розкрито зміст дисертації, її апробацію та результати дослідження.

У першому розділі дисертації «Філософія насильства: від етології до антропології», що містить два підрозділи, подано огляд історично сформованих підходів до вивчення феномену насильства і комплексно проаналізовано два з них: етологічний та антропологічний, які набули найбільшого поширення у філософсько-антропологічному дискурсі про насильство.

У підрозділі 1. 1 «Конрад Лоренц і етологія насильства: агресія як інстинкт» розглядаються питання про розвиток наукового підходу у вивченні феномену насильства і про трансформацію семантики поняття «агресія», пов’язаної з впровадженням цього терміна у науковий дискурс про насильство. Стверджується, що поштовхом до розвитку цілеспрямованого наукового вивчення насильства послужили роботи австрійського етолога К. Лоренца, який висунув теорію інстинктивного походження агресивних спонукань. Відповідно до його теорії, агресія є спонтанною внутрішньовидовою активністю, спрямованою на збереження виду шляхом взаємного відштовхування особин одного виду, що забезпечує оптимальне використання біотопу завдяки рівномірному розсіюванню особин даного виду на займаній ними території, а також вироблення захисних властивостей кожної окремої особини.

Відзначається, що, незважаючи на широку популярність теорії К. Лоренца в науковому дискурсі про насильство, найбільш значущі акценти його дослідження, які виявили зв’язок ідентичності та агресії, залишаються недостатньо висвітленими у літературі і становлять особливий інтерес для філософської антропології насильства. Дані дослідження розкривають механізм трансформації тваринами інстинкту агресії в міжособовий зв’язок. Продемонстровано, що ця трансформація відбувається завдяки ритуалам умиротворення і привітання, при яких з’являється індивідуалізація партнерів як тих особин, які здатні запустити механізм активного гальмування агресії на відміну від всіх інших особин цього виду. При цьому сам інстинкт агресії не вимикається і продовжує виконувати свої видозберігаючі функції. Етологічні дослідження К. Лоренца, що демонструють кореляцію складності соціальних відносин та рівня агресивності дозволяють звернутися до розгляду антропологічних і культуротворчих аспектів насильства.

У підрозділі 1. 2 «Рене Жірар і антропологія насильства: жертва, священне і мова» подано огляд теорії Р. Жірара та проаналізовано його концепції «міметичного бажання», жертвопринесення і спокутування. Ґрунтуючись на міждисциплінарному дослідженні, автором виявлено точки перетину між концепцією «міметичного бажання» і теорією мімесису Ф. Лаку-Лабарта, етологічними дослідженнями К. Лоренца, психоаналізом З. Фрейда і Ж. Лакана. Показано місце теорії жертвопринесення, висунутої Р. Жіраром в традиції дослідження даного культурного феномену в європейській гуманітарній думці.

Пов’язуючи зародження культури з появою механізму «жертви відпущення», що лежить в основі жертвопринесення, теорія Р. Жірара демонструє, яким чином загроза насильства призвела до появи сучасного цивілізованого порядку. Показано, що всередині теорії Р. Жірара функції ритуалу в житті громади ідентичні тим, які ритуал виконує у тварин: зниження рівня насильства та створення спільноти. Теорія Р. Жірара стверджує, що всі ритуали є в тій чи іншій мірі варіацією основного ритуалу, яким він вважає жертвоприношення. Відповідно до його концепції сутність жертвопринесення полягає в перетворенні взаємного насилля, головна загроза якого полягає в безперервності, в