Аналітичне дослідження діяльності ВАТ «Завод ім. Фрунзе»

д) ринкова, виробнича й соціальна інфраструктури;

е) макроекономічні структурні зміни;

є) програми приватизації державних підприємств (організацій);

ж) комерціалізація організаційних структур невиробничої сфери.

10) Інституціональні механізми. Для безперервного підвищення ефективності діяльності всіх суб’єктів господарювання держава мас створити відповідні організаційні передумови, що забезпечуватимуть постійне функціонування на національному, регіональному чи галузевому рівнях спеціальних інституціональних механізмів – організацій (дослідних і навчальних центрів, інститутів,асоціацій) їхньої діяльності треба зосередити на:

а) розв’язанні ключових проблем підвищення ефективності різних виробничо-господарських систем та економіки країни в цілому;

б) практичній реалізації стратегії і тактики розвитку національної економіки на всіх рівнях управління.

Нині у світі функціонує понад 150 міжнародних, національних і регіональних центрів (інститутів, асоціацій) з продуктивності та управління.

11) Інфраструктура. Важливою передумовою зростання ефективності діяльності підприємств (організацій) є достатній рівень розвитку мережі різноманітних інституцій ринкової та виробничо-господарської інфраструктури. Нині всі підприємницькі структури користуються послугами інноваційних фондів і комерційних банків, бірж (товарно-сировинних, фондових, праці) та інших інститутів ринкової інфраструктури. Безпосередній вплив на результативність діяльності підприємств (організацій) справляє належний розвиток виробничої інфраструктури (комунікацій, спеціалізованих інформаційних систем, транспорту, торгівлі тощо). Вирішальне значення для ефективного розвитку всіх структурних елементів економіки мас наявність широкої мережі установ соціальної інфраструктури.

12) Структурні зміни в суспільстві також впливають на показники ефективності на різних рівнях господарювання. Найважливішими є структурні зміни економічного та соціального характеру [12].

Лише вміле використання всієї системи перелічених факторів може забезпечити достатні темпи зростання ефективності виробництва (діяльності). При цьому обов’язковість урахування зовнішніх факторів не є такою жорсткою, як факторів внутрішніх.

 

 

Показники економічної ефективності є найважливішим інструментом реалізації економічної політики підприємства і ключовим засобом обґрунтування управлінських рішень, оптимізації витрат ресурсів, удосконалення цінової політики і підвищення конкурентоспроможності підприємства.

Отже, система показників ефективності господарської діяльності має: відображати витрати всіх видів ресурсів, що споживаються на підприємстві; створювати передумови для виявлення резервів підвищення ефективності виробництва; стимулювати використання всіх резервів, наявних на підприємстві; забезпечувати інформацією стосовно ефективності виробництва всі ланки управлінської ієрархії; виконувати критеріальну функцію [13].

Ефективність підприємства залежить, як відомо, від багатьох факторів: попиту на продукцію, що випускається, її конкурентоспроможності, технічного рівня виробництва, його відповідності сучасним вимогам, кваліфікації виробничого і управлінського персоналу тощо. 

Приклад системи оцінки показників ефективності наведений на рисунку 1.3.

 

Рисунок 1.3 - Система оцінних показників ефективності виробництва

 

Одним з найбільш відомих методів оцінки ефективності діяльності підприємства є метод рентабельності, що характеризує розмір отриманого прибутку в залежності від обсягу продажів і вартості активів підприємства. 

Щоб визначити рівень ефективності роботи підприємства, отриманий їм прибуток необхідно порівняти з відповідними витратами. 

По-перше, витрати можна розглядати як поточні витрати підприємства - собівартість продукції (робіт, послуг). Тут можливі різні варіанти визначення поточних витрат і прибутку, що використовуються при розрахунках. 

По-друге, витрати можуть бути прийняті як авансована вартість (авансований капітал) для забезпечення виробничої, всієї фінансово-господарської діяльності підприємства. При цьому також можливі різні варіанти визначення, розрахунку авансованої вартості й визначення прибутку, прийнятої для розрахунків. 

Найбільш поширеними показниками рентабельності в практиці вітчизняних підприємств є: 

-рентабельність продукції - визначається як відношення прибутку підприємства (прибутку від реалізації продукції або чистого прибутку) до собівартості продукції (виготовленої, товарної або реалізованої); 

-рентабельність вироби - визначається як відношення прибутку, що закладається в ціну виробу, до собівартості виробу; 

-рентабельність обороту - розраховується як частка відділення величини чистого прибутку на обсяг реалізованої продукції. 

 Крім того, підприємство може використовувати і ряд інших показників рентабельності для характеристики рівня прибутковості своїх активів, ресурсів і продукції. На основі прибутку розраховуються такі показники рентабельності:

1) рентабельність загальна:

2) рентабельність продажів (обороту):

3) рентабельність основного капіталу:

 

4) рентабельність власного капіталу:

Аналіз рентабельності підприємства дозволяє визначити ефективність вкладення коштів у підприємство та раціональність їхнього використання [14].

Наступним показником ефективності роботи підприємства є прибуток. Для того щоб підприємство могло ефективно здійснювати свою діяльність та розвиватися, необхідна чітка стратегія його розвитку, а також стратегія фінансування даного розвитку (власні і позикові джерела). 

 В основі стратегії розвитку лежить стратегія зростання прибутку. Вона формується: 

-на основі даних аналізу використання прибутку в минулих періодах (це ретроспективний аналіз); 

-на основі оцінки потреби прибутку на поточний період і в перспективі; 

-на базі прийнятих управлінських рішень про стратегію розвитку підприємства (дані рішення реалізуються в конкретних інвестиційних проектах). 

 Резерви зростання прибутку - це невикористані можливості підприємства, можливість зменшення витрат виробництва і реалізації продукції. 

 При визначенні потреби в прибутку приймається до уваги необхідність здійснення з прибутку першочергових платежів, що випливають з фінансово-господарської діяльності підприємства: 

-податку на нерухомість; 

-відсотків по банківському інвестиційному кредиту; 

-повертається частини кредиту банку; 

-повертається частині комерційного кредиту (для придбання основних фондів) і т.д [15]. 

 Максимальна потреба в прибутку визначається на основі врахування економічних інтересів власника та трудового колективу підприємства. У першу чергу це величина визначається