Аналіз асортименту та оцінка якості шкіряного взуття на прикладі магазину "ЦУМ" (м. Київ)

При розробці нормативної документації на взуття номенклатура обов'язкових показників якості, рівень яких регламентується, повинна відповідати вимогам ДСТУ 3495- 86 "Взуття. Номенклатура показників якості".

Сертифікація взуття на відповідність рівня показників якості, визначених нормативною документацією на конкретну продукцію, повинна проводитися згідно з номенклатурою, передбаченою цим стандартом.

Номенклатура показників якості взуття, яка підлягає обов'язковій сертифікації, наведена в табл. 2.3 і 2.4.

 

Таблиця 2.3

Номенклатура показників якості взуття для сертифікації

 

Таблиця 2.4

Номенклатура показників якості взуття для сертифікації

 

 

Асортимент шкіряного взуття різноманітний і складний. Він постійно міняється під впливом моди, унаслідок появи нових видів і конструкцій виробів, застосування нових матеріалів.

Основною задачею, що стоїть перед торговими працівниками при формуванні асортименту, є всебічне і повне задоволення запитів населення в різноманітному взутті. При цьому повинні враховуватися потреби всіх статево-вікових категорій покупців взуття для різних умов експлуатації.

По цільовому призначенню взуття підрозділяють на побутове, спортивне, спеціальне, ортопедичне і профілактичне. У торгову мережу надходить взуття побутове, призначене для масового споживача, і для занять окремими видами спорту. До групи побутового взуття відносять і національне взуття.

До спеціального відноситься взуття окремих галузей промисловості (наприклад, хімічної, нафтової, текстильної та ін.), а також військової. Ортопедичне і профілактичне взуття призначене для попередження чи лікування патологічних відхилень у стопах. Спеціальне взуття розподіляють через відповідні відомства.

Асортимент побутового взуття групується по цільовому призначенню, способу виробництва, видам і різновидам, статево-віковому призначенню, розмірам, фасонам і моделям, матеріалу і його кольору, матеріалу підошви і методу її кріплення, висоті каблука.

По цільовому призначенню побутове взуття поділяють на взуття для вуличного носіння, а також для використання в різних приміщеннях: установах, на підприємствах і будинках. Взуття для вуличного носіння по сезонах підрозділяють на зимове (утеплене), літнє, весняно-осіннє призначення. [12, 21]

По характеру виконання побутове шкіряне взуття підрозділяють на повсякденнє і модельне (тільки чоловіче та жіноче). До художньо-эстетичних показників і якості модельного взуття висувають підвищені вимоги. На зовнішні деталі її верху використовують матеріали з індексом «модельний». [22, c. 67]

Модельне взуття можна відрізнити за фірмовим знаком підприємства. Деталі її верху, як правило, оброблені взагибку, а шкіряна підкладка має покриття. Модельне взуття, призначене для урочистих випадків, називається особливо модним.

Для дітей випускають ошатне взуття зі шкір білого, світлих і яскравих тонів зі складними обробками - накладними фігурними деталями, художньою перфорацією.

В основному взуття виготовляють механічним способом; ручне виробництво збереглося при виготовленні взуття за індивідуальними замовленнями і частково модельним. У взутті, виготовленим ручним способом, тільки окремі операції виконуються вручну.

Вид взуття, від якого залежить ступінь закритості стопи і гомілки людини, визначається конструкцією заготівлі, тобто формою і розмірами деталей верху. Розрізняють наступні основні види взуття: чоботи, черевики, туфлі.

Чоловіче та жіноче взуття призначене для споживачів усіх вікових категорій, тому вимоги до них диференційовані. Взуття для молоді повиннє найбільшою мірою відповідати вимогам сучасного стилю і моди як за формою, так і висоті каблука, конфігурації деталей, застосовуваним матеріалам, характеру прикрас. Вимоги до эстетичних властивостей взуття для осіб літнього віку трохи нижчі, однак підвищені вимоги до зручності. Взуття повинне мати м'який верх із мінімальною кількістю швів, повиннє бути легким, гнучким і легко лягати на ногу, зручно і просто на ній закріплюватися і легко зніматися, її конструкція повинна відрізнятися довговічністю.

 

 

При формуванні асортименту випуску продукції підприємство повинне враховувати, з одного боку, попит на дані види продукції, а з іншого боку - найбільш ефективне використання трудових, сировинних, технічних, технологічних, фінансових і інших ресурсів, що є в його розпорядженні. Система формування асортименту містить у собі наступні основні моменти:

- визначення поточних і перспективних потреб покупців;

- оцінку рівня конкурентноздатності, що випускається чи планується до випуску продукції;

- вивчення життєвого циклу виробів і вживання своєчасних заходів по впровадженню нових, більш досконалих видів продукції і вилучення з виробничої програми морально застарілих і економічно неефективних виробів;

- оцінку економічної ефективності і ступеня ризику змін в асортименті продукції.

Під асортиментом розуміють перелік усіх видів продукції, що виробляється, із зазначенням обсягів випуску. Вужчим є поняття номенклатура випуску, яка характеризує тільки кількість і різноманітність продукції. І нарешті, структура – це співвідношення (здебільшого у відсотках) окремих виробів у загальному обсязі виробництва. Зміна асортименту проти планового веде до асортиментних, а структури випуску – структурних зрушень.

Причини недовиконання плану з асортименту можуть бути як зовнішні, так і внутрішні. До зовнішніх відносяться кон'юнктура ринку, зміна попиту на окремі види продукції, стан матеріально-технічного забезпечення, несвоєчасне запровадження в дію виробничих потужностей підприємства по незалежним від нього причинам. Внутрішні причини - недоліки в організації виробництва, поганий технічний стан устаткування, його простої, аварії, недостача електроенергії, низька культура виробництва, недоліки в системі керування і матеріального стимулювання.

Збільшення обсягу виробництва (реалізації) по одним видам і скорочення по інших видах продукції приводить до зміни її структури, тобто співвідношення