Аналіз формування капіталу комерційного банку ПАТ «Приватбанк»

Виникнення і поширення терміна “капітал банку” є не лише результатом розвитку банківської системи та економіки країни загалом, а й доволі тривалого періоду наукового пізнання самого поняття “капітал” як економічної категорії. Сьогодні в економічній літературі існує багато різних поглядів вчених на сутність терміна “капітал”, що здійснює прямий вплив на неоднозначне трактування і розуміння такого поняття, як “капітал банку”. На сьогодні поняття “капітал банку” не має однозначного трактування в економічній літературі, що призводить до його ототожнення з іншими економічними категоріями, такими як: банківські ресурси, резерви, власні кошти, запаси, фонди, власний капітал, ресурсна база банку тощо. Такі розбіжності у тлумаченні поняття “капітал банку” призводять до певних ускладнень як теоретичних, так і практичних аспектів трактування, формування та функціонування капіталу в установах банків.

Одне з найбільш повних та широких визначень капіталу подано в “Енциклопедії банківської справи України”, де капітал розглядається з двох боків: по-перше, він виступає як сума грошей, коштів, сукупність ресурсів, які використовуються у підприємництві; накопичені матеріальні ресурси і цінності; по-друге, капітал трактується як економічна категорія, яка виражає історично обумовлені суспільно-виробничі відносини; як вартість, що в результаті використання найманої робочої сили приносить додаткову вартість і зовнішньо виступає як така, яка само зростає.

Суспільно-економічна форма капіталу банку формується на основі виробничих відносин як економічної власності, зокрема її якісного аспекту. Як відомо, сучасні банки – це багатофункціональні установи, які здійснюють мобілізацію тимчасово вільних грошових ресурсів і перетворення їх на реальний капітал шляхом розміщення серед юридичних та фізичних осіб. Установа банку, власне, є комерційним підприємством, що надає послуги вкладникам, з одного боку, та позичальникам – з іншого, отримуючи при цьому прибуток за рахунок різниці процентів, отриманих від позичальників і виплачених вкладникам. Крім цього, банки опосередковують взаємні платежі й розрахунки економічних суб'єктів (юридичних і фізичних осіб). Отже, можна стверджувати, що діяльність банків має виробничий характер, хоча й дуже специфічний у своїй основі.

Для банків як комерційних підприємств характерним є використання найманої праці, у процесі якої працівники банку не мають активного, прямого відношення до економічної природи банківського капіталу, хоча опосередковано через результат своєї діяльності вони впливають на останній.

Роль і значення капіталу банку у функціонуванні банківської системи та економіки країни найбільшою мірою виявляються у функціях, які він виконує, що й відображено на рис. 1.1

 

 Рисунок 1.1 – Функції капіталу банку

 

Функція капіталізації економічних відносин пов'язана насамперед з головною сутністю капіталу – це вартість, що забезпечує формування додаткової вартості. Перетворення банками вільних грошових коштів на позичковий капітал із подальшим його спрямуванням у виробничу та підприємницьку діяльність забезпечує реалізацію принципу їхнього самозростання. Інакше кажучи, наявні грошові ресурси спрямовуються банками в оборот, чим і забезпечуються формування й отримання додаткової вартості. Лише у процесі функціонального споживання суб'єктами ринку гроші збільшують свою вартість і реалізують себе як капітал. Банку-кредиторові повертається реалізований капітал, тобто величина, що несе не тільки авансовану, а й нарощену вартість. Саме таким чином самозростання грошей як капіталу зумовлює реальний розвиток капіталізації економічних відносин між суб'єктами господарювання в ринковому середовищі та трансформацію 

банківського капіталу в капітал реального сектору економіки зі зворотним процесом.

Функція забезпечення конкурентоспроможності має місце, тому що коли розмір власного капіталу банку є достатнім для продуктивного та прибуткового функціонування, немає потреби залучати додаткові кошти та створювати собі нові зобов'язання. Коли банк має більшу долю власних ресурсів його конкурентоспроможність вища.

Функція економічного зростання виявляється в тому, що капітал банку в певному розмірі спрямовується на фінансування стратегічних цілей розвитку економіки: інвестиційне кредитування новітніх програм, для виходу на зовнішні ринки, на розвиток міжнародного бізнесу й інших пріоритетних секторів економіки, що збільшує їхній фінансовий потенціал і забезпечує економічне зростання суспільства. З цією функцією пов'язана здатність капіталу банку відтворювати акумульовані грошові ресурси конкретними економічними суб'єктами, що дає змогу не лише підтримати безперервність їхньої діяльності, а й поповнювати, перерозподіляти обігові кошти, прискорювати відтворювальний процес розвитку кожного з них та економіки країни взагалі. 

 

 

Фінансовою основою банку виступає його власний капітал. Створення банку розпочинається з вирішення найважливішого питання — формування статутного капіталу, який є основною складовою власного банківського капіталу.

Власний капітал банку являє собою грошові кошти і виражену у грошовій формі частину майна, які належать його власникам, забезпечують економічну самостійність і фінансову стійкість банку, використовуються для здійснення банківських операцій та надання послуг з метою одержання прибутку. Порівняно з іншими сферами підприємницької діяльності власний капітал банку має незначну питому вагу в сукупному банківському капіталі. Це пояснюється специфікою діяльності банків як фінансових посередників, що здійснюють мобілізацію тимчасово вільних коштів на грошовому ринку з подальшим розміщенням їх серед юридичних і фізичних осіб. Тому власний капітал у банківській діяльності має дещо інше призначення, аніж в інших сферах підприємництва. Це чітко простежується через виконувані власним капіталом банку функції (рис. 1.2).

 

Рисунок 1.2 Функції, які виконує власний