Портал освітньо-інформаційних послуг «Студентська консультація»

  
Телефон +3 8(066) 185-39-18
Телефон +3 8(093) 202-63-01
 (066) 185-39-18
Вконтакте Студентська консультація
 portalstudcon@gmail.com
 facebook.com/studcons

<script>

  (function(i,s,o,g,r,a,m){i['GoogleAnalyticsObject']=r;i[r]=i[r]||function(){

  (i[r].q=i[r].q||[]).push(arguments)},i[r].l=1*new Date();a=s.createElement(o),

  m=s.getElementsByTagName(o)[0];a.async=1;a.src=g;m.parentNode.insertBefore(a,m)

  })(window,document,'script','//www.google-analytics.com/analytics.js','ga');

 

  ga('create', 'UA-53007750-1', 'auto');

  ga('send', 'pageview');

 

</script>

Аналіз і методика проведення експертних оцінок інформаційної невизначеності

Предмет: 
Тип роботи: 
Магістерська робота
К-сть сторінок: 
77
Мова: 
Українська
Оцінка: 
Магістерська робота
«АНАЛІЗ І МЕТОДИКА ПРОВЕДЕННЯ ЕКСПЕРТНИХ ОЦІНОК ІНФОРМАЦІЙНОЇ НЕВИЗНАЧЕНОСТІ» 
 
ЗМІСТ
 
РОЗДІЛ 1. ТЕОРЕТИКО-МЕТОДОЛОГІЧНІ ЗАСАДИ ІНФОРМАЦІЙНОЇ НЕВИЗНАЧЕНОСТІ ТА РИЗИКУ
1.1. Поняття і зміст інформаційної невизначеності
1.2. Невизначеність як джерело ризику
1.3. Прийняття рішень в умовах інформаційної невизначеності
1.3.1. Критерій Вальда
1.3.2. Критерій домінуючого результату  (крайнього оптимізму) 
1.3.3. Критерій Севіджа  (мінімального жалю) 
1.3.4. Критерій Лапласа
1.3.5. Критерій Гурвіца
РОЗДІЛ 2. АНАЛІЗ І МЕТОДИКА ПРОВЕДЕННЯ ЕКСПЕРТНИХ ОЦІНОК ІНФОРМАЦІЙНОЇ НЕВИЗНАЧЕНОСТІ
2.1. Сутність і передумови використання експертних оцінок
2.2. Класифікація видів експертних оцінок та їх характеристика, експертний метод оцінки “Дельфі»
2.3. Експертні методи генерування ідей
2.3.1. Метод “Мозкової атаки»
2.3.2. Метод “Синектики»
2.3.3. Метод “Морфологічний аналіз»
РОЗДІЛ 3. ЗАСТОСУВАННЯ МЕТОДУ ЕКСПЕРТНОГО ОЦІНЮВАННЯ “ДЕЛЬФІ” ДЛЯ ОЦІНКИ ПОКАЗНИКІВ ЕФЕКТИВНОСТІ ІНВЕСТИЦІЙНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ ТА ІНВЕСТИЦІЙНОЇ ПРИВАБЛИВОСТІ
3.1. Сутність інвестиційної діяльності та інвестиційної привабливості
3.2. Формування експертної групи для методу “Дельфі»
3.3. Вибір оптимальних показників для оцінки ефективності результатів інвестиційної діяльності та інвестиційної привабливості
Висновки
Список використаних джерел 
 
ВСТУП
 
У зв’язку з тим, що процес прийняття рішень постійно ускладнюється  (збільшується кількість факторів впливу, кількість, зміст та важливість інформації тощо), застосування математичних методів є недостатнім. Їх необхідно поєднувати із застосуванням експертних оцінок. Сам масштаб розширення сфери застосування експертних методів свідчить про його невипадковий характер. Тому, незважаючи на об’єктивність математичних показників, для комплексної оцінки потрібні професійні знання експерта.
Перевагою даного методу є те, що він дозволяє приймати рішення, коли об’єктивні методи не можуть дати потрібний результат. Експертні методи, що ґрунтуються на оцінках залучених кваліфікованих фахівців, дозволяють дати більш точну та відтворювальну оцінку. Проведені експерименти свідчать, що при правильній методиці експертної оцінки помилка результатів складає 5-10% і може бути зіставлена з помилками вимірювальних методів. До недоліків експертних методів належать суб’єктивізм, обмеженість використання, високі витрати на їх проведення.
Разом з тим роль цих методів стає більш значущою, коли вибір та прийняття рішення необхідно здійснювати в умовах ризику та невизначеності, оскільки не завжди є достовірна інформація про стан системи, що досліджується, та не завжди можна сформулювати у математичному вигляді поставлену задачу. Це призводить до необхідності використання експертних оцінок у процесі формування та вибору оптимального рішення визначеного кола економічних задач. Слід відмітити, що перші наукові дослідження щодо використання експертних оцінок були розпочаті декілька десятирічь назад.
Актуальність. Система ринкових відносин об’єктивно зумовлює існування ризику в усіх сферах господарської діяльності. Ринкове середовище вносить в діяльність підприємств елементи невизначеності і поширює «асортимент» ризикових ситуацій, які виникають при присутності конкретних умов та обставин. Ризикові ситуації формують умови для існування і реалізації економічного ризику, з яким в процесі своєї діяльності зіштовхуються практично усі підприємства. Відсутність повної інформації, існування протидіючих тенденцій, елементи випадковості та інші нові економічні умови господарювання обумовлюють важко-прогнозованість процесу управління, оскільки більшість управлінських рішень підприємства приймається в умовах невизначеності та економічного ризику.
Щоб вижити за цих складних умов, підприємствам необхідно приймати нетрадиційні та сміливі рішення, але це теж підвищує ступінь економічного ризику. При означених обставинах підприємствам потрібно не уникати ризику, а вміти правильно оцінювати його ступінь і безпосередньо управляти ним з метою обмеження. Підприємствам необхідні своєчасне врахування чинників ризику при прийнятті управлінських рішень; кваліфікована організація процесу управління ризиковою ситуацією, що спрямована на забезпечення адаптації діяльності підприємства до мінливих умов зовнішнього та внутрішнього середовища. Стратегія управління ризиковою ситуацією залежить від специфічних ризиків, які можуть виникати в процесі діяльності підприємства, можливості правильно оцінити конкретну ризикову ситуацію, знайти оптимальний варіант виходу з неї, враховуючи наявні у розпорядженні підприємства ресурси.
Мета. Розроблення теоретичної та методичної основ використання експертних оцінок для прийняття рішення в умовах ризику та невизначеності. Визначення оптимальних показників для оцінки інвестиційної діяльності та інвестиційної привабливості за допомогою експертного методу Дельфі.
Завдання. Ознайомитись з поняттям інформаційної невизначеності та дослідити її зв'язок з ризиком, розглянути критерії, при яких приймаються рішення в умовах невизначеності. Проаналізувати експертні методи оцінки, провести їх класифікацію. Розглянути метод Дельфі. Розкрити поняття інвестиційної діяльності та інвестиційної привабливості. Зрозуміти принцип набору в експертну групу. За допомогою експертної групи, методом Дельфі, визначити основні показники для оцінки інвестиційної діяльності та інвестиційної привабливості.
Галузь застосування результатів. Методи експертних оцінок знайшли широке застосування у прогнозуванні, перспективному плануванні та економіці. Також ці методи застосовуються при розробці нових програм у галузях промисловості, схильних до сильного впливу нових відкриттів у фундаментальних науках.
 
РОЗДІЛ 1. Теоретико-методологічні засади інформаційної невизначеності та ризику
 
1.1. Поняття і зміст інформаційної невизначеності
 
Економічна діяльність реалізується в умовах неоднозначності протікання реальних соціально-економічних процесів, різноманіття можливих станів і ситуацій реалізації рішення, в якому в майбутньому може виявитися господарюючий суб'єкт. Ризик об'єктивно становить неминучий елемент прийняття будь-якого господарського рішення внаслідок того, що невизначеність – неминуча характеристика умов господарювання. Існує і невиправна невизначеність, яка має місце при прийнятті рішень і призводить до того, що ризик ніколи не буває нульовим. Наслідком цього є невпевненість в досяжності поставленої мети, і в результаті реалізації обраного рішення намічена мета в більшій або меншій мірі не досягається.
Джерел невизначеності кілька, але, перш за все, це неповнота, недостатність знань в економічній сфері, про навколишній світ. З такого роду невизначеністю людина зіткнулась дуже давно, коли стала приймати обдумані рішення.
Інше джерело невизначеності – це випадковість, те, що в подібних умовах відбувається неоднаково, що заздалегідь не можна передбачити. Спланувати кожний даний випадок неможливо. Вихід устаткування з ладу і раптова зміна попиту на продукцію, несподіваний зрив поставки сировини – все це прояв випадковості.
Є й третя причина невизначеності – протидія. Так, протидія може виявлятися у випадку порушення договірних зобов'язань постачальниками, при невизначеності попиту на продукцію, труднощів її збуту [1].
Невизначеність розглядається як явище і процес. Як явище невизначеність – це набір нечітких і різних ситуацій, взаємовиключної або недостатньої інформації. До явищ відносяться ситуації, які можуть виникнути без волі та свідомості людини і змінити намічений хід подій  (наприклад, стихійні лиха, повені викликали осідання фундаменту нової будівлі, і тому дострокову здачу об'єкта довелося відкласти). Як процес, невизначеність – це діяльність некомпетентного працівника, що приймає помилкові рішення  (наприклад, неправильний розрахунок диспетчера залізниці привів до термінової зупинки поїзда за 2 км до кінцевого пункту)  [2, с. 80].
Внаслідок цих причин і проводиться відмінність між ризиком і невизначеністю. Невизначеність означає брак інформації про ймовірні майбутні події, ризик означає ситуацію, в якій люди точно не знають, що станеться, але є ймовірність кожного з можливих результатів. На відміну від невизначеності, ризик – вимірна величина, його кількісною мірою може служити ймовірність сприятливого або несприятливого результату.
Можна з упевненістю сказати, що невизначеність і ризик у підприємницькій діяльності відіграють дуже важливу роль, укладаючи в собі суперечність між запланованим і дійсним, тобто джерело розвитку підприємницької діяльності. Зовнішнє середовище об'єднує об'єктивні економічні і соціально-політичні умови, в рамках яких фірма здійснює свою діяльність і до динаміки яких вона вимушена пристосовуватися. Невизначеність ситуації зумовлюється тим, що вона залежить від безлічі змінних, контрагентів та осіб, поведінку яких не завжди можна передбачити з прийнятною точністю. Позначається також і відсутність чіткості у визначенні цілей, критеріїв і показників їх оцінки  (зрушення в суспільних потребах і споживчому попиті, поява технічних і технологічних нововведень, зміна кон'юнктури ринку).
Ставлення до ризику у людей можна розділити на три групи: перевага ризику, антипатія до ризику і нейтралітет до ризику. Оцінка ризику і вибір рішення багато в чому залежать від людини, що його приймає. Одна і та ж ризикована ситуація характеризується різними підприємцями неоднаково, оскільки ризик сприймається суто індивідуально. Чимало залежить від того, що візьме гору – передчуття успіху або невдачі. Підприємці, які мають нейтралітет до ризику, як правило, консервативного типу, і уникають ризикованих рішень, пов'язаних з нововведеннями.
У прийнятті підприємцем рішення, пов'язаного з ризиком, важливу роль відіграє його поінформованість, досвід, кваліфікація, ділові якості. Підприємець схильний до ризикованих рішень в тому випадку, якщо упевнений в професіоналізмі виконавців. Також готовність йти на ризик в чималому ступені визначається впливом результатів реалізації, попередніх рішень, прийнятих в тих же умовах. Помилки, допущені раніше в аналогічній ситуації, диктують вибір обережнішої стратегії. Принципове рішення про прийняття ризикового проекту залежить для підприємця, що приймає це рішення, від його переваг між очікуваною прибутковістю  (рентабельністю)  вкладених у цей проект коштів та їх надійністю, яка в свою чергу розуміється як ймовірність отримання доходів з найменшим ступенем ризику.
Прийняті управлінські рішення завжди спроектовані в майбутнє, тому в момент їх прийняття з’являється значний елемент невизначеності і ризику [1].
Зазвичай невизначеність пов'язують з розробкою рішень, а ризик – з їх реалізацією, тобто результатами. Невизначеність – основна причина появи ризиків [2, с. 80].
Інформаційна невизначеність – це неповнота або недостовірність інформації про умови реалізації рішення, наявність фактора випадковості або протидії [1].
Вона обумовлена дефіцитом  (надлишком)  інформації, її невірністю чи неактуальністю, та  (або)  асиметрією інформації на ринку. Проблема асиметрії інформації на ринку стала центральною в дослідженнях нобелівських лауреатів 2001 року – американських економістів Дж. Ейкерлофа, М. Спенса та Дж. Стігліца, та характеризує ситуацію, коли одні суб’єкти ринку володіють інформацією, якої не мають інші зацікавлені сторони, призводячи до неефективності використання засобів та ресурсів в економіці [5].
Невизначеність інформації можливо зняти, визначивши ймовірність, з якою можна очікувати цю інформацію. Залежно від засобів визначення ймовірності розрізняють два типи невизначеності – статистичну та нестатистичну. Якщо мається на увазі статистична невизначеність, то іноді кажуть, що рішення приймається в умовах ризику, якщо нестатистична – то рішення приймається в умовах невизначеності. У чистому вигляді той чи інший вид імовірності трапляється рідко – найчастіше можна зустріти змішаний вид.
Невизначеність проявляється в параметрах інформації на всіх стадіях її обробки. Невизначеність важко вимірюється, зазвичай її оцінюють якісно типу більше або менше, наприклад невизначеність інформації складає 26% [2, с. 80].
Чим більша невизначеність під час прийняття господарського рішення, тим більший ступінь ризику.
Таким чином, прийняття рішення в умовах невизначеності означає вибір варіанта рішення, коли одне або кілька дій мають своїм наслідком безліч приватних результатів, але їх ймовірності абсолютно не відомі або не мають сенсу.
Джерелами невизначеності очікуваних умов в розвитку підприємства можуть слугувати поведінка конкурентів, персоналу організації, технічні і технологічні процеси і зміни кон'юнктурного характеру. При цьому умови можуть підрозділятися на соціально-політичні, адміністративно-законодавчі, виробничі, комерційні, фінансові. Таким чином, до умов, що створює невизначеність, відносяться вплив факторів зовнішнього та внутрішнього середовища організації.
Рішення приймається в умовах невизначеності, коли неможливо оцінити ймовірність потенційних результатів. Це повинно мати місце, коли вимагаючі обліку чинники настільки нові і складні, що щодо них неможливо отримати досить релевантної інформації. У результаті імовірність певного наслідку неможливо передбачити з достатньою мірою достовірності.
Невизначеність характерна для деяких рішень, які доводиться приймати у швидко змінюваних обставинах. Найвищим потенціалом невизначеності володіє соціокультурне, політичне і наукоємне середовище.
Стикаючись з невизначеністю, керівник може використовувати дві основні можливості. По-перше, спробувати отримати додаткову інформацію і ще раз проаналізувати проблему. Цим часто вдається зменшити новизну і складність проблеми. Керівник поєднує цю додаткову інформацію та аналіз з накопиченим досвідом, здатністю до судження або інтуїцією, щоб надати ряду результатів суб'єктивну або передбачувану імовірність.
По-друге, діяти в точній відповідності з минулим досвідом, судженнями або інтуїцією і зробити припущення про імовірність подій. Тимчасові і інформаційні обмеження мають найважливіше значення при прийнятті управлінських рішень.
В ситуації ризику можна, використовуючи теорію ймовірності, розрахувати ймовірність того чи іншого зміни середовища, в ситуації невизначеності значення ймовірності отримати не можна. Невизначеність проявляється в неможливості визначення ймовірності настання різних станів зовнішнього середовища через їх необмежену кількість та відсутність способів оцінки [1].
 
1.2. Невизначеність як джерело ризику
 
Система ринкових відносин об’єктивно зумовлює існування ризику в усіх сферах господарської діяльності. Ринкове середовище вносить в діяльність підприємств елементи невизначеності і поширює «асортимент» ризикових ситуацій, які виникають при присутності конкретних умов та обставин. Ризикові ситуації формують умови для існування і реалізації економічного ризику, з яким в процесі своєї діяльності зіштовхуються практично усі підприємства. Відсутність повної інформації, існування протидіючих тенденцій, елементи випадковості та інші нові економічні умови господарювання обумовлюють важко-прогнозованість процесу управління, оскільки більшість управлінських рішень підприємства приймається в умовах невизначеності та економічного ризику [6].
Поняття ризику пов'язується з усвідомленням небезпеки, загрози, ненадійності, невизначеності, непевності, випадковості, збитку. На думку дослідників, термін «ризик» походить від латинського слова «resecum» – скеля або небезпека зіткнення з нею. Протягом тривалого часу поняття ризику не лише асоціювалося з багатозначними негативними проявами життєвих ситуацій, а й часто вживалося як їх синонім. В економічній літературі відомі численні спроби сформулювати теоретичні визначення поняття ризику. Найбільш послідовним серед них є твердження, згідно з яким ризик у своїй першооснові є невизначеністю [7].
Джерелами виникнення ризику є різного роду невизначеності – небезпеки та загрози, так звані фактори ризику [8].
Стан невизначеності можливий у кожній суспільно-економічній ситуації, якщо наперед не можна виявити причинно-наслідкового зв'язку між основними елементами процесу господарської діяльності чи суспільного буття. Невизначеність породжується непередбачуваністю кінцевого результату, який може або збігатися з очікуваним, або бути ліпшим чи гіршим за нього. В умовах невизначеності кінцевий результат можна передбачити лише наближено, узявши одне з потенційно можливих значень. Така невизначеність зумовлюється, як правило, суб'єктивним сприйняттям реальних явищ [7].
Таким чином, невизначеність слугує необхідною та достатньою умовою виникнення ризику. Тільки за умови багатоваріантності розвитку майбутнього та наявності елементів непередбаченості можна говорити про існування ризику (за умови визначеності ризики відсутні).
У ринкових умовах ризик зазвичай пов’язаний з результатами господарської діяльності, які можуть бути як позитивними (у даному випадку ризик виступає можливістю), так і негативними (ризик виступає загрозою). Відтак ризик виникає тільки за умови наявності мінімум двох сценаріїв розвитку подій, відповідно двох і більше можливих результатів. Альтернативні наслідки реалізації ризику дозволяють визначати його передусім як ймовірність:
1) виникнення негативних наслідків дій;
2) будь-якого відхилення від запланованих результатів;
3) виникнення як позитивних, так і несприятливих наслідків.
Одним із поширених наслідків реалізації ризику є помилковість прийнятих рішень, що призводить до втрат. Втрати можуть бути:
− матеріальними (у вигляді виникнення непередбачених витрат на утримання обладнання, придбання сировини, оплату енергії тощо) ;
− трудовими (вимірюються втратою робочого часу внаслідок виникнення непередбачених обставин) ;
− фінансовими (оцінюються завданою грошовою шкодою, пов’язаною з виплатою непередбачених платежів, податків, а також недоотриманими доходами) ;
− втратами часу (визначаються годинами, днями, місяцями затримання необхідного результату) ;
специфічними втратами (наприклад, моральними – втратою репутації, соціальними – втратою довіри з боку споживачів тощо).
Об’єктом ризику виступає зазвичай матеріальний об’єкт (індивідуум або майно) чи майновий інтерес (нематеріальна властивість об’єкта, наприклад, прибуток). Водночас ризик – це не лише результат певних дій чи ймовірність настання певної події, сутність ризику розкривається також і через причини його виникнення (джерело ризику). Причиною ризику є певна подія, ймовірність реалізації якої можна визначити, а ось час та місце її виникнення точно визначити неможливо. Вона обумовлена специфікою ринкових відносин, впливом зовнішніх факторів (навколишнього середовища) та внутрішніх (в т. ч. суб’єктивних особливостей осіб, що приймають рішення). Відтак з точки зору природи походження ризик має три сторони:
  • об’єктивну;
  • суб’єктивну;
  • об’єктивно- суб’єктивну.
Об’єктивна сторона передбачає притаманність ризику реально існуючим явищам та процесам незалежно від його усвідомлення та врахування індивідуумом. Суб’єктивна сторона означає індивідуальність оцінювання величини ризику внаслідок моральних, психологічних та ідеологічних принципів тощо. Об’єктивно-суб’єктивна сторона ризику означає його визначеність процесами як суб’єктивного, так і об’єктивного характеру. До основних джерел виникнення ризику належать:
− невизначеність природних процесів та явищ (проявляється у вигляді стихійних сил природи – землетрусів, ураганів, граду тощо, та, як наслідок, негативного впливу на результати економічної діяльності) ;
− випадковість подій (обумовлена ймовірнісною сутністю соціально- економічних та технологічних процесів та неможливістю передбачення настання певного результату) ;
− суперечливість інтересів і тенденцій (наприклад, конкуренція) ;
−інформаційна обмеженість (неповнота чи недостатня якість інформації) ;
− неможливість однозначного пізнання об’єктів, процесів та явищ;
− різноманітність соціально-психологічних установок та оцінок індивідуумів у процесі прийняття рішень.
Отже, структурно ризик являє собою взаємопов’язану сукупність таких складових, як джерело ризику (події або групи подій, які несуть у собі загрозу виникнення втрат або шанс отримання додаткової вигоди порівняно з ситуацією відмови від ризику) ; об’єкт ризику (те, на що впливає джерело ризику) ; наслідки реалізації ризику (результат реалізації загрози або шансу) [9].
 
1.3. Прийняття рішень в умовах інформаційної невизначеності
 
Прийняття будь-яких рішень неможливе без застосування належної інформації, бо саме інформація допомагає обрати прийнятний напрямок впровадження намічених дій. Особливо важливим є цей процес у ризикових ситуаціях, де інформація покликана насамперед зменшити виникнення небажаних подій або передбачити їх. При цьому слід відмітити, що роль та значення інформації постійно зростає, бо з часом вона охоплює все нові сфери життя. Так, наприклад, із 1985 по 1996 роки приріст частини інформаційних секторів склав від 51 до 59%. Проте впровадження нових інформаційних технологій спричиняє й негативний вплив. Зокрема, появу додаткових помилок, пов’язаних із застосуванням цих новітніх інформаційних технологій [10].
Багато рішень доводиться приймати в умовах, коли необхідно вибирати напрями дій з кількох можливих варіантів, результати здійснення яких важко спрогнозувати. Невизначеність є основною характеристикою недостатньої забезпеченості процесу прийняття економічних рішень знаннями щодо певної проблемної ситуації [11].
На практиці рішення, прийняті в умовах повної невизначеності, практично не зустрічаються. Це відбувається тому, що в будь-якому випадку можна або зібрати деяку додаткову релевантну інформацію і ще раз проаналізувати ситуацію, або прийняти рішення на основі суджень, інтуїції, аналізу накопиченого досвіду керівника, що також зменшує невизначеність [12].
При вирішенні конкретних задач з урахуванням невизначеностей фахівець стикається з різними їх типами. У дослідженні операцій прийнято розрізняти три типи невизначеностей:
  • невизначеність цілей;
  • невизначеність наших знань про навколишнє оточення і діючих у даному явищі факторах (невизначеність природи) ;
  • невизначеність дій активного або пасивного партнера або супротивника.
Теоретичною основою знаходження оптимального рішення в умовах невизначеності і конфліктних ситуацій є теорія ігор. Гра – це математична модель процесу функціонування конфліктуючих елементів систем, у якому дії гравців здійснюються за певними правилами, які називаються стратегіями.
Назвемо стратегією (альтернативою) варіант вибору значень керування змінної. У детермінованих задачах (це задачі, в яких усі вказівки повинні бути чіткими й однозначними) кожна стратегія приводить до одного єдиного рішення (результату).
На практиці результатом вибору стратегії є випадкова подія. У кращому випадку відомі імовірнісні характеристики цих подій, а в гіршому – імовірності подій невідомі.
Невизначені фактори, закон розподілу яких невідомий, є найбільш характерними при дослідженні якості адаптивних (пристосовуючих) систем. Методичне врахування таких факторів базується на формуванні спеціальних критеріїв, на основі яких приймаються рішення [13].
Перш за все, потрібно розглянути матрицю рішень.
Матриця рішень (функція рішень) – це таблиця, де традиційно зазначаються всі можливі альтернативи розвитку подій (рядки) та можливі результати їх настання (стовпці, графи).
На перетині рядків і граф вказуються результати рішень за визначених умов. Відповідно до економічного значення результатів виділяють матрицю надбань (коли числові значення описують середньорічний прибуток, грошові надходження тощо) та матрицю втрат (коли можливі результати характеризують середньорічні збитки, інвестиційні потоки тощо). Матрицю рішень у загальному вигляді можна представити наступним чином (таблиця 1. 1).
 
Таблиця 1. 1
Матриця рішень вибору з-поміж альтернативних варіантів рішень та їх наслідки
 
 
В даному випадку складність виникає не при визначенні значення кожного з Qіj, а при пошуку тієї альтернативи з конкретним результатом, яку доцільно прийняти за кінцевий результат. Слід наголосити на тому, що вибір однієї з альтернатив (Хi) доцільно проводити не за якимось одним критерієм (найбільше чи найменше значення, середнє з поміж множини значень тощо), а використовувати багатокритеріальний підхід, який дозволяє порядково оцінити (для окремого Хi за всіма Yj можливими результатами настання альтернативи), оскільки невідомо, який результат буде реалізований. Це дозволить обрати ту найкращу альтернативу Хi не за якимось одним певним результатом, а за їх сукупністю, оскільки ймовірність настання кожного з результатів невідома. В даному випадку доцільно застосовувати критерії прийняття рішень, які допомагають приймати рішення в умовах невизначеності.
Критерії прийняття рішень – це функція, яка виражає переваги людини, яка приймає рішення, щодо вибору конкретного рішення з сукупності існуючих альтернатив, а також дозволяє сформувати механізм вибору найбільш прийнятного та оптимального варіанта рішення.
До основних критеріїв, які використовуються при прийнятті рішень в умовах невизначеності, відносять наступні:
– критерій Вальда (“максимінний” і “мінімаксний” критерії) ;
- критерій домінуючого результату (“максимаксний” критерій) ;
- критерій Севіджа (критерій мінімального жалю або критерій втрат від “мінімаксу”) ;
– критерій Лапласа;
– критерій Гурвіца (“альфа-критерій” або критерій “оптимізму- песимізму”).
 
1.3.1. Критерій Вальда
 
Критерій Вальда – це критерій найбільшої обережності прийняття рішення в умовах невизначеності, який базується на принципі вибору найкращої з найгірших альтернатив Хi за всіма можливими результатами настання альтернативи Yj. Залежно від різновиду матриці рішень критерій Вальда забезпечує мінімізацію максимального програшу (матриця втрат) або максимізацію мінімального виграшу (матриця надбань).
Критерій Вальда призначений для вибору з розглянутих варіантів стратегій варіанта з найбільшим показником ефективності з мінімально можливих показників для кожного з цих варіантів.
Відповідно до критерію Вальда кращою вважається альтернатива Х* з множини Хi, що задовольняє наступні умови:
X*  maxi minj Qij (1)
X*  mini maxj Qij (2)
Формула 1 застосовується за потреби знаходження вигоди, тобто найкращого результату з найгірших, а формула 2 – збитку, тобто найгіршого результату з множини найкращих. Даний критерій простий і чіткий, але консервативний у тому розумінні, що орієнтує того, хто приймає рішення, на вкрай обережну лінію поведінки.
Застосування даного критерію доцільне за наступних умов:
− по-перше, якщо існує висока ймовірність прояву зовнішніх шоків (наприклад, нестабільна економіко-політична ситуація в країні, можливість появи нормативно-правових обмежень щодо даної діяльності тощо), які можуть напряму вплинути на погіршення результату розвитку подій;
− по-друге, якщо рішення можна прийняти лише один раз і людина, яка приймає рішення, не має зацікавленості в отриманні великого виграшу;
− по-третє, якщо необхідно виключити один із ризиків, тобто застрахувати себе від неочікуваних програшів і забезпечити успіх за будь- яких умов.
 
1.3.2. Критерій домінуючого результату (крайнього оптимізму)
 
Критерій домінуючого результату – це критерій оптимізму, який при прийнятті рішення в умовах невизначеності відповідає найкращому серед найкращих результатів настання події.
Людина, яка приймає рішення, не бере до уваги ніякий інший можливий результат, як найкращий, оскільки вона орієнтується на найбільш сприятливі умови. Залежно від різновиду матриці рішень критерій домінуючого результату застосовується по-різному:
1) за умови, коли вибір пов’язаний з визначенням виграшу (доходів), тобто будується матриця надбань, за критерієм домінуючого результату максимізується максимальний виграш (3) :
X  maxi maxj Qij (3)
2) за умови, коли вибір пов’язаний з визначенням програшу (збитків), тобто будується матриця втрат, за критерієм домінуючого результату мінімізується мінімальний розмір збитків (4) :
X * mini minj Qij (4)
 
1.3.3. Критерій Севіджа (мінімального жалю)
 
Критерій Севіджа – це критерій найменших втрат, який при прийнятті рішення в умовах невизначеності дозволяє визначити найгірші можливі наслідки для кожної з альтернатив Хi та обрати ту, яка є найкращою.
На практиці існують такі випадки, коли вплив зовнішніх шоків на розвиток результатів події буде давати кращий ефект, ніж прогнозувалося. Виходячи з цього, прийняття рішення щодо вибору альтернативи може бути засноване на використанні не критерію Вальда, а критерію мінімального жалю.
Даний критерій відрізняється від критерію Вальда побудовою не матриці рішень вибору з поміж альтернативних варіантів рішень та їх наслідків, а матриці ризиків. Для побудови матриці ризиків необхідно визначити його елементи. Для цього матриця вибору рішень трансформується в матрицю ризиків наступним чином:
Rij=Qij-minQij (5)
Отримавши трансформовану матрицю для визначення альтернативного рішення, доцільно визначати за допомогою розрахунку мінімаксного (2) чи максимінного (1) критерію. Використовується в тих випадках, коли потрібно уникнути великого ризику (гірший із кращих).
 
1.3.4. Критерій Лапласа
 
Заснований на припущенні, що кожен варіант розвитку ситуації “стану природи” рівноймовірний. Тому для прийняття рішення необхідно розрахувати функцію корисності Li для кожної альтернативи, рівну середньоарифметичному показнику привабливості по кожному “стану природи”:
Обирається та альтернатива, для якої функція корисності максимальна.
 
1.3.5. Критерій Гурвіца
 
Критерій Гурвіца – це критерій, який при прийнятті рішення в умовах невизначеності дозволяє врахувати стан між граничними значеннями, які відповідають песимістичним та оптимістичним прогнозам.
Даний критерій дозволяє врахувати комбінацію найгірших результатів розвитку подій на основі пошуку компромісного значення. Відповідно до цього визначається лінійна комбінація мінімального та максимального виграшу:
Якщо доцільно врахувати максимальний розмір ризику, то  =0 і критерій Гурвіца співпадає з максимальним критерієм. За умови мінімізації ризику доцільно значення коефіцієнта  встановлювати на рівні 1 і тоді коефіцієнт Гурвіца буде співпадати з критерієм Вальда [9].
 
РОЗДІЛ 2 АНАЛІЗ І МЕТОДИКА ПРОВЕДЕННЯ ЕКСПЕРТНИХ ОЦІНОК ІНФОРМАЦІЙНОЇ НЕВИЗНАЧЕНОСТІ
 
2.1. Сутність і передумови використання експертних оцінок
 
В управлінні виробництвом трапляються випадки, коли інформаційний масив надмірно обмежений або зовсім відсутній. А в деяких випадках статистичні дані неможливо отримати або для їх отримання потрібен значний час. Прийняти рішення в таких умовах, тобто в умовах невизначеності, коли та чи інша дія породжує багато можливих наслідків, причому ймовірності цих наслідків невідомі, важко i ризиковано. Тому при недостатності чи взагалі відсутності інформації розробка прогнозу не тільки не виключається, а, навпаки, стає особливо актуальною i практично важливою, тому що таким чином можна понизити рівень невизначеності та підвищити достовірність управлінських рішень. Особливо складні проблеми виникають, коли необхідно дати перспективні оцінки якісно новим процесам i явищам, які раніше не траплялись в суспільному житті i про які, природно, відсутня будь-яка інформація [14].
У ситуаціях, пов’язаних з нестачею формальної інформації, при розробці інноваційних проектів, прийняття стратегічних рішень, які характеризуються умовами високої невизначеності, для оцінки ризику широко використовується метод експертних оцінок. Він багато в чому носить суб’єктивний характер, оскільки заснований на узагальненні сукупності думок осіб, які за певними принципами відбираються в якості експертів [15].
Можливість вирішення названих проблем, навіть в умовах відсутності теоретичних обґрунтувань, досягається за рахунок умілого використання досвіду, інтуїції та знань спеціалістів, вчених, що працюють над розв’язанням відповідної проблематики: науково-дослідні роботи, впровадження розробок і т. д. Використання інтуїтивно-логічного аналізу обумовило розвиток і вдосконалення ряду методик, які дозволили значно поглибити дослідження проблем без їх кількісної формалізації. Методи, які основані на припущенні про те, що на базі думок спеціалістів у певній галузі знань можна побудувати адекватну картину майбутнього розвитку з урахуванням всіх можливих зсувів і стрибків отримали назву методів експертиз або методів експертних оцінок [16].
Основні терміни і поняття:
  • експерт – висококваліфікований фахівець, що знає особливості формування та розвитку об'єктів, який здатний дати досить надійні кількісні оцінки;
  • якість експерта – сукупність показників, що характеризують вміння експерта з достатньою точністю оцінювати розвиток об'єкта;
  • експертна оцінка – мотивоване думку експерта;
  • експертиза – сукупність всіх заходів і дій, безпосередньо спрямованих на отримання, обробку, аналіз та узагальнення експертних оцінок;
  • тур експертизи – частина процедури, що включає підготовку опитування експертів, проведення опитування та обробку його результатів;
  • робоча група – група фахівців, які здійснюють організацію проведення експертизи.
Етапи експертизи:
  • визначення керівника та складу робочої групи, організуючою експертне опитування;
  • створення експертної групи, яка безпосередньо здійснює оціночні операції;
  • формулювання програми вибіркового спостереження в залежності від характеру поставлених завдань;
  • вибір методу опитування;
  • визначення методики обробки та аналізу відповідей експертів [17].
«Експерт» в дослівному перекладі з латинської мови означає «досвідчений». Тому метод експертних оцінок полягає в обробці інформації, отриманої шляхом опитування експертів. Використання експертів як джерел інформації про майбутній розвиток досліджуваного процесу (явища, об’єкта), ґрунтується на гіпотезі наявності бодай у частини провідних спеціалістів конкретної області глибоких і достатніх знань про шляхи розв’язання досліджуваних проблем [16].
Метод використовується в умовах часткової або повної невизначеності, яка може виникнути:
  • за відсутності достовірної інформації за досить тривалий період;
  • при наявності інформації, що відображає тільки якісну сторону явищ, і неможливості кількісної характеристики всіх факторів, що роблять істотний вплив;
  • в умовах нестійкого розвитку і порушення інерції в динаміці процесів і явищ;
  • у процесах, напрямки розвитку яких залежать від прийнятих рішень, і, отже, далеких від об'єктивності;
  • при аналізі якісно нових процесів і явищ [17].
Методи експертних оцінок в прогнозуванні використовуються в таких випадках:
  • в умовах відсутності достатньої за обсягом та достовірної інформації про прогнозовані явища (процеси, об’єкти) ;
  • в умовах значної невизначеності середовища, де функціонує об’єкт;
  • в умовах дефіциту часу або екстремальних ситуаціях;
  • при розробці середньо- та довгострокових прогнозів об’єктів, які підпадають під вплив корінних змін, наприклад, наукові відкриття [16].
Метод експертних оцінок – це фактично метод прогнозування, основоположним критерієм якого є досягнення згоди серед усіх членів експертної групи. Організаційно це виглядає так. Експерти, обізнані у взаємопов'язаних сферах діяльності, детально відповідають на питання анкети, пов'язаної з досліджуваною проблемою. Кожен з них фіксує свою думку про проблему, а потім повідомляє про відповідь своїм колегам. У випадку розбіжності його прогнозу з думкою інших, експерт зобов'язаний пояснити причину такої невідповідності. Далі процедура повторюється до тих пір, поки думки експертів не збіжаться. При цьому потрібно дотримуватися анонімності, що допомагає уникнути можливості групових роздумів над проблемною ситуацією.
Завдяки застосуванню експертних оцінок отримують два види інформації, на підставі якої вирішуються два види завдань різної значимості і на різних рівнях управління:
Інформація про поодинокі причинно-наслідкові зв'язки в конкретних умовах місця і часу. Здебільшого цю інформацію одержують в результаті опитування керівників виробничих підрозділів підприємства (бригадири, керівник відділення, начальник цеху) та робітників. Вона призначена для пошуку напрямів підвищення ефективності виробництва і реалізації продукції шляхом встановлення причин непродуктивного використання ресурсів та формування дієвих заходів щодо їх усунення.
Інформація про типові взаємозв'язки досліджуваних економічних явищ і процесів. Таку інформацію здатні надати тільки експерти високого класу, професіонали, глибоко обізнані з сутністю та закономірностями прояву вказаних явищ за різних умов господарювання.
Основними завданнями, які найчастіше вирішуються на практиці на основі отриманої від експертів інформації, є:
  • ранжування (впорядкування, розміщення в порядку зростання чи спадання) факторів та відповідних показників, що їх характеризують, за їх значимістю в розвитку досліджуваного явища, процесу;
  • ранжування підприємств чи їх структурних виробничих підрозділів (бригад, цехів, ділянок) за рейтингом, в основу якого покладено сукупність різних показників, що характеризують результати фінансово-господарської діяльності чи окремих її видів (фінансовий стан, рентабельність, платоспроможність тощо) ;
  • попередня оцінка виконання плану за певним показником [18].
Досвід засвідчує, що чим складніша досліджувана проблема, тим більше необхідності опиратися не оцінки експертів, використовуючи інтуїтивно-логічний аналіз. Все це обумовило подальший розвиток і удосконалення зазначеного аналізу, підвищення рівня його надійності. З цією метою не протязі останніх десятирічь були розроблені ряд прийомів і методик, що сприяли значному поглибленню дослідження проблем, які не піддавались кількісній формалізації. Діапазон таких методик досить широкий – від відбору експертів, до розробки і вдосконалення методів оброблення даних анкетного опитування.
При організації і проведенні процедури анкетного опитування слід дотримуватися певних принципів, зокрема:
  • до експертного опитування слід долучити знаних, висококваліфікованих спеціалістів у відповідних областях знань;
  • думки спеціалістів повинні бути подані у такій формі, що дозволяє їх систематизувати;
  • велика кількість висловлених ідей неодмінно включає певну кількість плідних ідей;
  • дотримуючись закону великих чисел, думки достатньо великого числа експертів слід вважати точними характеристиками досліджуваної проблеми;
  • отримання відповідей експертів у максимально систематизованій формі можливе лише за умови чітко визначеного завдання і конкретно заданих питань;
  • при наданні експерту нової інформації він повинен уміти творчо використати її і удосконалити відповіді у напрямку підвищення вірогідності і точності оцінок.
Кожен експерт створює свою інтуїтивну модель досліджуваного явища, що дозволяє йому за певних умов формувати наближені кількісні оцінки.
Перевага експертних методів полягає у швидкості отримання інформації про досліджуваний об’єкт для обґрунтування управлінських рішень за неможливості виміряти параметри і характеристики об’єкта кількісними методами. Крім того, слід звернути увагу на той факт, що саме експерт є фахівцем, який глибоко розуміє зміст і особливості «вузьких місць» і стан досліджуваної проблеми. В результаті лише висококваліфікований спеціаліст може дати найбільш точний прогноз розвитку досліджуваного процесу.
І нарешті, безсумнівно, слід віддати належне експертним оцінкам у тому, що вони універсальні за своїм змістом і можуть бути застосовані для різних об’єктів прогнозування, відносно прості з методичної точки зору, не пред’являють підвищених вимог до якості початкової продукції. В деяких випадках, як це зазначалось, прогнозування може здійснюватися в умовах обмеженої інформації і навіть повної відсутності її [16].
 
2.2. Класифікація видів експертних оцінок та їх характеристика, експертний метод оцінки “Дельфі”
 
В основі використання експертних методів лежать глибокі знання спеціалістів та вміння узагальнити свій та світовий досвід досліджень та розробок по певній проблемі, гіпотеза про наявність у експерта так званої «практичної мудрості», далекоглядності, що стосується певної області знань і практичної діяльності, вміння, що приходить в процесі певних видів діяльності, оцінити достатньо достовірно важливість і значення напрямків дослідження, терміни прояву тієї чи іншої події, важливість того чи іншого параметру, процесу (явища) і т. д.
Методи, що основані на використанні експертних оцінок, діляться на дві групи: індивідуальні (персональні) експертні оцінки та групові (колективні) експертні оцінки [19].
Поділ на методи індивідуальних та колективних експертних оцінок проводиться в залежності від того, як розробляється прогноз на основі висновків окремих ізольованих один від одного експертів, або групи експертів, які певним чином зв’язані між собою [16].
Індивідуальні експертні методи базуються на використанні думок експертів-спеціалістів відповідного профілю. Кожен експерт надає оцінку незалежно від інших, а потім за допомогою статистичних прийомів обробки інформації ці оцінки об’єднують в одну узагальнюючу. Найчастіше застосовують наступні методи формування прогнозу:
  • метод інтерв’ю;
  • аналітичні докладні записки;
  • написання сценарію [19].
Метод інтерв’ю передбачає бесіду організатора експертизи (прогнозиста) з спеціалістом-експертом у певній галузі знань, що проводиться у відповідності за заздалегідь розробленою програмою. Прогнозист ставить перед експертом питання відносно перспектив розвитку об’єкта прогнозування. В процесі проведення індивідуального опитування програма дослідження може неодноразово корегуватися в наслідок отримання нової інформації на проміжних етапах дослідження.
Теоретично, при індивідуальному опитуванні може бути задіяний лише один експерт за умови, що рівень його знань дозволить інформаційно забезпечити потреби організаторів експертизи по досліджуваній проблематиці. Однак, зазвичай до опитування з метою підвищення надійності експертизи залучають групу експертів. Ступінь формалізації інтерв’ю по певній проблематиці може бути різною.
Низький рівень формалізації опитування – неформальна бесіда, в результаті якої визначається тільки тема проблеми. Експерт у такому випадку самостійно вирішує як її висвітлювати. При необхідності, організатор експертизи може задати експерту уточнюючі або навідні питання.
Високий рівень формалізації передбачає чіткого листа з питаннями відкритого типу. Цей метод у порівнянні з попереднім складніший як на етапі проведення опитування, тому що вимагає високої кваліфікації інтерв’ю, так і на етапі інтерпретації отриманої інформації – вимагає високої кваліфікації дослідника [16].
Переваги цього методу полягають в тому, що прогнозист може в процесі бесіди уточнювати та корегувати відповіді. Недолік цього методу полягає в тому, що у експерта мало часу на обдумування відповідей. Тому результат залежить насамперед від того, наскільки експерт зможе відповісти експромтом достатньо точно на поставлені питання [19].
Метод аналітичних записок проводиться у письмовій формі (анкета) шляхом надсилання експерту питань з зацікавленої проблематики, на які повинні бути отримані однозначні відповіді. Питання можуть бути як відкритого, так і закритого типу. В останньому випадку повинні бути запропоновані варіанти відповідей. Анкета може бути відправлена по звичайній або електронній пошті, однак заздалегідь повинна бути попередня домовленість з експертом. Цей метод передбачає високий рівень кваліфікації організаторів експертизи на етапі постановки питань і організації проведення опитування, а також в частині обробки одержаної інформації. На відміну від методу інтерв’ю метод аналітичних записок надає можливість експерту на проведення тривалої і ретельної роботи над аналізом тенденцій, оцінкою стану і шляхів розвитку прогнозованого об’єкта. Цей метод дозволяє експерту використати всю необхідну йому інформацію про об’єкт прогнозування. Свої міркування і висновки експерт оформляє у вигляді аналітичної записки. Основними перевагами розглянутих методів є можливість максимального використання потенційних можливостей експертів та незначний психологічний тиск, який чиниться на спеціалістів [16].
Написання сценарію – це метод описання логічно-послідовного процесу, події, виходячи з ситуації, що склалася. Написання сценарію ведеться з урахуванням часових оцінок. Основне призначення сценарію – визначення генеральної цілі розвитку об’єкта, явища, що прогнозується.
Сценарії взагалі розробляються на основі даних попереднього прогнозу та вихідних матеріалів щодо розвитку об’єкту, що прогнозується. До вихідних матеріалів слід віднести техніко-економічні характеристики та показники основних виробничої та наукової бази для рішення поставленої цілі. Сценарій відображає послідовне детальне рішення завдання, виявлення можливих перешкод, серйозних недоліків, з тим щоб вирішити питання щодо можливого припинення вже початих або завершення робіт, які вже проводяться. Сценарій, за яким повинен складатися прогноз розвитку об’єкта чи процесів, повинен містити питання розвитку не лише науки та техніки, але й економіки, зовнішньої та внутрішньої політики. Тому сценарії повинні розроблятися висококваліфікованими спеціалістами відповідного профілю об’єкту, що прогнозується. Сценарій є вихідною інформацією, на основі якої базується вся робота щодо розвитку об’єкта, що прогнозується. Тому сценарій у готовому вигляді повинен бути ретельно проаналізований [19].
Сутність методу колективної експертної оцінки для розробки прогнозів полягає у досягненні погодженості думок експертів з перспективних напрямків розвитку об'єкта прогнозування, що сформульовані були раніше окремими фахівцями, а також в оцінці аспектів розвитку об’єкта, яка не може бути визначена іншими методами (наприклад, аналітичним розрахунком, експериментом і т. д.).
Зміст методу колективної експертної оцінки полягає в наступному.
По-перше, для організації проведення експертних оцінок створюються робочі групи, до функцій яких входить проведення опитування, обробка матеріалів і аналіз результатів колективної експертної оцінки. Робоча група призначає експертів, які дають відповіді на поставлені питання, що стосуються перспектив розвитку даної галузі. Кількість експертів, залучених до розробки прогнозу, може коливатися від 10 до 150 чоловік, у залежності від складності об'єкта.
По-друге, перед тим, як організувати опитування експертів, необхідно уточнити основні напрямки розвитку об'єкта, а також скласти матрицю, яка відбиває генеральну мету, підцілі і засоби їх досягнення. При цьому в ході попереднього аналізу разом із групою фахівців визначаються найбільш важливі цілі і підцілі для вирішення поставленого завдання. Під засобами досягнення мети розуміються напрямки наукових досліджень і розробок, результати яких можуть бути використані для досягнення мети. При цьому напрямки наукових досліджень і розробок не повинні перетинатися один з одним.
Наступний етап колективної експертної оцінки складається з розробки питань, що будуть запропоновані експертам. Форма питання може бути розроблена у вигляді таблиць, але зміст їх має визначатися специфікою прогнозованого об'єкта чи галузі. При цьому питання повинні бути складені за визначеною структурно-ієрархічною схемою (від широких питань до вузьких, від складних до простих).
По-третє, при проведенні опитування експертів необхідно забезпечити однозначність розуміння окремих питань, а також незалежність суджень експертів.
По-четверте, ведеться обробка матеріалів колективної експертної оцінки, що характеризують узагальнену думку і ступінь погодженості індивідуальних оцінок експертів. Обробка даних оцінок експертів служить вихідним матеріалом для синтезу прогнозних гіпотез і варіантів розвитку галузі.
Остаточна оцінка визначається або як середнє судження, або як середнє арифметичне значення оцінок всіх експертів, або як середнє нормалізоване зважене значення оцінки.
Методика статистичної обробки матеріалів колективної експертної оцінки для розробки науково-технічних прогнозів являє собою сукупність оцінок відносної важливості, призначених експертами кожному з оцінюваних напрямків наукових досліджень. Оцінки важливості виражаються в балах і можуть набувати значення від 0 до 1, від 0 до 10, від 0 до 100 і т. д.
При обробці матеріалів оцінки важливості з певного питання зводяться в таблицю, рядки якої відповідають напрямкам досліджень, а стовпці – експертам.
До оцінки відносної важливості можна віднести показники, що характеризують: узагальнену думку групи експертів про відносну важливість розвитку різних напрямків досліджень і розробок, ступінь погодженості експертів; статистичну значущість показника погодженості думок експертів; «активність» експертів (ступінь їх участі в оцінці різних напрямків досліджень) ; компетентність експертів по кожному Із запропонованих їм питань.
Основними завданнями при формуванні прогнозу за допомогою колективу експертів є:
формування репрезентативної експертної групи;
підготовка і проведення експертизи;
статистична обробка отриманих даних.
Сьогодні широке розповсюдження отримали експертні методи, які основані на роботі спеціальних комісій, коли групи експертів за “круглим столом” обговорюють ту чи іншу проблему з метою вироблення єдиної думки [15, 16, 17, 19].
До колективних методів експертних оцінок відноситься, насамперед – метод Дельфі.
Експертним методом „Дельфі” користується велика кількість корпорацій, університетів, урядових структур з метою передбачення тих чи інших подій у майбутньому. Цей метод сформувався на основі вдосконалення й оптимізації з точки зору досягнення практичного результату традиційних нарад, відкритих дискусій. Незважаючи на певні вади, він вважається одним з найефективніших експертних методів, оскільки „дозволяє досягти не лише цікавих результатів при аналізі тих чи інших державних рішень у соціальних питаннях, а й у складних питаннях соціальної експертизи дійти згоди за критеріями, показниками, нормами”.
Назва методу пов’язана зі знаменитим храмом Аполлона в давньогрецькому місті Дельфи, жриці якого були відомими оракулами з досить загадковим характером висловлюваних ними пророцтв щодо людської долі або тих чи інших подій.
Метод „Дельфі” сформувався у процесі діяльності американської фірми „RAND Corporation”. Він був розроблений Н. Далкі і О. Хелмером і вперше застосований 1963 року. Спочатку метод використовувався для аналізу перспектив науково-технічного прогресу і вимірювання якості життя в Америці. Потім, в умовах політичного протистояння США і СРСР, був переорієнтований переважно на воєнні цілі (оцінка воєнного потенціалу 175 СРСР тощо). Фахівці корпорації, які розробили методику „Дельфі”, продемонстрували можливість „заглянути” в майбутнє, використовуючи об'єктивні методи, виходячи з того, що при цьому можливий один з двох результатів: „Або з кожним циклом відбувається зближення суджень, або документується неможливість досягнення подібного зближення”.
Процедури, що використовуються при реалізації методу Дельфі, характеризуються трьома особливостями, що відрізняють його від звичайних методів групової взаємодії експертів. До таких особливостей відносяться:
• анонімність експертів;
• регульований зворотній зв'язок, тобто використання результатів попереднього туру опитування;
• статистична обробка результатів групової відповіді [19].
Анонімне опитування групи експертів проводиться у письмовій формі в кілька турів. При цьому експерти не вступають у контакт між собою. Їм дають можливість ознайомитися з систематизованими результатами попереднього туру опитувань. Це становить „зворотний зв'язок, який дозволяє коригувати свої судження з урахуванням усереднених оцінок та пояснень експертів”. Йдеться, звичайно, не про досягнення цілковитої одностайності, оскільки „враховується, що, незважаючи на зближення точок зору, різниця існуватиме й після завершення опитування”. Потім все знову повторюється. При цьому кількість турів (як правило, від 2-х до 4-х) залежить від зведення поляризованих оцінок до мінімуму, тобто метод передбачає „сортування суджень” щодо оцінки тенденцій питання, яке досліджується. Якщо експерти досягають згоди з принципових питань у межах 2-го туру, то опитування припиняється [20].
Зворотний зв’язок – одна із основних властивостей дельфійської процедури. Регульований зворотний зв’язок досягається шляхом проведення декількох турів опитування. Класичний метод Дельфі передбачає чотири тури опитування. Після кожного туру відповіді експертів узагальнюються, визначається система усереднених показників і разом з додатковою інформацією результати розрахунків надсилаються експертам, що дозволяє уточнити і скорегувати початкові відповіді. Така процедура повторюється до досягнення прийнятної збіжності сукупності висловлених суджень. Таким чином, використання результатів попереднього туру опитування, доповнене статистичними характеристиками групової відповіді, дозволяє кожному експерту познайомитись з думками своїх анонімних колег, порівняти свої відповіді з узагальненими висновками всієї групи експертів [16].
Статистична характеристика групової відповіді полягає в тому, що група фахівців складає прогноз, який містить точку зору тільки більшості експертів, тобто таку точку зору, з яким могла б погодитись більшість груп. Однак навряд чи може існувати який-небудь показник ступеня розбіжності думок, що могли існувати в членів групи. Фахівці визначають показники, котрі дозволяють вияснити, наскільки відповідь кожного експерта відповідає точці зору групи експертів в цілому. Для цього визначаються медіана та квартилі.
Медіана ділить упорядкований ряд на дві рівні частини і відповідає середньому члену ряду, побудованого в порядку зростання (ранжований ряд). Квартиль – це значення ознаки, що відповідає членам ряду, віддаленої від початку на 1/4 (нижній квартиль) та 3/4 (верхній квартиль).
Отже, медіана та квартиль ділять упорядкований ряд чисел на чотири частини. Прийнято вважати, що медіана характеризує узагальнену думку групи експертів, а оцінки, що потрапили за межі верхнього та нижнього квартилів, знаходяться за межами інтервалу довіри.
Кожна відповідь усередині групи враховується при побудові медіани, а величина розкиду відповідей характеризується величиною інтервалу між квартилями. Іншими словами, групова відповідь може бути представлена у вигляді медіани і двох квартилей, тобто у вигляді такого числа, оцінки якого однією половиною членів групи були більші від цього числа, а іншою половиною – менші.
Метод «Дельфі» дає можливість ефективно взаємодіяти членам жюрі, хоча результати цієї взаємодії і контролюються керівником групи шляхом підсумовування аргументів. Члени жюрі змінюють свої оцінки саме тоді, коли є переконливі доводи їх колег, у іншому випадку вони завзято дотримуються своїх протилежних точок зору [19].
Збір і обробка даних індивідуальних думок експертів у будь-якій області дослідження за методом Дельфі здійснюється таким чином:
1. Питання в анкетах поставлені так, щоб відповіді на них обов’язково мали будь-яку кількісну характеристику.
2. Опитування експертів проводяться у декілька турів, в ході яких питання і відповіді систематично уточнюються.
3. Ознайомлення всіх опитуваних експертів-учасників експертизи з результатами опитування проводиться після кожного туру.
4. Одержання від експертів обґрунтування своїх думок у випадку, коли оцінки їх думок значно відрізняються від думок більшості.
5. Послідовна від туру до туру статистична обробка відповідей з метою отримання узагальнюючих характеристик результатів експертизи [16].
Метод Дельфі, не дивлячись на ряд переваг, має і недоліки. Проведення опитувань в чотири та більше турів має за мету максимально зблизити точку зору експертів. Досвід показує, що досягається це не завжди. Крім того, багатотурове опитування подовжує процедуру складання прогнозу в часі і нерідко дратує експертів. Для того щоб усунути властиві методу Дельфі недоліки, розроблені його модифікації. Прикладом розвитку і удосконалення методу Дельфі є розробка SEER (System for Evaluation and Review) – система огляду та оцінки подій, що усуває ряд недоліків методу Дельфі.
Методика SEER передбачає лише два тури опитувань. В кожному турі залучається різний склад експертів. Експерти першого туру – спеціалісти промисловості, експерти другого туру – найбільш кваліфіковані спеціалісти з органів, що приймають рішення, а також спеціалісти з сфер природничих та технічних наук.
Експерти кожного туру практично не переглядають свої відповіді, за виключенням тих випадків, коли його відповідь виходить з встановленого інтервалу, в якому знаходиться переважна більшість оцінок (наприклад, інтервалу, в якому знаходяться 90% всіх оцінок).
Іншою модифікацією класичного методу Дельфі є методика “Початок – з чистого листа”. Розробка вказаної методики обумовлена тим, що в першому турі перед деякими членами експертної групи виникають труднощі психологічного характеру, оскільки ситуація безструктурна, і тому деякі експерти не знають з чого почати.
Крім того, немає гарантії, що прогнози, розроблені групою експертів після першого туру опитування, будуть задовольняти керівника експертизи. Нарешті, по мірі звуження та уточнення питання в ході декількох турів цілком можлива ситуація, при якій один або декілька членів групи можуть не виявитися експертами в даній вузькій сфері знань. Тому суть методики “Початок – з чистого листа” в тому, що перший тур опитування проводиться з однією групою експертів, а подальші тури опитування, починаючі з другого, проводяться з іншою групою експертів. Частково склад груп може співпадати.
В процесі практичної реалізації методу Дельфі відомі випадки відмов від жорстких вимог застосування, дещо простішим стає підхід до його використання, наприклад, виключається анонімність, якщо доводиться вибирати між виключенням анонімності та повною відмовою від використання методу; обмежуються зворотні зв'язки, коли з точки зору керівника експертизи думка незалежного експерта його влаштовує і оцінки його стають прогнозом, в протилежному випадку в якості прогнозної оцінки приймається групова медіана [19].
 
2.3. Експертні методи генерування ідей
 
При розробці прогнозів доводиться стикатися з великою кількістю альтернативних варіантів, кожен із яких в свою чергу залежить від сукупності факторів. Аналогічне відбувається в процесі пошуку ефективних управлінських рішень. Крім того, при розв’язанні складних проблем неодноразові випадки, коли розробники прогнозів інколи натикаються на «неподолану стіну» через недостатні знання у певній галузі. Для вирішення зазначених та інших проблем, пошуку ідей і рішень на початку сорокових років ХХ століття почали широко використовувати методи колективної генерації ідей.
Генерування ідей, як результат розумового процесу, творчих здібностей людини, нарівні з експертними оцінками формують основу евристичних методів прогнозування. Існують такі методи генерування ідей:
  • метод «мозкової атаки» – автор Алекс Осборн (США) ;
  • метод «синектика» – автор Уільям Дж. Гордон (США) ;
  • метод «морфологічного аналізу» – автор Ф. Цвіккі (Швейцарія).
Розглянемо детальніше кожен із наведених методів пошуку нових ідей і рішень.
 
2.3.1. Метод “Мозкової атаки”
 
Метод «мозкової атаки» полягає в творчій суперечці і особистому контакті експертів-фахівців. При використанні методу «мозкового штурму» беруть участь дві групи експертів, одна висуває ідеї – генератори, а інша їх аналізує – експерти [21].
Для творчої роботи групи слід провести певні організаційні заходи. Так, за декілька днів до початку сесії (наради) її учасникам в усній або письмовій формі слід надати загальну інформацію про проблему, яка підлягає обговоренню. Основна інформація про досліджувану проблему надається учасникам сесії безпосередньо перед її початком Бажано, щоб питання яке виноситься не сесію, за своєю внутрішньою структурою було простим. Тому складні питання слід розділити на складові частини з чітко сформульованою проблемою, що стимулює ефективність «мозкової атаки» або «мозкового штурму».
Нарада за методом «мозкової атаки» повинна генерувати значну кількість ідей, причому кожна ідея, якою б абсурдною вона на перший погляд не здавалась, повинна бути ретельно розглянута і оцінена, пам’ятаючи, що навіть явне безглуздя інколи може підштовхнути думку до корисної ідеї [16].
Методи «мозкових атак» можна класифікувати за ознакою наявності або відсутності зворотного зв'язку між керівником і учасниками «мозкової атаки» в процесі рішення деякої проблемної ситуації. Наявність зворотного зв'язку дозволяє концентрувати увагу учасників тільки на варіантах, корисних з тих чи інших критеріям для вирішення проблемної ситуації. Однак, штучно вводячи обмеження, ми позбавляємося можливості побачити все різноманіття підходів, і тим самим з'являється ймовірність пропустити оригінальні думки, мають потенційну, але не усвідомлювану зараз цінність. Відсутність зворотного зв'язку, тобто максимальна стимуляція висловлювань, передбачає проведення складної і великий за обсягом роботи на етапі їх оцінки. Ситуація, що склалася зажадала розробити метод «мозкової атаки», здатний якісно і досить швидко проводити оцінку варіантів, не обмежуючи при цьому їх числа [22].
Метод «мозкової атаки» (віднесена оцінка) регламентується такими правилами:
  • забороняється критична оцінка висунутих ідей (класичний варіант «мозкової атаки») ;
  • обмежується термін одного виступу;
  • допускаються багаторазові виступи одного учасника;
  • усі висловлені ідеї обов’язково фіксуються.
Ситуація, що створилася, вимагає розробити метод «мозкової атаки, «, здатний якісно і досить швидко проводити оцінку варіантів, не обмежуючи при цьому їх кількості.
Сутність цього методу полягає в актуалізації творчого потенціалу фахівців при «мозковій атаці» проблемної ситуації, що реалізує спочатку генерацію ідей і подальше деструювання (руйнування, критику) цих ідей з формулюванням контрідей. Робота з методом припускає реалізацію таких шести етапів:
Перший етап – формування групи учасників «мозкової атаки» (за чисельністю і складом). Оптимальна чисельність групи учасників визначається емпіричним шляхом: найбільш продуктивними визнані групи в 10-15 чоловік. Дуже бажано, щоб у групі були фахівці інших галузей знання, що мають високий рівень загальної ерудиції і розуміють суть проблемної ситуації.
Другий етап – складання проблемної записки учасника мозкової атаки. Вона складається групою аналізу проблемної ситуації і включає опис методу і проблемної ситуації, опис умов, що забезпечують найбільшу ефективність «мозкової атаки», авторство результатів атаки; основні правила проведення атаки.
Третій етап – генерація ідей. Вона починається з того, що ведучий розкриває зміст проблемної записки. Передбачаючи опис методу, ведучий концентрує увагу учасників на правилах проведення мозкової атаки:
1) висловлювання учасників повинні бути чіткими і стислими;
2) скептичні зауваження і критика попередніх виступів не допускаються;
3) кожний з учасників має право виступати багато разів, але не підряд;
4) не дозволяється зачитувати підряд список ідей, який може бути підготовлений учасниками заздалегідь [19].
Четвертий етап – це систематизація ідей, які висловлені на етапі генерації. Цю роботу здійснює група аналізу в такій послідовності: складається перелік всіх висловлених ідей; кожна ідея формулюється у загальноприйнятих термінах; виявляються дублюючі і доповнюючі ідеї, які потім об’єднуються і формулюються у вигляді однієї комплексної ідеї; виділяються ознаки, за якими ідеї можуть бути об’єднані. Після такого об’єднання ідей складається їх перелік за об’єднаними групами [16].
П'ятий етап – деструювання (руйнування) систематизованих ідей (спеціалізована процедура оцінки ідей на практичну реалізованість у процесі мозкової атаки, коли кожна з них зазнає всебічної критики з боку учасників мозкової атаки).
Основне правило етапу деструювання – розглядати кожну із систематизованих ідей тільки з погляду перешкод на шляху до її здійснення, тобто учасники атаки висувають доводи, що спростовують систематизовану ідею. Особливо цінною є та обставина, що в процесі деструювання може бути генерована контрідея, що формулює наявні обмеження і висуває припущення про можливість зняття цих обмежень.
Група учасників мозкової атаки цього етапу складається з висококваліфікованих фахівців в обговорюваній галузі, чисельність її досягає 20-25 чоловік, а тривалість – 1, 5 години. Процес деструювання триває доти, доки кожна із систематизованих ідей переліку не зазнає критики. Висловлені критичні зауваження і контрідеї записуються на магнітофон.
Шостий етап – оцінка критичних зауважень і складання списку ідей, що можуть бути практично застосовані. Реалізацію етапу здійснює група аналізу проблемної ситуації:
1. Складається перелік усіх критичних зауважень, отриманих на етапі деструювання. При необхідності критичні зауваження уточнюються, відкидаються дублюючі.
2. Складається зведена таблиця етапів систематизації і деструювання ідей, а також список показників практичної застосовності ідей.
3. Оцінюється кожне критичне зауваження і контрідея:
а) викреслюється з таблиці, якщо спростовується хоча б одним показником практичної застосовності;
б) не викреслюється, якщо воно не спростовується жодним показником.
4. Складається остаточний список ідей. Переносяться в список тільки ті ідеї, що не спростовані критичними зауваженнями, а також контрідеї.
Метод колективної генерації ідей апробований на практиці і дозволяє знаходити групове рішення при визначенні можливих варіантів розвитку об'єкта прогнозування, крім шляху компромісів, коли єдину думку не можна вважати результатом неупередженого аналізу проблеми.
 
2.3.2. Метод “Синектики”
 
Метод синектики виступає одним з неординарних способів генерації ідей, його застосовують для вирішення існуючих проблем, а також для пошуку нових ідей, що є основою інновацій. Ключовим моментом цього методу є використання аналогій, що існують в різних сферах і галузях для генерації нових ідей, їх розроблення та впровадження в інноваційні об’єкти та процеси. Синектика в перекладі з грецької означає «поєднання різнорідних елементів», навіть не сумісних, у процесі постановки і вирішення інноваційних завдань. Застосування методу синектики вимагає від його учасників серйозних вольових зусиль. Зазвичай інноваторам буває дуже складно змусити себе переступити через тріаду «раціональність – серйозність – солідність» і зайнятися творчим розробленням та вирішенням проблем з використанням нетрадиційних аналогій і асоціацій [23].
Синектор – це людина з широким кругозором яка має, як правило, дві спеціальності (наприклад, лікар, механік). Людина, яка займається різноманітною діяльністю, краще підготовлена для участі в синектичній групі, ніж спеціаліст, який все життя займається однією сферою діяльності. Людей оригінального і незалежного розуму і які до того ж мають підприємницьку «жилку» прийнято вважати більш підходящими кандидатами у синектичну групу, ніж тих, у кого ця риса характеру не дуже розвинена. Члени синектичної групи повинні характеризуватися емоційною зрілістю, здатністю до узагальнення, високим рівнем стимуляції, здатністю ризикувати, обов’язковістю.
Створення синектичної групи, яка складається з 5-7 чоловік, потребує достатньо тривалого часу, приблизно рік. Тому на відміну від групи «мозкової атаки», яка формується на короткостроковій основі, синектична група формується на триваліший період. Створені синектичні групи проходять спеціальну підготовку, при цьому досвідченіші синектори передають свій досвід новачкам. Головне в методі «синектика» – це використання знань і досвіду кожного члена групи для визначення ідей і можливих шляхів їх реалізації. Спеціалісти-ботаніки намагаються показати, як з аналогічними проблемами справляється світ рослин, зоологи – світ тварин і т. д. [16].
Cинектику можливо застосувати у процесі створення інновацій, основні особливості цього методу полягають у такому:
1) творчі здібності мають латентний (прихований) характер, тому необхідно створювати умови, щоб вони проявились;
2) ірраціональний компонент необхідно вважати важливішим за раціональний;
3) творчі процеси окремої особистості і колективу аналогічні;
4) творчий процес можна не тільки пізнати, але і організовувати.
У процесі застосування методу синектики інноваторам доцільно використовувати три загальних типи дій:
1. «Гра» зі словами та дефініціями, що являє собою перетворення проблеми, задачі в її визначення за допомогою узагальнюючого слова або вислову.
2. «Гра» із запереченням будь-якого ключового закону, стандарту, наукового поняття. При цьому підході синектичний колектив моделює ситуацію, в якій порушено один зі стереотипних законів і намагається відповісти на запитання: «Як цього можна домогтися в реальності?»
3. «Гра» з метафорою. Експериментування з метафорою – один з найпродуктивніших механізмів, коли потрібно знайоме зробити незнайомим, а незнайоме – знайомим [23].
На практиці використовують п'ять типів аналогій:
Пряма аналогія – порівняння досліджуваних фактів зі схожими фактами з інших областей науки або практики. Найбільш поширеними є порівняння господарських організацій як соціально-економічних систем з системами іншого роду: біологічними (фірма як рослина), технічними (бізнес-процеси як керуючі імпульси і рух машини) і т. п. Очевидно, що для реалізації цього оператора синектики потрібні люди, які мають різнобічні знання і схильні до системного аналізу проблем і об'єктів, здатні подумки вийти за межі своєї професійної діяльності.
Особиста (суб'єктивна) аналогія дозволяє представити себе тим предметом (частиною предмета) або явищем, про який йде мова в задачі. Особиста аналогія вимагає яскравої уяви і здібностей до перевтілення, порівнянних з артистичними. Основне завдання суб'єктивної аналогії – дозволити розглядати такі аспекти досліджуваної проблеми, які, в силу інерційності нашого мислення, не можуть бути виявлені за допомогою звичайних роздумів. При цьому образи і аналогії на перший погляд можуть здаватися безглуздими і смішними. Головне, щоб вони допомогли синектору висловити те, що практично неможливо висловити, використовуючи логічні висновки та раціональні міркування.
Символічна аналогія полягає у виявленні парадоксів і протиріч у звичних і зрозумілих фактах. Символічну аналогію іноді називають оператором позитивного скептицизму. Застосовуючи символічну аналогію, синектор повинен спочатку розпізнати основну якість досліджуваного явища або проблеми, виявити протилежну якість, а потім спробувати визначити їх поєднання. Іншими словами, синектор повинен однією компактною (можливо, трохи дивною) фразою висловити зв'язок між непорівнянними поняттями, що найбільш ємно характеризує аналізоване явище чи об'єкт.
Образна аналогія – уявна заміна досліджуваного явища або об'єкта деяким образом, зручним для подальшого порівняння з іншим образом, прийнятим за еталон або стандарт. Таке порівняння покликане допомогти виявити приховані можливості і визначити шляхи вирішення проблеми. Величезну роль при формуванні образної аналогії грає уява синектора, його вміння помічати емоційно-художню схожість різних явищ і предметів.
Фантастична аналогія – символічний опис бажаного майбутнього або нереальних ситуацій, в яких відсутні об'єктивні закони і явища, що перешкоджають прийняттю бажаного рішення в реальному світі. Цей оператор синектики також як і попередні вимагає від учасників процедури розвиненої уяви і творчої розкутості. Але в даному випадку свобода образного мислення повинна бути максимальною. При висловленні фантастичних аналогій основний акцент робиться на символічний опис бажаного майбутнього або нереальних ситуацій, в яких відсутні об'єктивні закони і явища, що перешкоджають прийняттю бажаного рішення в реальному світі [24].
Синектори працюють за певною програмою, яка удосконалюється з часом, як і програма підготовки самих синекторів [16].
Перший етап – постановка завдання, опис існуючої проблеми.
Особливість цього етапу полягає в тому, що ніхто (крім керівника-синектора) з учасників синектичного колективу не посвячується в конкретні умови завдання і необхідний результат. Такий початок є необхідним, оскільки раннє визначення завдання не дозволить інноваторам відійти від звичного ходу думок і не дасть змогу абстрагуватись. Тому на першому етапі проблему (явище чи об'єкт) доцільно представити у загальному вигляді.
Другий етап – перетворення незнайомого на знайоме.
Розглядають можливість перетворити незнайому і незвичну проблему у ряд більш звичних задач. Кожний учасник повинен найти і сформулювати одну із цілей поставленої проблеми. По суті, на цьому етапі проблема ділиться на підпроблеми.
Третій етап – інформаційний обмін.
Здійснюється інформаційний обмін між членами синектичного колективу, що дозволяє обміркувати завдання й систематизувати інформацію за проблемою з урахуванням результатів попереднього етапу.
Четвертий етап – безпосередньо творчий процес.
Поглиблення знань щодо викладеної проблеми з використанням метафор, дефініцій, заперечень. Цей етап передбачає активізацію творчого мислення з використанням всіх видів аналогій.
П’ятий етап – об'єднання аналогій з проблемою.
Пошук можливостей перенесення знайдених найбільш вдалих аналогій і образів та формування пропозицій для вирішення поставленого завдання. Проблема звільняється від своєї старої жорсткої форми. За допомогою сукупної точки зору усіх учасників синектичної групи формується ідея.
Шостий етап – формування рішення і його практичне впровадження.
Прийняття остаточного рішення і проведення науково-дослідних робіт. Важливим елементом етапу є критична перевірка ідей експертами та доведення її до практичного впровадження [16, 23].
Метод «синектика» показав себе як надзвичайно ефективний для підготовки рішень з особливо важливих проблем, про що свідчить використання його відомими американськими фірмами, зокрема, «Дженерел Електрік», ІБМ, «Зінгер» та ін [16].
 
2.3.3. Метод “Морфологічний аналіз”
 
Морфологічний метод аналізу використовує структурні (морфологічні) взаємозв'язки сукупності економічних явищ і ґрунтується на повній відсутності якого-небудь нав'язливого попереднього судження. Цей метод розглядається як упорядкований спосіб економічного дослідження об'єкта та отримання систематизованої інформації з усіх можливих варіантів рішень. Такий підхід має назву «морфологічного ящика», який будують у вигляді дерева цілей чи матриці, де у кожній ланці є лише одне рішення. В економічному аналізі треба розробляти таку морфологічну матрицю, в якій якнайповніше виражався б принцип системного комплексного підходу до дослідження всієї сукупності показників, причин їхньої зміни, місць виникнення відхилень і винуватців тощо. Завдяки розробці морфологічних матриць значно скорочується час проведення аналізу, він стає оперативним, зменшується залежність результатів аналізу від здібностей керівника, стає можливим прийняття альтернативних рішень [25].
На першому етапі слід відмовитись від явно неприйнятних шляхів вирішення, а потім методом послідовного виключення досягти такого положення, коли для вирішення кожної частини проблеми залишається тільки один шлях (один напрямок, варіант, засіб). Іншими словами, в кожному осередку морфологічного ящика буде міститися лише одне можливе рішення, або ящик взагалі не буде його мати. Наявність двох або більше рішень вимагає нових додаткових пошуків [16].
Морфологічний аналіз починається з певного рівня знань про об'єкт, що досліджується. Необхідність перебору всіх можливих альтернатив вирішення проблеми і вибір найбільш оптимального напрямку вимагає від дослідника різнобічні знання з різних галузей. Все це сприяє підвищенню знань про об'єкт, що досліджується, на якісно новий рівень [26].
Морфологічний аналіз може бути інструментом передбачення ще не створених винаходів, або, принаймні, засобом описання оптимальної конфігурації обладнання, призначеного для виконання певних функцій незалежно від того, чи пощастить зробити задумане з прийнятною ймовірністю. І якщо навіть не поталанило повністю досягти поставленої мети, проведене дослідження було корисним, тому що стало джерелом нових ідей, відправною точкою для подальшого аналізу і пошуку інших напрямків прогнозування.
Отже, при побудові морфологічного ящика мета не повинна обмежуватись лише знаходженням окремих рішень. В результаті поглибленого морфологічного аналізу можна прийти до нових ідей щодо можливих рішень, а звідси недалеко і до принципово нових технічних і організаційних нововведень [16].
 
РОЗДІЛ 3 ЗАСТОСУВАННЯ МЕТОДУ ЕКСПЕРТНОГО ОЦІНЮВАННЯ “ДЕЛЬФІ” ДЛЯ ОЦІНКИ ЕФЕКТИВНОСТІ РЕЗУЛЬТАТІВ ІНВЕСТИЦІЙНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ ТА ІНВЕСТИЦІЙНОЇ ПРИВАБЛИВОСТІ
 
3.1. Сутність інвестиційної діяльності та інвестиційної привабливості
 
Інвестиції є основою розвитку підприємств, окремих галузей та економіки країни в цілому. Від уміння інвестувати залежить розквіт чи занепад власного виробництва, можливість вирішення соціальних й екологічних проблем, сучасний рівень і потенційний динамізм фізичного, фінансового та людського капіталів. Без надійних основ інвестиційної діяльності, якими б професійно володіли спеціалісти відповідного профілю, важко сподіватися на сталий розвиток вітчизняного виробництва, науково-технічний і соціальний прогрес, а з ними і на належне місце у світовому господарстві [27].
Інвестиції (лат. invest – вкладати) – це фінансові, майнові та інтелектуальні цінності в будь-якій формі, що вкладаються в бізнес, унаслідок чого створюється прибуток (дохід) або досягається соціальний ефект [28].
Інвестиційна діяльність – це широкий комплекс цілеспрямованих проектних, організаційних, економічних, фінансових, управлінських робіт, що виконуються в інтересах ефективної реалізації інвестицій. Основною метою сучасної інвестиційної діяльності є переведення економіки на інтенсивний шлях розвитку в умовах переходу до ринкових відносин з послідовним скороченням витрат на екстенсивне зростання виробничого потенціалу та збільшення вкладень в інтенсифікацію використання вже створених основних фондів [27].
Класифікація інвестицій
З метою обліку, аналізу та планування інвестиції класифікуються за різними ознаками.
1. За тривалістю (згідно з методологією НБУ) :
− короткострокові – до 1 року;
− середньострокові – від 1 до 3 років;
− довгострокові – більше 3 років.
За кордоном – короткострокові – до 1 року, довгострокові – більше 1 року.
2. За регіональною належністю інвесторів:
- внутрішні (приватні, колективні, державні) ;
- іноземні;
- спільні.
3. За матеріально-речовою формою цінностей:
а) активи – цінності, що знаходяться на балансі інвестора:
фінансові – грошові засоби, цільові банківські вкладення, паї, акції та ін. цінні папери;
матеріальні – рухоме та нерухоме майно (будинки, споруди, авто та ін. матеріальні цінності) ;
нематеріальні – майнові права, які випливають з авторства на літературні та музичні твори, комп’ютерні програми, бази даних та інші інтелектуальні цінності; права на знаки товарів та послуг (товарні знаки, торгові марки, фірмові найменування і т. ін.) ; права на об’єкти промислової власності (на винаходи, промислові зразки, види рослин, породи тварин, “ноу-хау”) ; права користування природними ресурсами і майном; інші права, які мають цінність (на ведення деяких видів бізнесу, на податкові пільги, на використання інших переваг) ;
б) деривативи – забалансові інструменти, похідні від активів та ті, що мають цінність (термінові контракти).
4. За об’єктами інвестування:
а) реальні інвестиції – довгострокові вкладення капіталу, що здійснюються на підприємствах-товаровиробниках. Оскільки одразу відомо, куди саме вкладаються кошти, то вважається, що інвестиції спрямовуються у реальний (фізично існуючий) сектор економіки: у землю, нерухомість, основні та оборотні фонди підприємств, науково- технічний розвиток. Результатом обороту капіталу в цьому секторі є його приріст. Тому ринок реального капіталу називають первісним ринком інвестицій. Тут розрізняють матеріальні інвестиції (авансуються на придбання землі, проведення капітальних робіт, відтворення основних фондів, формування і поповнення оборотних активів, придбання цілісних майнових комплексів і тезавраційних активів (дорогоцінних металів, колекційних та ін. рідкісних предметів) ; нематеріальні інвестиції (оформляються як створення, придбання, удосконалення, підвищення надійності або терміну використання нематеріальних активів) ;
б) фінансові інвестиції:
прямі інвестиції – передбачають внесок інвестиційних ресурсів до статутного капіталу господарюючого товариства в обмін на акції, паї та пов’язані з ними інструменти, обсягом більш як 50% від загальної суми їхньої емісії, інші активи, які забезпечують можливість контролю над бізнесом;
портфельні інвестиції – передбачають придбання акцій, паїв і т. п. обсягом, що не перевищує 50% від загальної суми їхньої емісії (інакше фінансова інвестиція вважається прямою за Законом України “Про оподаткування прибутку підприємств”), а також інших фінансових інструментів, що забезпечують інвестору ріст капіталу або поточний дохід (відсотки, дивіденди). Сукупність цінностей, що належать портфельному інвестору, називають портфелем.
Кожний інвестор комбінує різні фінансові інструменти і таким чином формує портфель відповідно до своїх цілей – за характером доходів, рівнем ризику, ліквідності.
5. За структурою:
а) валові – це виробництво всіх інвестиційних товарів для заміщення машин, обладнання, споруд, які спожито в процесі виробництва в поточному році, та будь-який чистий приріст.
Валові інвестиції = амортизація + прибуток.
Якщо валові інвестиції = амортизації, – економіка вважається застійною; валові інвестиції > амортизації, – економіка вважається зростаючою; валові інвестиції < амортизації, – економіка зі спадаючою діловою активністю;
б) чисті – додаткові інвестиції в поточному році за рахунок прибутку [28].
Інвестиційна діяльність визначена як сукупність практичних дій громадян, юридичних осіб та держави щодо реалізації інвестицій.
Вона здійснюється на основі:
• інвестування, яке здійснюється громадянами, недержавними підприємствами, господарськими асоціаціями, а також громадськими та релігійними організаціями;
• державного інвестування, яке здійснюється органами влади та управління України, а також державними підприємствами та установами;
• іноземного інвестування, яке здійснюється іноземними державами, юридичними та фізичними особами;
•спільного інвестування, яке здійснюється громадянами та юридичними особами України та інших держав.
Інвестиційна діяльність часто розглядається як інвестиційний процес, стадіями якого є:
• мотивація інвестиційної діяльності;
• прогнозування та програмування інвестицій;
• обґрунтування доцільності інвестицій;
• страхування інвестицій;
• державне регулювання інвестиційного процесу;
• планування інвестицій;
• фінансування інвестиційного процесу;
• проектування та ціноутворення;
• забезпечення інвестицій матеріально-технічними ресурсами;
• освоєння інвестицій;
• підготовка до виробництва продукції;
• попередня здача в експлуатацію;
• кінцева здача об’єкта в експлуатацію [27, 29].
Інвестиційна привабливість підприємства (ІПП) – це комплексний показник, що характеризує доцільність інвестування коштів у дане підприємство [30].
В умовах загострення ринкової конкуренції між підприємствами за нові ринки збуту готової продукції оцінка інвестиційної привабливості окремого суб’єкта, що господарює, є важливим питанням при прийнятті інвестиційного рішення потенційним інвестором.
Макроекономічне дослідження інвестиційної привабливості включає вивчення динаміки макроекономічних показників, законодавчого регулювання інвестиційної діяльності, розвиток фондового і грошового ринків. З позицій інвестора інвестиційна привабливість розглядається як узагальнена характеристика переваг і недоліків об’єкта інвестування. При вивченні інвестиційної привабливості інвестором здійснюється суб’єктивна оцінка інвестиційної ситуації, що складається в тій чи іншій країні. Інвестиційна привабливість визначається досягненням компромісу інтересів між інвестором і реципієнтом інвестицій. На мотивацію іноземного інвестора впливають політичні, економічні, виробничі, конкурентні, маркетингові, екологічні фактори. Рівень інвестиційної привабливості підвищується за швидкого досягнення консенсусу інтересів між суб’єктами інвестиційного процесу.
Виділяють два основні підходи для оцінки інвестиційної привабливості. Відповідно до першого підходу проводиться індивідуальна оцінка параметрів інвестиційного потенціалу й інвестиційного ризику, що дозволяє найбільш повно визначити значущість даних чинників при реалізації інвестиційного проекту. Інший підхід, який застосовується для оцінки інвестиційної привабливості, ґрунтується на вивченні інвестором співвідношення прибутковості й ризику, а також їх взаємозв’язку.
Оцінка інвестиційної привабливості підприємства відкриває нові можливості диверсифікації для вітчизняних та іноземних інвесторів, підвищує гарантію вкладення коштів іноземних інвесторів в інвестиційні проекти. Впровадження комплексної програми інвестування в конкурентоспроможні галузі стимулює перехід на якісно новий інноваційний тип розвитку. Підвищення конкурентоспроможного рівня нерентабельних підприємств сприяє модернізації економіки, підвищенню економічного рівня розвитку держави. Створення механізму координації інвестицій з макро – до регіонального рівнів та з галузевого до підприємства розширює інвестиційні можливості підприємств, стимулює зростання інвестицій в економіку і зміцнює фінансову систему держави [31].
 
3.2. Формування експертної групи для методу “Дельфі”
 
Точність та надійність прогнозів, розроблених на основі експертних оцінок, в першу чергу визначається складом експертної групи, їх професіоналізмом, обсягом знань, ерудованістю. Специфічні вимоги до членів експертної групи роблять свій відбиток на принципи їх відбору.
При проведенні індивідуальних експертних оцінок до експерта висуваються більш суворі вимоги, ніж до експертів, що входять до складу групи. Пояснюється це більш високою відповідальністю експерта індивідуальної оцінки при формулюванні остаточних висновків.
В цілому ж проблема підбору експертів для проведення експертизи складається з двох етапів.
На першому етапі, виходячи із задачі експертизи, необхідно виявити власне самих експертів. На другому етапі з виявлених експертів необхідно сформувати робочу групу.
Виявлення потенційних експертів здебільшого залежить від встановленої мети експертизи. Якщо складання прогнозу орієнтовано на зацікавленості тільки окремої організації (підприємства) і вимагає при цьому глибокого знання її історії, господарської політики, виробничих особливостей, то доцільно використовувати експертів самих організацій. Перевагу треба віддати тим спеціалістам, що мають вільний час, бажання та високий професіоналізм. Слід остерігатись залучення керівників верхнього ешелону влади, якщо вони занадто зайняті і не мають достатньо часу для продумування та обґрунтування відповіді. Оцінки їх в таких випадках будуть поспішні, а їх думка, як правило, чинить тиск на спеціалістів, що знаходяться на декілька щаблів нижче по службовому положенню.
Таким чином, на практиці потрібно йти на компроміс між залученням в групу експертів спеціалістів, службовий стан яких дає їм достатньо широкий кругозір, та залученню таких спеціалістів, що в змозі витратити необхідний час для відповідей на питання анкети. Оцінка рівня останніх може бути отримана в відділах кадрів, із звітів про службову кар'єру, росту оплати праці, а також з думок колег.
Якщо ж прогноз залежить не від знання організації, а вимагає широких знань в певній сфері, то спеціалістів слід шукати поза організацією. Підбір експертів за таких умов значно ускладнюється.
Вирішити таку проблему можна різними способами. Якщо на підприємстві (організації) є хоча б один спеціаліст в даній області знань, то його можна попросити назвати експертів зі сторони. Можливий також інший шлях. На основі аналізу літературних джерел з прогнозованої проблеми вибирається будь-який спеціаліст, що має декілька публікацій в даній області. Офіційно до нього звертаються з проханням назвати, на його думку, 10 найбільш компетентних в даній сфері спеціалістів. Потім звертаються одночасно до кожного з десяти, вказаних на першому етапі, спеціалістів, щоб вони вказали в свою чергу десять найбільш компетентних колег. З отриманого списку спеціалістів викреслюються 10 першочергових, а решті надсилаються листи, що містять вказане вище прохання. Таку процедуру повторюють до тих пір, поки ні один з вище названих спеціалістів не додасть нових прізвищ до списку експертів, тобто поки не стабілізується мережа експертів. Сформований список експертів можна вважати генеральною сукупністю спеціалістів, компетентних в даній сфері знань.
Використовувати всіх спеціалістів в проведенні експертизи недоцільно та практично неможливо. Тому з загального списку потрібно сформувати репрезентативну вибірку. Відібрані спеціалісти повинні відповідати таким вимогам:
  • експерт повинен бути визнаним спеціалістом в даній сфері;
  • експерт має бути обізнаним не тільки в даній сфері, а також в суміжних сферах;
  • оцінки експерта мають бути відносно стабільні в часі, на всіх етапах експертизи;
  • експерт повинен мати деякий досвід успішних прогнозів в даній сфері знань або хоча б взагалі досвід прогнозування;
  • експерт повинен мати широкий кругозір, ерудицію, бачити перспективи.
При формуванні групи експертів основними є питання визначення її кількісного і якісного складу. Відбір експертів починається з визначення питань дослідження; потім складається список осіб, що є компетентними в цих галузях.
Для отримання якісного прогнозу до учасників експертизи висувається ряд вимог, основними з яких є:
  • Високий рівень загальної ерудиції;
  • Глибокі спеціальні знання в галузі, що досліджується;
  • Здатність до адекватного відображення тенденцій розвитку об’єкта, досліджується;
  • Наявність психологічної установки на майбутнє;
  • Наявність академічного наукового інтересу до питання, що оцінюється, при відсутності практичної зацікавленості спеціаліста в цій галузі;
  • Наявність виробничого та (або) дослідницького досвіду в галузі, що розглядається.
Для визначення відповідності потенціального експерта перерахованим вимогам використовується анкетне опитування. Додатково до цього використовують спосіб самооцінки компетентності експерта. При самооцінці експерт визначає ступінь своєї поінформованості також за допомогою анкети.
Кількість експертів, включених до експертної групи, може бути від 10 до 150 чоловік. Число експертів суттєво впливає на точність групової оцінки. Зменшення числа експертів веде до зниження точності прогнозу, тому що на кінцеві результати значно впливає кожен експерт. Збільшення числа експертів, хоча і підвищує, як правило, точність прогнозу, однак ускладнює організацію проведення експертизи, продовжує строки її проведення в часі. Тому при виборі числа експертів також потрібен компроміс між точністю та трудомісткістю роботи, часом проведення експертизи [16, 19, 20].
Існує декілька підходів до формування оптимальної чисельності групи експертів – формальних і неформальних. Так, для встановлення меж чисельності групи розраховується максимальна і мінімальна величини.
Максимальна чисельність експертної групи встановлюється на основі нерівності:
де nmax – максимальне число експертів в групі; Кi – компетентність і-го експерта за шкалою компетентності; Кmax – максимально можлива компетентність експерта за шкалою компетентності.
Мінімальна чисельність експертної групи визначається за формулою:
де В – середня оцінка прогнозованої величини, в балах; В′ – середня оцінка, яка дана експертною групою, з якої виключений (або є навпаки, в яку включений) один експерт; Вmax – максимально можлива оцінка прогнозованої величини в прийнятій шкалі оцінок; ε – задана величина зміни середньої помилки при включенні або виключенні експерта.
Рекомендується також мінімальне значення експертної групи визначати в залежності від заданої величини зміни середньої оцінки:
Відтак, чисельність групи встановлюється в межах nmin≤n≤nmax.
Число експертів в групі можна визначити також на основі теорії вибіркового спостереження.
Середня гранична помилка частки розраховується за формулою:
де i Δ  – середня гранична помилка частки; t – критерій Стьюдента при заданому рівні істотності; p – питома вага експертів, які мають певні ознаки, що встановлені організаторами експертизи (наприклад, стаж роботи в даній сфері не менше 10 років або кількість публікацій по досліджуваній проблематиці не менше п’яти та ін.) ; n – кількість експертів групи.
На підставі залежності (11) розраховуємо потрібну чисельність експертної групи (n) за умови, що значення решти показників задані:
Таким чином, щоб визначити розмір експертної групи, необхідно, по перше, отримати згоду експертів на участь в експертизі (зазначимо, що згоду дають зазвичай до 50% всіх запрошених експертів), і по друге, щоб застерегтись від несподіванок в багатотуровому опитуванні (хвороба, довгострокове відрядження, надзвичайна зайнятість власними проблемами тощо) слід в експертну групу додатково включити декілька осіб.
Остаточне рішення про кількісний склад експертної групи приймають організатори експертизи, враховуючи ситуацію у кожному конкретному випадку.
Структуризація експертної групи обумовлена необхідністю відбору експертів такої спеціалізації і кваліфікації, від яких можна отримати кількісну і якісну оцінку всіх складових частин, і по всіх напрямках цілісного об’єкта дослідження.
Процес кількісного формування експертної групи здійснюється у такій послідовності:
1. Формується список питань, по яких бажано отримати відповіді від експертів;
2. Складається потенційний список експертів, які мають певний досвід розв’язання досліджуваної проблеми;
3. Потенційним експертам надсилається список питань, щоб вияснити, зможе або не зможе кожен експерт компетентно приймати участь у розгляданні питань експертизи.
4. Визначаються витрати робочого часу і засобів на проведення опитування кожного експерта.
5. Ставиться задача вибору такого складу експертів, щоб по кожному питанню можна було отримати висновки, принаймні, від одного експерта.
6. Проведення опитування повинно здійснюватися за умови мінімально можливих витрат.
Враховуючи, що компетентність експертів в процесі проведення експертизи різна, у організаторів опитування, виникає природно завдання об’єктивної оцінки цієї компетентності. У переважній більшості перерахованих робіт наведено два методи оцінки компетентності експертів: об’єктивний і суб’єктивний. Об’єктивний метод оцінки рівня компетентності експертів ґрунтується на застосуванні спеціально розроблених анкет, де містяться питання, відповіді на які дозволить визначити можливість включення спеціаліста у експертну групу. Питання в анкетах повинні бути сформульовані на основі загальноприйнятної термінології; неприпустимо допускати смислової неоднозначності.
Ступінь придатності спеціаліста до експертизи по анкетному опитуванню визначається за коефіцієнтом компетентності:
Де Ka – коефіцієнт компетентності за анкетним опитуванням; Vij – вага j-ої градації (підкресленої експертом, що оцінюється) i-ій характеристиці, в балах; ij Vj – максимальна вага j-ої характеристики, в балах.
Ступінь компетентності експерта за суб’єктивним методом (самооцінка) здійснюється по певній шкалі. Для проведення самооцінки по- винні бути визначені кількісні параметри його кваліфікації, які включають, насамперед, показники, що характеризують ступінь його участі у розвитку досліджуваної проблеми. В процесі самооцінки кожен спеціаліст визначає ступінь своєї освіченості за 10 бальною шкалою, підкреслюючи відповідні бали:
10 балів – високий рівень компетентності – експерт спеціалізується по досліджуваній проблемі, має по цій проблемі теоретичні розробки і практичний досвід;
8 балів – достатній рівень компетентності – експерт приймає участь у розв’язанні досліджуваної проблеми, однак вона не входить у сферу його вузьких теоретичних і практичних інтересів;
5 балів – задовільний рівень компетентності – проблема входить у сферу, тісно пов’язаною з вузькою спеціалізацією експерта, однак у роботі над розв’язанням проблеми він участі не приймає;
0 балів – малокомпетентний рівень – проблема не входить у сферу вузької спеціалізації експерта, і він не приймає участь у її розв’язанні.
На підставі десятибальної шкали оцінки компетентності експерта визначається відповідний ваговий коефіцієнт шляхом ділення на десять. Компетентність експерта за самооцінкою обчислюється за формулою:
де Kc – коефіцієнт компетентності експерта за самооцінкою; λl- самооцінка (в балах), яка характеризує ступінь обізнаності спеціаліста за l – тою проблемою; n – максимально можлива самооцінка (10 балів). Незважаючи на певні переваги, метод самооцінки компетентності експерта має окремі недоліки. Основний недолік самооцінки – це вплив психологічних факторів на експерта: побоювання, що невдалі результати самооцінки стануть надбанням широкого загалу і, як наслідки, страх набути славу неука серед підлеглих та товаришів по службі і страх, що результати самооцінки можуть зашкодити службовій кар’єрі. Найкращі результати дає узагальнююча оцінка компетентності, яка включає як анкетний метод, так і самооцінку. Компетентність спеціаліста за комплексним методом визначається за формулою:
де Kk – комплексний коефіцієнт компетентності експерта; m – кількість використаних методів самооцінки.
Результатами попередньої діяльності спеціаліста, який приймав участь в експертизах, можна скористатись, якщо є наявними відповідні матеріали. Вони можуть стати основою для розрахунку статистичними методами показників, що характеризують якість експертів.
Ступінь надійності експерта визначається таким чином:
де R – ступінь надійності експерта; Nc- кількість випадків, коли з певною ймовірністю гіпотези експертів справдились; N- загальна кількість гіпотез, передбачених експертом. До складу експортної групи слід включити спеціалістів різного віку, різних організацій і бажано з різних географічних точок, представників всіх напрямків і шкіл мислення в даній сфері. Не включаються в склад експертної групи природжені критикани, відверті циніки, постійні песимісти. При формуванні експертних груп важливо врахувати режим роботи спеціалістів. Якщо, наприклад, в якості експертів залучаються вчені вузів, то слід спланувати роботу так, щоб закінчити експертизу протягом навчального року, тому що викладачі вузів, як правило, літом знаходяться у відпустці і можуть перебувати за межами свого місця проживання. В колективних експертизах, де важлива психологічна сумісність експертів, все більшого практичного значення набувають соціометричні методи, які являють собою своєрідну перевірку психологічної реакції окремої особи на оточуючих його людей. Така перевірка здійснюється з метою визначення особливостей поведінки експерта у групі [16, 19].
 
3.3. Вибір оптимальних показників для оцінки ефективності результатів інвестиційної діяльності та інвестиційної привабливості
 
В умовах науково-технічного прогресу, інтенсифікації виробничих процесів, зростання обсягу управлінської інформації вкрай важливого значення набуває оцінка результатів інвестиційної політики підприємства (регіону, країни). Власне інвестиції є тим джерелом, що сприяє прогресу техніки, технології, управління виробництвом. Цим і пояснюється, чому в останні роки повсюдно стала гостріше усвідомлюватись практична цінність відбору і ранжування показників, що характеризують результати інвестиційної діяльності та інвестиційної привабливості.
Дослідження наукових праць та практичних рекомендацій дозволило сформувати систему показників, яка дає можливість оцінити ефективність інвестиційної діяльності та інвестиційної привабливості. Значна система показників наведена в таблиці 3. 1. Переважна більшість показників, що містяться в таблиці 3. 1, характеризує обсяг, рух, стан і використання основних засобів, що цілком зрозуміло, тому що інвестиції насамперед направляються на оновлення, розвиток, модернізацію і вдосконалення основних засобів. Значна увага, звичайно, приділяється також показникам, які характеризують фінансові результати і фінансовий стан підприємства, зокрема прибутковості, фінансовій стійкості, імовірності банкрутства, що врешті-решт власне і відображає ефективність впровадження інновацій. З цих позицій об’єктивно зростає актуальність ранжування наведених показників по мірі їх відносної важливості, щоб врешті-решт відібрати найважливіший (найважливіші), і надати результати досліджень органам управління для прийняття необхідних рішень. Враховуючи, що перераховані в таблиці 3. 1 показники є якісними за своїм економічним змістом, то для оцінки їх відносної важливості формальні (кількісні) методи є непридатними.
По суті перед дослідником (організатором експертизи) постає вкрай складна, важлива і ключова проблема – проблема вибору, а конкретніше проблеми вибору оптимальних показників інвестиційної діяльності, які до того ж є якісними за своїм змістом. В нинішніх умовах це можливо вирішити лише експертним шляхом, і насамперед, методом експертних оцінок Дельфі.
 
Таблиця 3. 1
Система показників, які визначають рівень інвестиційної привабливості підприємства та ефективність його інвестиційної діяльності
 
 
Експертне опитування щодо відносної важливості показників ефективності інвестиційної діяльності та інвестиційної привабливості було проведене у три тури. Після першого туру рівень узгодженості думок експертів за коефіцієнтом конкордації (характеризує ступінь погодженості суджень дослідників по всім напрямкам) становив 0, 328; після другого – 0, 415; після третього – 0, 612. Узагальнюючий аналіз результатів опитування проводився за даними третього туру, тому що четвертий тур не дав покращення показників опитування.
В таблиці 3. 2 наведена матриця балів за результатами третього туру опитування.
 
Таблиця 3. 2
Матриця балів
 
Дискретне групування балів подане в таблиці 3. 3, а мода і медіана ряду розподілу – в таблиці 3. 4.
 
Таблиця 3. 3
Дискретне групування балів, наданих експертами окремим показникам
 
 
Таблиця 3. 4
Назва статистичного показника
 
Дані таблиці 3. 3 дозволяють пересвідчитись, скільки балів певної величини надали експерти окремим показникам.
Так, показнику за номером 5 «Термін окупності» чотирнадцять із вісімнадцяти експертів надали максимальну кількість балів – 100 балів.
Вісім експертів надали показнику за номером 6 «Грошовий потік» також максимальну кількість балів.
Кількість балів в межах 90-100 експерти надали таким показникам:
термін окупності – 15 випадків;
чистий прибуток – 13 випадків;
грошовий потік – 11 випадків.
Значення моди і медіани (таблиці 3. 4) дозволяє відповідно оцінити, яка кількість балів є найбільш типовою для кожного показника, і яка кількість балів ділить ранжований ряд на дві рівні частини. Так, для показника «Термін окупності» (№ 5) найчастіше є 100-бальна оцінка. Це недостатньо для показника «Грошовий потік» № 6.
Що ж стосується медіани, то для першого із названих показників 100-бальна оцінка ділить ряд даних на дві рівні частини; для другого показника – 90-бальна оцінка. Для шести показників найбільш типовою є 50-бальна оцінка; для трьох показників – 80-бальна оцінка; для двох показників – 100-бальна, 90-бальна, 60-бальна і 40-бальна оцінки. І лише для одного показника – «Коефіцієнт покриття» найбільш типовою є 70-бальна оцінка.
Ранжування показників за їх відносною важливістю наведене в таблиці 3. 5 і таблиці 3. 6.
 
Таблиця 3. 5
 
Аналіз даних зазначених таблиць дозволяє зробити висновки про те, що основну увагу експерти приділили показникам, які характеризують фінансові результати і фінансовий стан підприємств. Стосовно показників стану і руху використання основних засобів, то за оцінкою відносної важливості у них найнижчий рейтинг.
Для оцінки впливу думки кожного експерта на рівень коефіцієнта конкордації в таблиці 3. 7 наведені значення показників узгодженості думок експертів, отриманих шляхом послідовного виключення із розрахунків одного із експертів.
 
Таблиця 3. 7
 
 
Так, виключення із розрахунків одного із експертів за номерами 1; 4; 9; 12; 16; 17 сприяло підвищенню рівня узгодженості думок експертів, про що свідчить зростання коефіцієнта конкордації.
І навпаки, виключення будь-якого із експертів за номерами 2; 3; 5; 6; 7; 8; 10; 13; 14; 15; 18; 20 призводить до зниження коефіцієнтів конкордації.
Разом з тим, особливо значних відхилень між значеннями коефіцієнтів конкордації, наведених в таблиці 3. 8, не спостерігається, що свідчить про відносну стабільність узгодженості думок експертів.
Для перевірки значущості коефіцієнта конкордації слід порівняти розрахункове значення (χ2p) з табличним значенням (χT2).
Згідно таблиці 3. 9 критеріїв Пірсона (χ2)
за n – 1 = 20 – 1 = 19 та Р = 0, 99, (χ =2p) = 36, 19
Порівняння (χ2p) за (χT2) (табл. 8. гр. 3) свідчить, що розрахункові значення критерію Пірсона значно перевищують табличні значення, що свідчить про істотність коефіцієнтів конкордації.
Порівняльна оцінка відносної важливості показників ефективності інвестиційної діяльності та інвестиційної привабливості на основі системи статистичних характеристик наведена в таблиці 3. 8.
 
Таблиця 3. 8
 
 
Наведені в таблиці дані дозволяють оцінити відносну важливість показників не тільки по одній статистичній характеристиці – середнє значення рангу, а і по середньому значенню в балах та середній вазі (нормованій оцінці). Особливо варто підкреслити ту обставину, що зазначені статистичні характеристики змінюються синхронно. Для підтвердження зазначеної тези порівняємо статистичні характеристики трьох відносно найважливіших показників (таблиці 3. 10).
 
Таблиця 3. 10
Порівняльна оцінка основних статистичних характеристик – критеріїв відбору
 
Відтак, як свідчать дані таблиці 3. 10, значення всіх без винятку використаних для оцінки статистичних характеристик відповідають відносній важливості досліджуваних показників, тобто, якщо, наприклад, показнику «Термін окупності» за середнім рангом належить перше місце, то й решта статистичних характеристик – середнє значення у балах та середня вага (нормована оцінка) для цього показника також є найкращими у порівнянні з іншими показниками.
Таке твердження стосується і «Чистого прибутку», «Грошового потоку» тощо.
Матриця переваг одного показника відносної важливості щодо інвестиційної діяльності та інвестиційної привабливості у порівнянні з іншими наведена у таблиці 3. 11.
 
Таблиця 3. 11
 
 
Як і очікувалось, значну перевагу надали експерти показникам, які ввійшли у першу трійку (таблиці 3. 10) і які у таблиці 3. 7 містяться відповідно 5; 3; 6.
Заслуговує на увагу також друга трійка показників: рентабельність підприємства (№ 8) ; коефіцієнт концентрації власного капіталу (№ 17) ; виручка (дохід) від реалізації продукції (№ 16).
Власне це пояснюється тим, що зазначені показники характеризують відповідно прибутковість капіталу підприємства, ступінь незалежності підприємства від зовнішніх зобов’язань і валовий дохід підприємства від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг).
До перерахованих показників варто також додати: коефіцієнт концентрації залученого капіталу (№ 2), рентабельність капіталу (№ 14) та рентабельність реалізованої продукції (№ 15).
Всі зазначені показники багато в чому характеризують результати фінансової діяльності і фінансовий стан підприємства.
 
ВИСНОВКИ
 
В роботі розглянуто принцип застосування експертних методів оцінки інформаційної невизначеності.
На початку розглядалась сутність інформаційної невизначеності, причини її виникнення та джерела. Було з’ясовано, що невизначеність слугує необхідною та достатньою умовою виникнення ризику. Також було вивчено поняття ризику та виявлені його наслідки.
Розглянуто, як приймаються рішення в умовах інформаційної невизначеності, та проаналізовано критерії, за якими приймаються рішення, а саме:
- критерій Вальда (“максимінний” і “мінімаксний” критерії) ;
- критерій домінуючого результату (“максимаксний” критерій) ;
- критерій Севіджа (критерій мінімального жалю або критерій втрат від “мінімаксу”) ;
– критерій Лапласа;
– критерій Гурвіца (“альфа-критерій” або критерій “оптимізму- песимізму”).
В основній частині проаналізовано методи експертної оцінки, розглянуто основні терміни і поняття, визначено в яких випадках використовуються експертні методи та які основні задачі найчастіше вирішуються.
При дослідженні класифікації були описані позитивні та негативні сторони.
Розглядаючи метод Дельфі, було встановлено принцип його дії, виявлено особливості, охарактеризовано методику збору та обробки інформації, також описано розвиток та удосконалення даного методу.
В практичні частині розкрито поняття інвестиційної діяльності та інвестиційної привабливості, встановлено принцип набору експертної групи та узагальнено вимоги, яким повинні відповідати експерти, для того щоб вибрати оптимальні показники, які оцінюють ефективність реалізації інвестиційної діяльності та інвестиційної привабливості.
Проаналізувавши це завдання, експертами було вирішено застосувати метод Дельфі до даного завдання.
Із поданих показників, експертами було вибрано п’ять основних, які на їхню думку, максимально відображають ефективність реалізації інвестиційної діяльності то її привабливості: термін окупності, чистий прибуток, грошовий потік, рентабельність підприємства та коефіцієнт концентрації власного капіталу.
 
Фото Капча