Аналіз організації товаропостачання торговельних підприємств та шляхи його удосконалення

Загальні умови та порядок здійснення зовнішньоекономічної діяльності, зокрема поставок імпортних товарів, суб'єктами господарювання визначаються Господарським кодексом України, Митним кодексом України, Законом України «Про зовнішньоекономічну діяльність» та іншими нормативно-правовими актами.

Суб'єкти зовнішньоекономічної діяльності мають право укладати будь-які зовнішньоекономічні договори (контракти), крім тих, укладання яких заборонено законодавством України.

Форма зовнішньоекономічного договору (контракту) визначається правовими актами місця його укладання.

З пропозицією про встановлення господарських зв'язків і укладення договору (контракту), яка називається офертою, може виступати будь-який із потенційних партнерів.

Розрізняють тверду та вільну оферти. Тверда оферта – це письмова пропозиція на укладання договору (контракту), що була надіслана оферентом одному потенційному покупцеві з вказанням строку, протягом якого продавець є зв'язаним своєю пропозицією і не може зробити аналогічну пропозицію іншому покупцеві.

Вільна оферта – це письмова пропозиція на укладення договору (контракту), що була надіслана на адресу декількох потенційних покупців. Вільна оферта, порівняно з твердою, менш вигідна покупцеві, бо у нього немає впевненості у тому, що, коли він надішле контроферту, з ним буде укладено договір і він отримає товар, між тим як час для вигідної закупівлі товару в іншому місці може бути втрачено.

При вільній оферті продавець акцептує контроферту того покупця, яку він раніше одержав, або покупця, з яким він воліє укласти договір (контракт).

Якщо оферта включає необхідний мінімум умов (найменування товару, його кількість, асортимент, якість, ціна), то при підтвердженні умов акцептантом (потенційним покупцем) договір (контракт) вважатиметься укладеним на цих умовах.

Додаткові умови, якщо це потрібно, узгоджуються окремо.

У тих випадках, коли оферент має типовий договір (контракт), розроблений акцептантом, і він з ним згоден, в оферті можна посилатися на типовий контракт, зокрема відносно тих умов, які відсутні в оферті.

Оферта може бути складена на типографському бланку типового контракту оферента, в який вписано конкретні умови його виконання.

Товари вітчизняного виробництва та імпортні можуть поставлятися суб'єктами роздрібної торгівлі на умовах консигнації. Існує три види консигнації: безповоротна, частково поворотна, поворотна.

Безповоротна консигнація означає, що якщо якусь частину товарів, поставлену на умовах консигнації, не буде реалізовано консигнатором (роздрібним торговцем), то він зобов'язаний купити їх у консигнанта (постачальника – власника товару).

Частково поворотна консигнація має місце, коли консигнатор бере на себе зобов'язання реалізувати товари на певну частину суми, а товари на решту суми, якщо він їх не зможе реалізувати, треба повернути консигнанту.

Поворотна консигнація означає, що всі нереалізовані товари підлягають поверненню консигнанту. За згодою партнерів можна продовжити строк консигнації, або консигнант зробить на ці товари знижку. При вирішенні цього питання порівнюються розміри знижки з витратами на повернення товарів. Як правило, витрати на повернення товарів партнери розподіляють порівну, оскільки обидві сторони певною мірою можуть бути винними: консигнант-виробник виготував неконкурентоспроможний товар або поставив більше, ніж обсяг попиту на нього, а консигнатор доклав недостатньо зусиль, щоб його реалізувати.

Договори поставки – це замовлення товаровиробникам на виготовлення певного обсягу продукції за асортиментом, цінами тощо. Однак в умовах ринкової економіки товаровиробник має право, не очікуючи замовлення, виготовляти з урахуванням потреб ринку нові товари, збільшувати обсяг виробництва вже відомих товарів, шукати ринки збуту, нових покупців, тобто працювати і на вільний ринок [14, 11].

 

 

Ефективність господарських зв'язків суб'єктів господарювання, що здійснюють роздрібну торгівлю, з товаровиробниками значною мірою залежить від того, наскільки раціонально буде організовано процес товароруху. В сучасних умовах продати (купити) товар інколи простіше, ніж доставити його споживачам у потрібному асортименті, в потрібний час та в потрібне місце.

Товарорух – це процес фізичного переміщення товарів від місця виробництва до місця продажу кінцевим споживачам, який супроводжується передачею права власності на товар від одного суб'єкта господарювання до іншого та потребує планування й контролю за його здійсненням з метою задоволення потреб споживачів і отримання прибутку.

Вибір пріоритетності доставки товарів тим чи іншим одержувачам постачальником № 1 здійснюється по відносному виграшу в пробігу вантажів (додаток 2). До цього постачальника підбирають товароодержувачів, що мають більшу різницю відстаней зі знаком « + « (відносно більший виграш у пробігу) і меншу різницю зі знаком «-» (відносно менший програш). При однаковій різниці для декількох товароодержувачів для досягнення менших сукупних транспортних витрат (в цілому по корпоративній торговій мережі) пріоритетність вибору визначається шляхом зіставлення різниць тарифів за перевезення одного вагона товарів. Якщо для задоволення потреби в товарах після вибору мережевих магазинів, що залишилися, недостатньо ресурсів у постачальника № 2 та залишків у постачальника № 1, то знову визначається різниця відстаней між наступною парою постачальників (№ 2 і № 3) та цими магазинами [2, 96].

Вибір найкоротших шляхів перевезень прискорює процес товароруху і надає можливість уникати нераціональних маршрутів та надлишкових витрат на доставку товарів.

Раціональна організація товароруху передбачає використання найбільш, економічного виду (видів) транспорту. При перевезеннях на короткі відстані та за наявності хороших