Аналіз загально-виробничих витрат

Цехові витрати, в основному, є умовно-постійними, а за змістом складаються з виробничих витрат на обслуговування виробництва цехів і управління ними та на непродуктивні витрати, спричинені недоліками в організації виробничого процесу.

Цехові витрати планують і обліковують на підприємстві відповідно до діючої номенклатури статей цих затрат, а при аналізі порівнюють фактичні затрати з кошторисом і даними за попередній звітний період. Виявляють відхилення фактичних затрат від планових, з’ясовують обґрунтованість планового завдання за фактичним рівнем затрат у попередньому році, для чого складають таблиці цехових витрат.

Заходи щодо скорочення загально-виробничих витрат можуть охоплювати:

зміцнення штатної і фінансової дисципліни на підприємстві;

суворе дотримання режиму економії внаслідок скорочення витрат за статтями кошторису;

поліпшення структури управління;

усунення непродуктивних витрат.

 

 

Проведення аналізу втрат підприємства передбачає вивчення рівня, динаміки і структури загально-виробничих витрат (як правило, відокремлено витрат на утримання і експлуатацію обладнання та цехових витрат), адміністративних витрат підприємства. Ці витрати є комплексними, складаються з різних елементів, що зумовлює необхідність складання кошторисів для потреб планування, обліку та контролю. Враховуючи, що окремі види витрат не залежать від обсягів виробництва, а інші повністю або частково залежать від його зміни, кошторис непрямих витрат можна представити в наступній формі (табл. 1).

 

Таблиця № 1

Кошторис непрямих витрат [ 3, с. 207]

Статті витратЗа минулий рік (за звітом) За планом на ________

РазомУмовно-постійниіУмовно-змінніРазомУ тому числі _______ (період) 

......... .......... ....... 

Умовно-постійниіУмовно-змінніУмовно-постійниіУмовно-змінні

 

Примітка. Кошторис непрямих витрат розробляється або в цілому по підприємству, або окремо за кожним структурним підрозділом: особи, відповідальні за дотримання кошторису.

У процесі аналізу вивчають динаміку та напрями зміни непрямих витрат, виконання кошторису з кожного виду витрат, визначають відхилення від кошторису та причини відхилень, підраховують непродуктивні втрати, перевіряють обґрунтованість розподілу витрат між товарною продукцією та незавершеним виробництвом, окремими видами продукції і розробляють заходи по використанню виявлених резервів.

Враховуючи, що не всі види непрямих витрат однаково пов'язані зі зміною обсягу виробництва продукції, аналіз непрямих витрат проводиться окремо за статтями витрат умовно-постійних і умовно-змінних:

аналіз умовно-постійних витрат здійснюється шляхом порівняння суми та рівня цих витрат за звітний період у динаміці або з кошторисом. Детально вивчаються причини, які викликали перевитрачання і економію за кожною статтею;

аналіз умовно-змінних витрат проводиться шляхом порівняння їх фактичної величини на 1 грн. продукції (тобто рівня витрат) з кошторисним або базисним рівнем, перерахованим на фактичний обсяг виробництва продукції [33, c. 127].

Аналіз загально-виробничих витрат рекомендується проводити двома методами:

Укрупненим – шляхом розрахунку подорожчання (економії) загально-виробничих витрат відносно зміни обсягів будівельно-монтажних робіт, продуктивності праці, використання фонду оплати праці, строків будівництва та ін.

Постатейним – шляхом зіставлення фактичних витрат за статтями кошторису з плановими у перерахунку на виконаний обсяг робіт.

При аналізі загально-виробничих витрат принципове значення має наукове обґрунтування поділу їх на постійні і змінні безпосередньо в тих організаціях, діяльність яких аналізується.

Дієвість постатейного аналізу підвищується за умови наявності в будівельно-монтажних організаціях розроблених норм за статтями загально-виробничих витрат з врахуванням конкретних виробничих умов.

Відносне значення постійних загально-виробничих витрат змінюється обернено пропорційно обсягові виконаних робіт. Зміну загально-виробничих витрат у будівельній організації можна визначити за формулою:

 , (3. 1)

де   – обсяги робіт відповідно у звітному і базовому періодах;

Уconst – постійні витрати у відсотках до обсягу робіт, що виконуються власними силами.

Економія по статті “Загально-виробничі витрати” за рахунок підвищення продуктивності праці визначається за формулою:

 , (3. 2)

 ,

де ЗВ – загально-виробничі витрати у відсотках до обсягу будівельно-монтажних робіт;

УВ – частка загально-виробничих витрати, яка залежить від продуктивності праці;

КВ – коефіцієнт, який характеризує зміну трудомісткості робіт у звітному році.

Аналогічно визначають вплив на розмір загально-виробничих витрат основної заробітної плати (перевитрати за рахунок зростання середньорічної заробітної плати). Для розрахунку застосовують формулу:

 , (3. 3)

 

де УЗ – частка загально-виробничих витрат, яка залежить від заробітної плати.

При аналізі виконання плану з собівартості не можна всю отриману економію віднести на рахунок підприємства, так само як і всі допущені перевитрати оцінювати негативно. Оцінка відхилень фактичних витрат залежить від того, які причини викликали економію або перевитрачання за кожною статтею витрат. У ряді випадків економія пов'язана з невиконанням передбачених заходів щодо покращання умов праці, техніки безпеки, підготовки та перепідготовки кадрів тощо.

У процесі аналізу повинні бути виявлені непродуктивні витрати, втрати, які можна розглядати як невикористані резерви зниження собівартості продукції. У висновку за результатами аналізу непрямих витрат вказуються резерви можливого зниження собівартості, заходи щодо використання виявлених цих резервів; розробляються пропозиції щодо варіантів відповідних управлінських рішень (система заходів по усуненню і недопущенню причин, що зумовлюють перевитрачання).

 

 

Собівартість продукції – це виражені в грошовій формі сукупні витрати на підготовку і випуск продукції (робіт, послуг). Собівартість характеризує ефективність усього процесу виробництва на підприємстві,