Аналіз загально-виробничих витрат

Опалення та освітленняПлоща, яку займає підрозділ

Непрямі матеріалиВартість прямих матеріалів

Послуги по зберіганню цінностейКількість цінностей, що зберігаються

Вартість цінностей, що зберігаються

Площа приміщень складів, що використовуються для надання послуг зі зберігання

Оренда приміщенняПлоща приміщень

 

За розподілу постійних загально-виробничих витрат можуть виникнути нерозподілені постійні загально-виробничі витрати, суму яких включають до витрат періоду й відображають у складі собівартості реалізованої продукції (робіт, послуг).

Найбільша складність у розподілі загально-виробничих витрат полягає у визначенні сум постійних загально-виробничих витрат, що припадає на одиницю продукції. При цьому кількість одиниць продукції, яку буде випущено протягом періоду, – важливий фактор, що впливає на собівартість одиниці продукції.

В табл. 4 наведено приклад впливу загально-виробничих витрат на собівартість, у залежності від обсягу випуску продукції.

 

Таблиця 4

Вплив загально-виробничих витрат на собівартість

Постійні загально-виробничі витрати підприємства, грнОбсяг випуску продукції, од. Сума постійних загально-виробничих витрат, що припадає на одиницю продукції (гр. 1 / гр. 2) 

10 00050020

10 00012008, 3

 

Із наведеного прикладу видно, що зі збільшенням обсягу випуску продукції собівартість одиниці продукції зменшується.

Суть розподілу постійних загально-виробничих витрат з використанням нормальної потужності полягає в тому, що сума постійних загально-виробничих витрат, що розподіляється на кожну одиницю виробництва, не зростає внаслідок низького рівня використання потужності. Тож, собівартість продукції не буде завищеною.

 

Приклад розрахунку собівартості реалізованої продукції наведено в табл. 5

 

Таблиця 5

Розрахунок собівартості реалізованої продукції

ПоказникиЗвітний період, грн

Собівартість реалізованої продукції:

• залишок готової продукції на 01. 01.

Собівартість виробленої за звітний період продукції:

• незавершене виробництво на 01. 01;

• прямі матеріальні витрати;

• прямі витрати на оплату праці;

• інші прямі витрати;

• виробничі накладні витрати;

• незавершене виробництво на 31. 12.

Усього собівартість готової продукції, виготовленої за звітний період (60 + 120 + 60 + 20 – 50).

Залишок готової продукції на 31. 12 звітного року.

Собівартість реалізованої продукції (100 + 210 – 160) 100 60 120 60 - 20 50 210 160 150

 

Отже, собівартість реалізованої продукції визначають за таким рівнянням:

 

Витрати, пов’язані з операційною діяльністю, які не включають у собівартість реалізованої продукції (товарів, робіт, послуг), поділяють на адміністративні витрати, витрати на збут та інші операційні витрати.

 

 

Сучасні умови господарювання та підвищення ролі новітніх технологій у світі висувають нові вимоги до системи управління витратами. Усе частіше необхідність зменшення собівартості продукції (або послуг) та зміцнення конкурентних позицій підприємства на ринку змушують підприємства шукати нові шляхи й методи оптимізації поточних витрат та економії ресурсів.

Дослідження структури витрат та методів їх оптимізації знайшло відображення в наукових роботах багатьох вітчизняних і зарубіжних учених, серед яких А. Чандлер, В. Панасюк, А. Юданов, А. Пилипенко, В. Лебедєв, А. Тимохов, О. Амосов, Е. Брігхем, Дж. Шанк та ін.

Але, незважаючи на велику кількість досліджень у цьому напрямі, відсутність системних та комплексних підходів до вирішення цих питань не дозволяє конкретизувати пріоритетні напрями та методи оптимізації витрат на вітчизняних підприємствах, що можуть бути застосовані на практиці в сучасних умовах.

Сучасні методи оптимізації витрат мають бути гнучкими, простими у використанні, надавати в оперативному порядку необхідну для прийняття управлінських рішень інформацію. При цьому оперативність інформації є дуже важливим аспектом, оскільки своєчасний вплив на рівень виробничих витрат і формування собівартості продукції можливий тільки при такій організації обліку, при якій причини змін собівартості, допущення перевитрат і отримання економії розкриваються не тільки шляхом аналізу звітних калькуляцій, але й у процесі господарської діяльності на підставі первинної документації та поточних облікових записів [10, c. 236].

З урахуванням вищенаведених особливостей після проведення комплексного аналізу підходів щодо сучасних напрямів оптимізації витрат підприємства можна виділити заходи, що є доцільними у сучасних умовах (рис. 1).

Підвищення технічного рівня виробництва, яке забезпечується впровадженням новітніх технологій, застосуванням нових видів сировини та матеріалів; використанням інноваційної техніки та обладнання; автоматизацією та механізацією виробничих процесів тощо.

Удосконалення організації виробництва і праці за рахунок зміни форм і методів праці, удосконалення апарату управління, зменшення адміністративних та транспортних витрат.

Зміна обсягу та структури продукції, зокрема зміна номенклатури й асортименту, зниження матеріаломісткості й трудомісткості продукції.

Поліпшення використання виробничих ресурсів, застосування більш дешевих матеріалів, їх повторне використання, впровадження безвідходних технологій виробництва, застосування ресурсозберігаючих технологій, що забезпечує економію матеріалів та енергії.

Введення в дію нових цехів, виробництв і виробничих одиниць, а також диверсифікація виробництва.

Використання альтернативних методів зниження витрат: розмежування витрат на виробництво нестандартної продукції та продукції вищої якості; застосування єдиної системи калькулювання витрат на всіх стадіях життєвого циклу продукції; чітке виділення витрат на управління, підготовку й оновлення процесу виробництва і т. ін.

Вивчення причин браку та зниження собівартості за рахунок скорочення втрат від браку, що дасть можливість скорочення і більш раціонального використання