Анатомія та морфологія рослин

3. Клітинна теорія та її основні постулати.

Відкриття клітинної оболонки (клітини), ядра і цитоплазми дали основу джвом німецьким вченим -ботаніку Матіасу Шлейдену (1804-1881) зоологу Теодору Шванну (1810-1882) для сформулювання клітинної теорії. Головна заслуга М. Шлейдена полягає в тому, що він поставив чітко питання відносно виникнення клітин в організмі, оскільки ця проблема спрямовувала дослідників на шлях вивчення клітинної структури в процесі розвитку. Досить важливим моментом в дослідженнях М. Шлейдена є те, що він пов’язував питання виникнення клітини з її вмістом, і, в першу чергу, з ядром. Свої дослідження М. Шлейден проводив на рослинах. Майже одночасно з М, Шлейденом проводив дослідження німецький зоолог Теодор Шванн, який у 1839 р. опублікував знамениту працю “Мікроскопічні дослідження про відповідність в структурі тварин6 і рослин”. У цій праці були закладені основи клітинної теорії і саме Теодор Шванн вперше застосував цей термін. Т. Шванн на підставі проведених ним досліджень встановив, що клітини є елементарною структурною одиницею всіх тканин тваринних організмів. Крім того, він знайшов правильний шлях до порівняння клітин рослин і тварин і на основі цього він виявив, що клітини тварин значно відрізняються від клітин рослинних організмів і разом з тим вони гомологічні за розвитком і аналогічні за функціональним значенням. На думку Т. Шванна ядра у всіх клітинах мають багато подібних ознак, і якщо будь-яке утворення має ядро, то його можна вважати клітиною. На основі вищенаведених критеріїв, Теодор Шванн висунув основні положення клітинної теорії:

1. Всі тканини рослин і тканин складаються із клітин.

2. Розвиток цих структур (клітин) відбувається за загальним принципом, тобто процес утворення клітин обумовлює ріст, розвиток та диференціацію як рослинних, так і тваринних тканин.

3. Кожна окрема клітина рослин чи тварин володіє самостійною життєдіяльністю.

Основна заслуга Т. Шванна, як засновника клітинної теорії, полягає в тому, що він пов’язав уяву про клітину з питанням про її походження. Саме теза, що клітини рослин і тварин в основному подібні (гомологічні) між собою, тому що виникають однаковим шляхом, є цілком новим, що вніс Т. Шванн в клітинну теорію. Проте, у період створення і сформулювання клітинної теорії питання про утворення клітин в організмі остаточно ще не було вияснене. М. Шлейден і Т. Шванн вважали, що клітини в організмі виникають шляхом новоутворення із первинної неклітинної речовини. Ця уява була помилковою і є одним із недоліків в дослідженнях і узагальненнях цих досліджень двох видатних німецьких вчених ботаніка Матіаса Шлейдена і зоолога Теодора Шванна. Клітинна теорія швидко поширювалась і на інші галузі знань і до середини XIX ст. вчення про клітину охоплювало не лише анатомію і фізіологію, а й патологію людини, тварин і рослин.

Велику роль у подальшому розвитку клітинної відіграв німецький вчений – патолог Рудольф Вірхов (1821-1902), який у 1858 р. опублікував свою знамениту працю “Целюлярна патологія”. Ця робота мала великий вплив на вчення про клітину. До Р. Вірхова основу всіх хвороб вчені пов’язували з нематеріальними силами організму. До розв’язання цього питання Р. Вірхов підійшов з матеріалістичної точки зору, показавши зв’язок патологічного процесу з певними змінами в будові клітин. Найголовніша заслуга праці Р. Вірхова “Целюлярна патологія” полягав тому, що в ній він висунув положення “Omnis cellula, a cellula ”- всяка клітина походить лише від клітини. Це положення було підтверджене подальшим розвитком біології. Таким чином створення клітинної теорії було великою подією в біології, одним з вирішальних доказів єдності всього органічного світу. Відкриття клітини і створення клітинної теорії сприяло поясненню основних закономірностей живої природи з діалектичної точки зору. Створення клітинної теорії – одне з важливіших відкриттів природознавства XIX ст., однакове за значенням відкриттю закону збереження енергії.

4. Загальні закономірності будови рослинної клітини.

Рослинна клітина (від лат. сellula, грец. kytos) – універсальна саморегулююча, самовідновлюючи елементарна структурна одиниця рослин і тварин, якій властиві всі ознаки живого. К. Складається з цитоплазми, ядра, оболонки, органел, вакуоль і включень. Цитоплазма (від грец. kytos – вмістилище, тут клітина plasma – виліплене, оформлене) – основний вміст живої клітини, що являє собою гетерогенний комплекс гіалоплазми з розміщеними у ній органоїдами та включеннями. Зовні Ц. Оточена плазма лемою, а від вакуоль відмежована тонопластом. Її хімічну основу становлять білки, ліпіди, вуглеводи, неорганічні солі та ін. Органічні і неорганічні сполуки, містить 70-80% води. У Ц. Здійснюється процеси синтезу та обміну речовин. Ядро (грец. karyon, лат. nucleus) – обов’язкова складова частина живої клітини