Англійське мистецтво кінця XVIII-першої половини XIX століття

 

 

 

Вступ

І. Англійське мистецтво кінця XVIII століття за видами: живопис, література, архітектура, філософія

ІІ. Англійське мистецтво початку XIX століття

Висновки

Список використаної літератури

 

 

Темою даної контрольної роботи є «Англійське мистецтво кінця XVIII- початку XIX століття».

Метою роботи є вивчення та аналіз історичної та культурологічної літератури з зазначеної теми, опис розвитку мистецтва різних напрямків в Англії у XVIII-XIX століттях.

Актуальність теми можна пояснити тим, що XVIII та початок XIX століття неймовірно сильно вплинули на розвиток культури у всьому світі, і тому доречним є вивчення даної теми для кращого розуміння розвитку культури в цілому.

 

 

На XVIII ст. припадає виникнення нових художніх напрямків – рококо і романтизму та утвердження класицизму. Вони позначилися на різних жанрах мистецтва, але насамперед знайшли своє втілення в архітектурі та образотворчому мистецтві. Стиль рококо був продовженням стилю бароко в мистецтві. Виник на початку XVIII ст. у Франції і панував до середини століття, але його вплив на європейську культуру відчувався аж до кінця XVIII ст. Таку назву він отримав за манірність, легкість, декоративність, химерність і фантастичність орнаментальних мотивів, вигадливість форм. Цей стиль був досить популярним у феодально-аристократичних колах французького двору, хоч стилістично наближений до бароко. Деякі мистецтвознавці вважають, що рококо – це відгалуження пізнього бароко, що втратив монументальність великого стилю. Проте рококо склався у власну закінчену стильову систему, яка частково наслідувала бароко, але більше видозмінила його.

XVIII століття – доба Просвітництва. Розвиток європейського мистецтва в період Просвітництва – складний і нерівномірний. У позбавленій національної єдності Італії найвищі мистецькі досягнення пов'язані з венеціанською школою. У Франції прослідковується еволюція від рококо до мистецтва програмно-громадянської моральності. В мистецтві Англії вже зароджувалися характерні риси реалізму розвинутого буржуазного суспільства. Раціоналізм філософсько-естетичної думки XVIII ст. не пригнічував свіжості й щирості почуття, але породжував спрямованість до пропорційності, вишуканості, гармонійної довершеності художніх явищ мистецтва, починаючи з архітектурних ансамблів і закінчуючи прикладним мистецтвом. Просвітителі надавали величезного значення в житті і мистецтві почуттю – осередку найблагородніших поривань людства, почуттю, що прагне цілеспрямованої дії, почуттю, здатному відродити справжні чесноти «натуральної людини», яка керується законами природи.

Гостра спостережливість, витончена культура думка і почуття характерні для всіх художніх жанрів XVIII ст. Художники прагнули зафіксувати різноманітні у відтінках, буденні, життєві ситуації. Самобутні індивідуальні образи тяжіли до цікавих розповідей і феєричної видовищності, гострих конфліктних дій, драматичних інтриг і комедійно побудованих фабул, витонченого гротеску, буфонади, граціозних пасторалей, галантних святкувань.

Мистецтво XVIII ст. пройшло два етапи. Перший продовжувався до 1740-1760 рр. Він характеризується видозміною пізніх форм бароко в декоративний стиль рококо. Своєрідність мистецтва першої половини XVIII ст. – в поєднанні дотепного і глузливого скептицизму і вишуканості. Це мистецтво, з одного боку, витончене, аналізує нюанси почуттів і настроїв, спрямоване до граціозної інтимності, стриманого ліризму, з іншого боку, тяжіє до «філософії насолод», до казкових образів Сходу – арабів (шейхів), китайців (чаклунів), персів (фокусників). Одночасно з рококо розвивався реалістичний напрям. У деяких майстрів він набув гостровикривального характеру (У. Хогарт). Відкрито виступала боротьба художніх напрямів всередині національних шкіл. Другий етап пов'язаний з плюралізмом естетичних ідеалів, їхньою конкуренцією, змагальністю, за плечима яких стояли різні культурно-політичні позиції державних інституцій і народних традицій.

Життєстверджувальний класицизм протиставляв декоративності рококо природну простоту, суб'єктивній сваволі пристрастей – пізнання закономірностей реального світу, почуття міри, благородство думок і вчинків. Одночасно з класицизмом, і зазнаючи його впливу, продовжував функціонувати реалістичний напрям, у якому художники намагались узагальнювати життєві явища.

У другій половині XVIII ст. в мистецтві зародився сентименталізм з його культом почуття і пристрасного поклоніння всьому простому, наївному, щирому. Виник і пов'язаний з ним передромантичний напрям у мистецтві, пробудився інтерес до середньовіччя і народних форм мистецтва. Всі ці напрями та ідеї знайшли прояв у різних видах мистецтва – архітектурі, живописі, скульптурі, музиці.

Творчість Вільяма Хогарта (1697 – 1764 рр.) стала першим по-справжньому великим явищем в англійському мистецтві. Його по праву називають засновником національної школи живопису, хоча ніхто з молодших співвітчизників не був його прямим учнем. Для творчої манери Хогарта було характерно химерне переплетення мотивів класицизму і сентименталізму. Від класицистів він сприйняв стійкий інтерес до історичного живопису, хоча до міфологічних сюжетів звертався порівняно рідко. Із сентименталістами його об'єднувало прагнення до демократизму і психологізації творів. Типажі на картинах Хогарта немов підглянуті їм в реальному житті, списані з натури. Назавжди зберігши в душі пам'ять дитинства, Хогарт раз по раз повертався думкою в ті роки, коли сім'я відчайдушно потребувала. Важко не помітити його співчуття персонажам з простого народу. Хогарт не судить, він розмірковує і співпереживає. Зовсім інша справа – його картини і гравюри, на яких зображено життя представників вищого світу. Тут художник давав волю сарказму і уїдливості, нещадно розкривав виразки і вади сучасної йому Англії.

Славу Хогарту