Англійське мистецтво кінця XVIII-першої половини XIX століття

Для Філдінга дійсно велике значення мала романна традиція, закладена Сервантесом. Він намагався одночасно створити новий, особливий тип роману, названий письменником «комічним епосом». У такому жанрі головне, за письменником, – зображення природного характеру людини. Для цього комічна оповідь не повинна бути карикатурною; іронічна інтонація автора, його гострий погляд на людські слабкості та недоліки мали поєднуватися з оптимістичною вірою в добрі паростки в людині, із переконанням, що в природі не існувала не тільки абсолютно ідеальних, а й абсолютно поганих людей.

 

У той час як бароко досягло в європейській архітектурі кульмінації, англійська архітектура продовжувала стояти на позиціях раціоналізму і класицизму. Теоретики і практики англійського класицизму XVIII століття проповідують повернення до канонів Вітрувія і Палладіо. Найбільшими представниками цього напрямку були Грант Вуд (1705-1754), Вільям Кент (1684-1748) і Джеймс Джиббс (1682-1754). Англійським майстрам, проте, чуже прагнення до показності, розгорнення фасадів і декоративності, характерним для французької архітектури. Виразність, багатство архітектурних форм досягалися чисто пластичними засобами. Особливої своєрідності англійські майстри досягли в області житлової архітектури – в сільських віллах, палацах, оточених мальовничими парками. Ідеал краси тут поєднувався з вимогами розумного розташування частин будівлі і розчленованої плануванням (Роберт Адам, 1728-1792). Звичайний парк (французький) у другій половині XVIII століття витісняється в Англії ландшафтним, в якому композицію утворюють вільні групи дерев, відкриті галявини, озера з звивистими берегами. Англійські архітектори XVIII століття мали великий вплив на подальший розвиток архітектурної думки і стилістики зодчества в Англії в перші десятиліття ХІХ століття і в вікторіанську епоху (Чарльз Баррі, Огастес Пьюджин).

Промисловий переворот, що розпочався в Англії ще у 1760-х pp. і викликав зростання міст, позначився, у першу чергу, на розвитку будівництва й архітектури. Відкриття у галузі металургії спричинили широке використання металу в будівництві. Зростання транспортних зв´язків супроводжувалося зведенням наприкінці XVIII ст. нових за матеріалом і за типом будівель – аркових й балкових чавунних і залізних мостів. Металеві конструкції застосовуються також при зведенні фабрик і заводів. Подібне будівництво було парафією інженерів, а не зодчих, однак отримані результати не проходили безслідно. На відміну від інших європейських країн англійська архітектура кінця XVIII – початку XIX ст. демонструє розмаїття стильових напрямів.

Класицизм, що у 1760-1780 pp. дав в англійській архітектурі низку високих досягнень, на межі століть майже себе вичерпує. Оминувши стадію ампіру, архітектура вдавалася або до прямої імітації античних зразків, займаючись по суті стилізаторством, або до нагромадження почерпнутих з класики форм, що провіщало вже еклектику. Одночасно існував і сильний неоготичний рух, що зародився ще у середині XVIII ст. Нерідко одні й ті самі майстри будували у тому й в іншому стилі. Творчість двох видатних зодчих цього часу Джона Неша і Джона Соуна наочно демонструє усю багатоманітність напрямів.

Якщо у ранньому проекті Англійського банку Соуна виразно відчувається опора на античний спадок і слідування ідеалам класицизму, то його споруди початку XIX ст. (Музей в Дулвіч-коледжі у Лондоні, власний будинок у Лондоні), в яких все ще були використані окремі класичні форми, провіщають майже на ціле століття наперед архітектуру модерну.

З діяльністю Неша пов´язаний величезний містобудівельний проект – забудова кварталів у лондонському Вест-енді, аристократичному районі столиці. Починаючи з 1812 p., на галявині двох міських парків – Ріджент-парк та Сент-парк- споруджуються фешенебельні житлові будинки у традиційній для Англії терасній системі, тобто комплекс багатоповерхових ізольованих квартир, пов´язаних єдиним довгим фасадом. Обидва зелені масиви пов´язані забудованою Нешем вулицею – Ріджент-стріт. У своєму ансамблі зодчий звертався до форм класицизму, використовуючи галереї з багатьма колонами, портики й лоджії. Але якщо будинки у кварталах ранньої забудови – Парк-Кресент – відзначаються ясністю архітектурної логіки, то пізніші – Картон-хаус-терас, Камберленд-терас – свідчать про втрату чистоти стилю.

Власні національні шляхи англійська неокласика знаходить у містобудівній діяльності, меблях і посуді, а також вставках для меблів з яшмової маси. Однак неокласика тут не така нова, як на континенті, бо античністю в Англії захоплюються давно.

 

 

Англійське мистецтво останньої чверті XVIII – першої третини XIX століття вливається у світове мистецтво зі своїм власним, чітко вираженим національним обличчям, своїм сприйняттям дійсності, світоглядом і своєю формальною системою. На рубежі XVIII та XIX ст. найцікавіші досягнення англійського образотворчого мистецтва лежать в жанрі пейзажу, насамперед акварельного. Саме в пейзажному живопису Англія випередила континентальну Європу.

Академізм (фр. Academisme) – напрям у європейському живописі XVII-XIX століть. Академічний живопис виник в період розвитку в Європі академій мистецтв. Стилістичною основою академічного живопису на початку XIX століття був класицизм, у другій половині XIX століття – еклектизм. Академізм виріс на дотриманні зовнішніх форм класичного мистецтва. Послідовники характеризували цей стиль як міркування над формою мистецтва стародавнього античного світу і Відродження.

Романтизм – явище, породжене буржуазним ладом. Як світогляд і стиль художньої творчості він відображає його суперечності: розрив між належним і сущим, ідеалом і дійсністю. Вихідним пунктом романтичного світогляду є відкрите неприйняття дійсності, визнання непереборної прірви між ідеалами і реальним буттям, нерозумність світу речей.

Для нього характерні негативне ставлення до дійсності, песимізм,