Англійське мистецтво кінця XVIII-першої половини XIX століття

Романтичне світобачення охопило всі сфери духовного життя – науку, філософію, мистецтво, релігію. Воно виразилося в двох варіантах:

Перший – в ньому світ поставав нескінченною, безликою, космічною суб'єктивністю. Творча енергія духу виступає тут початком, що створює світову гармонію. Для цього варіанту романтичного світорозуміння характерний пантеїстичний образ світу, оптимізм, піднесені почуття.

Другий – в ньому людська суб'єктивність розглядається індивідуально-особистісно, розуміється як внутрішній самозаглиблений світ людини, що знаходиться в конфлікті з зовнішнім світом. Таким світовідчуттям властивий песимізм, лірично-сумне відношення до світу.

Вихідним принципом романтизму було «двосвіття»: зіставлення і протиставлення реального і уявного світів. Способом вираження цього двосвіття був символізм.

Романтичний символізм представляв органічну сполуку світу ілюзорного і реального, що проявилося в появі метафори, гіперболи, поетичних порівнянь. Романтизму, незважаючи на тісний зв'язок з релігією, були притаманні гумор, іронія, мрійливість. Зразком і нормою для всіх областей мистецтва романтизм оголосив музику, в якій, на думку романтиків, звучала сама стихія життя, стихія свободи і тріумф почуттів.

Розквіт романтизму припадає на 1795-1830 рр. – період європейських революцій і національно-визвольних рухів, і особливо яскраво романтизм проявився в культурі Німеччини, Англії, Росії, Італії, Франції, Іспанії.

Романтична тенденція мала великий вплив в гуманітарній області, а позитивістська – в природничо-науковій, технічній та практичній.

Романтики виявили глибокий інтерес до проблеми національного духу та національної культури, своєрідності різних історичних епох. Принципи історизму та народності мистецтва – одне з найважливіших досягнень естетики романтизму. Так, принцип історизму романтики цілісно реалізували у створеному ними жанрі історичного роману. Твори американського письменника Джеймса Фенімора Купера (1789-1851 pp.), англійця Вальтера Скотта (1771-1832 pp.), француза Віктора Гюго (1802-1885 pp.) становлять неперевершений здобуток світової літератури.

Об'єктом уваги західноєвропейських романтиків були й історія та фольклор України. Зокрема, величний і водночас глибоко трагічний образ гетьмана Мазепи створено в одноіменних поемах Д. Байрона та В. Гюго; в Паризькому художньому салоні 1827 p. була виставлена картина Буланже «Мазепа», яка отримала високу оцінку.

Безмежна різноманітність місцевих, епохальних, національно-історичних, персональних особливостей мала в очах романтиків певний філософський зміст: вона була виявленням багатства єдиного світового цілого – універсума.

 

Дев'ятнадцяте століття, особливо його середина, подарувало нам велику кількість чудових літературних творінь.

Англійська література висунула плеяду письменників-реалістів, які дали у своїх романах широку картину суспільного життя. Відомою слабкістю англійського критичного реалізму XIX століття є елемент сентиментальності і моралізації, навіть у найбільших письменників, у тому числі у Діккенса. Однак порівняно велика зрілість буржуазних відносин в Англії дозволяла англійським письменникам показати те, що майже не входило в поле зору Стендаля і Бальзака, – положення робочого класу.

Видатний романіст Чарльз Діккенс (1812-1870) завоював любов читачів вже після першої своєї книги «Посмертні записки Піквікського клубу» (1836-1837). Його неповторний гумор, надзвичайно життєві персонажі поряд з критичною спостережливістю (а Діккенс помічав і глибоко переживав соціальну несправедливість, якою характеризувалося XIX століття) – все це забезпечувало йому величезну читацьку аудиторію у Великобританії та Сполучених штатах. Славі Діккенса чимало сприяла також його журналістська і лекторська діяльність. Наполовину автобіографічний роман «Девід Копперффільд» (1849-1859) відтворив ті умови, в яких письменник жив і трудився в дитинстві. Сьогоднішнім читачам напевно знайома змахує на чудову казку історія зі збірки «Різдвяні оповідання» (1843), але навіть у ній є серйозний соціальний підтекст. Такі романи – викриття як «Холодний дім» (1852-1853), «Ніколас Нікльбі» (1838-1839) і «Олівер Твіст» (1837-1839) створили Діккенсу репутацію талановитого і небайдужого романіста.

У «Пригодах Олівера Твіста», так само як і в «Ніколасі Нікльбі» Діккенс оповідає про молоду людину, що долає всі життєві перешкоди і знаходить у фіналі особисте щастя. Така побудова зближує його романи з просвітницькою літературою XVIII століття. Діккенс успадкував від цієї епохи її оптимізм, незламну віру в торжество справедливості. Проте твори Діккенса сповнені глибокого драматизму, соціальні протиріччя носять в нього часом трагічний характер, якого вони не мали в трактуванні письменників XVIII століття. Діккенс створює цілу галерею носіїв суспільного зла, що мають у романах конкретний вигляд представників буржуазного класу. Найбільшим досягненням Діккенса в цьому сенсі є образ містера Домбі, героя роману «Домбі і син» (1846-1848). Діккенс створив тип людини, почуття якого померли. Самовдоволення, тупість, егоїзм, черствість цієї людини Діккенс пояснює те, що він належить до світу власників.

Викриваючи цей світ, письменник висуває, проте, наївне припущення про можливість перевиховання Домбі. Діккенс торкається в своїй творчості також життя і боротьби робітничого класу. Він зображує становище пролетаріату в романі «Крамниця старожитностей» (1841).

Діккенс не уявляє собі виходу за межі буржуазного суспільства; все ж його позиція є справді демократичною. Незламний оптимізм, яскравий і дуже національний гумор, тверезий, реалістичний погляд на життя – все це робить його найбільшим після Шекспіра народним письменником Англії.

Серед інших письменників слід виділити Вільяма Мейкпіса Теккерея (1811-1863). Найкращий його твір «Ярмарок марнославства» (1846-11848) зображує життя панівних класів у вигляді вульгарного балагану, де кожен грає призначену йому роль. Теккерей не бачить позитивних героїв, всі його персонажі