Антична скульптура

До початку елліністичної епохи (близько 900-275 р. до н. е. )

 

Етруське ліплення довго знаходилося під впливом греко-іонічного архаїзму. Близько 500 р. до н. е. головним матеріалом для ліплення була глина. Великі теракотові групи сидячих на тронах статуй у капітолійському храмі Юпітера в Римі приписані Волканію (чи Вульке). Головним чином фігури збереглися на кришках саркофагіст.

Єдиним здобутком у своєму роді залишається дотепер бронзова вовчиця римського Капитолия. Вовчиця, що годує своїм молоком Ромула і Рема, - символ Риму. Деякі визнають вовчицю чисто грецькою роботою, інші бачать у ній здобуток навіть християнських середніх століть.

З етруських кам'яних статуй цієї найдавнішої епохи насамперед заслуговують на згадку вапнякові надгробні стели, зверху округлені, прикрашеними рельєфами.

Про надбання етруської художньої промисловості скажемо, що завдяки звичаю етрусків поміщати в усипальницях різні предмети домашнього побуту до нас дійшла величезна кількість художньо виконаного начиння (глиняні судини, вази). Етруски намагалися наслідувати розписні грецькі глиняні вази, що привозилися сюди у великих кількостях.

Виготовлення виробів із бронзи одержує в Етрусії з VI ст. сильний розвиток у національному дусі. Тірренські канделябри були відомі в V ст. навіть грекам.

 

Передумови появи нової течії в скульптурі - власне римської антики

 

Римське мистецтво - останній етап античного мистецтва в критичний період розвитку рабовласницького суспільства, мистецтво колосальної держави, що розкинулася від Геркулесових стовпів (сучасний Гібралтар) на заході до Індії на сході, від Британських островів на півночі до Африканського континенту на півдні. Безліч різномовних народів і племен, з власною, іноді високорозвиненою культурою, входило до складу Римської імперії. Єгипет, Греція, Мала Азія, Сирія й інші провінції впливали на мистецтво і культуру Рима, у якій, у зв'язку з цим знаходили висвітлення різні особливості, властивим культурам цих країн.

Хронологічні рамки мистецтва Древнього Рима охоплюють тисячоліття від початку його зародження в VI столітті до н. е. до V століття н. е. - часу падіння Рима. У Римі одержують розвиток, як і в Древній Греції, архітектура, скульптура, живопис. Особливо розповсюдженим видом образотворчого мистецтва в Древньому Римі була скульптура.

Скульптура періоду VI століття до н. е. - 30-х років до н. е. - скульптура часу Римської республіки. У цей період у римській пластиці починають виявлятися оригінальні риси: вона звільняється від зовнішніх, хоча і плідних іноді для неї впливів мистецтва сусідніх народів, що володіли більш багатими в області художньої творчості традиціями. В епоху республіки формуються основні види римської пластики - скульптурний портрет, історичний рельєф, декоративні здобутки. 

Для пластики Рима часів імперії (30 р. до н. е. - V ст. н. е.) характерна бурхлива еволюція змінюючих один одного художніх стилів і манер. Від своєрідних пам'ятників скульптури часу принципату Августа (30 р. до н. е. - 14 р. н. е. ) відрізняються здобутки періоду династії Юліїв-Клавдіїв і Флавіїв (14-98 р.). По-своєму виразні пам'ятники, створені майстрами під час правління Траяна, (98-117 р.) і Адріана (117- 138 р.). Привертають увагу проникненням у настрої і почуття людини твори часів Антонія Пія, Марка Аврелія, Коммода (138-192 р.). У скульптурних пам'ятниках III і особливо IV століть н. е. починають виступати риси, що свідчать про загибель великої культури античності, помітне зародження стильових особливостей, що одержують розвиток у мистецтві наступних епох.

У пам'ятниках римської скульптури одержувало вираження характерне для мислення римлянина тверезе, прозаїчне відношення до дійсності. Римлянину була далека міфологічна поетичність грека. Римський поет Віргілій з гордістю писав: "Наші поля не були поорані биками, що видихали полум'я з ніздрів. Їх ніколи не засівали зубами дивовижної гідри, і ніколи на нашій землі не виростали раптово готові воїни із шоломами і списами".

Культура, релігія, право римлян були побудовані на складній системі понять - часом символічних, часом дуже конкретних, але завжди враховуючих всілякі життєві ситуації. У римському пантеоні було значно більше богів, ніж у грецькому. "Наша країна, - говорив римський сатирик Петроній, - до такого ступеня захаращена богами, що в нас легше знайти бога, ніж людину". На зборах богів, описаних сатириком Лукіаном, висловлювалися побоювання навали нових богів і приймалося рішення вигнати тих, котрі не зможуть довести своє право жити на Олімпі. Поряд з могутніми основними божествами була безліч другорядних божеств, геніїв. Перший крик народженої дитини мав свого генія, існувало божество, що піклується про благополучне повернення додому людини, що загуляла на вечірці, і багато інших дрібних божеств. 

Подібна складність і прагнення до скрупульозної точності були характерні не тільки для релігії, але і для римського права. Ці, властивій римській культурі, риси помітні в римській літературі, історіографії, філософії. Зародившись ще в ранні періоди, вони одержали особливий розвиток у мистецтві пізньої республіки.

У римському мистецтві знайшли відображення риси, властиві мистецтву багатьох народів, скорених Римом. Сильний вплив на раннє римське мистецтво зробило могутнє плем'я етрусків, що жили по сусідству з Римом і відрізнялися високорозвиненою культурою і мистецтвом. Збереглося чимало пам'ятників, виконаних етруськими скульпторами. Етруські майстри майже не працювали в мармурі, що був для греків основним матеріалом. Вони створювали свої статуї з бронзи (бронзове лиття було широко поширене в Етрусії), а