Антична скульптура

Уже в роки правління Адріана помітні нові настрої, що змінюють войовничі почуття траянівської епохи. Людей починають хвилювати питання сенсу життя: "Душа, що мандрує і пестить, поки що ти була супутницею і гостею тіла. У які країни ти відправишся тепер, заціпеніла, гола, вкрита смертельною блідістю?" - пише в одному зі своїх передсмертних віршів Адріан. З особою силою ці почуття знаходять висвітлення в скульптурі часу Марка Аврелія, у другій половині П століття н. е. Римська імперія стоїть на порозі кризи: це переддень розпаду рабовласницької системи античності.

Розкішні маєтки розорюються, сильнішими стають навколишні Рим і поки ще підлеглі йому провінції, виснажується державна скарбниця. Люди ідуть з Риму, переїжджають на нові місця в пошуках утраченого благополуччя. З'являються і міцніють містичні настрої, усе більш поширюються марновірні слухи і вчення, східні культи проникають у Рим і в римську релігію разом із християнством, що підсилюється.

Як у грецькому мистецтві піднесений спокій високої класики змінився жагучим пафосом Скопаса і мрійністю Праксителя, так і в римській скульптурі в другій половині ІІ століття з'являються пам'ятки, у яких на перший план виступають настрої і переживання людини, піднімаються питання про тлінність земного буття.

"Час людського життя - мить, - пише у своїй книзі "Наодинці із собою" Марк Аврелій, - її сутність - вічний плин; почуття незрозумілі, тіла тлінне, душа хитлива, доля загадкова, слава недостовірна. Одним словом, усе стосовне до тіла подібно потоку, що відноситься до душі - сновидінню і диму. Життя - боротьба і мандрівка на чужині".

У портретах часу Марка Аврелія відбиваються настрої, типові для римського суспільства тієї пори: тривога, смуток, заглибленість у власні переживання. У портретах особливо виразні очі: заглиблена зіниця злегка прикривається верхньою повікою. Люди начебто не бачать навколишнього реального світу.

Навіть потребуючий великої патетики і монументальності образ Марка Аврелія у збереженій кінній статуї, де він представлений як полководець, позбавлений войовничості і сили. Марк Аврелій показаний, зсутуленим, начебто причавленим вагою нерозв'язаного питання.

Майстрами другої половини II століття н. е. при обробці мармуру особливо часто застосовувався бур. Ріжучи ним мармур, скульптори-віртуози досягали враження живої маси волосся, показували його пишність, створювали контрасти з гладкою полірованою поверхнею обличчя.

 

Кінна статуя Марка Аврелія

 

У рельєфах колони Марка Аврелія, спорудженої для ознаменування здобутих ним перемог, немає карбованої сили рельєфів колони Траяна, де в різкості і твердості ліній втілювалася жорстока сила наступаючих римських легіонів. Там розмірено велася розповідь про подвиги Траяна. Тут, у багатоплановому рельєфі, у динаміці рухів і складних ракурсів, напружених поворотах голів вершників створюється інше, відмінне від рельєфів колони Траяна, почуття: вітер тріпоче одяг варварів, обличчя перекручені в болісній тузі. Тривожний, повний драматизму настрій битви підсилюють спалахи світла і тіні.

Портрети, у яких майстри прагнуть виразити енергію западинами рельефу, а також силу образів, тепер звучать злою іронією. Син Марка Аврелія Коммол зображується в портреті з палацу Консерваторів у Римі як Геракл, у лев'ячій шкірі, із палицею на плечі. Але цьому героїчному атрибуту суперечать замисленість виразу обличчя, ретельно завите волосся Коммода. Імператор тримає в руці яблука Гесперід, що повертають людині молодість. Вибір цього сюжету символічний і показовий для старіючого, ослабленого Риму.

 

Вплив сусідніх країн на скульптурні композиції римських майстрів

 

В II столітті н. е. стає помітним, а в III столітті значно підсилюється вплив на Рим культури таких провінцій, як Греція, Сирія, Єгипет, Галлія, Німеччина. У цих провінціях працювали скульптори, що часто втілювали у своїх здобутках традиції місцевої культури. У скульптурних пам'ятках східної провінції Сирії, зокрема, у надгробних портретах Пальміри, яскраво виступає своєрідність мистецтва далекої окраїни античного світу. У таких скульптурних портретах з міст Північного Причорномор'я, як чоловіча статуя з Анапи, помітно, яке забарвлення одержали стилістичні риси мистецтва часу Антоніїв у пам'ятниках Боспорського царства.

Скульптори II-III століть н. е. , що працювали в Галлії і Німеччині, створювали пам'ятники монументальної скульптури, портрети, декоративні прикраси. У містах Південної Франції можна зустріти тріумфальні арки і колони римського часу, багато прикрашені рельєфами, скульптурні портрети, статуї, виконані на сюжети з грецької і римської міфології. У цих здобутках майстрів північних римських провінцій знаходили висвітлення особливості близького і знайомого їм місцевого мистецтва. Міцнішав вплив у II-III століттях римських провінцій на культуру Рима. Варварська периферія починала свій наступ на Римську імперію, що доживала останні сторіччя.

Рим ще раз зробить спробу залізом і кров'ю, вогнем і мечем відновити владу, що вислизає, утримати провінції, що розповзаються, і протистояти наступаючій варварській силі з її примітивною, але потенційно багатою культурою. Імператори III століття н. е. досягають влади й утримують її за допомогою солдатів. Каракалла не гидує ніякими засобами для досягнення потрібних йому цілей. Убивствами, змовами, масовими стратами заповнені роки його правління. Щоб домогтися єдиновладдя, він убив рідного брата Гету.

Виразний скульптурний портрет Каракалли з Гліптотеки в Копенгагені ілюструє характеристику цього імператора, написану істориком IX століття н. е. Канфіліном, який користувався книгами римського історика Діона Кассія: "Я не буду перелічувати