Ареалогія будівельної лексики східнополіського діалекту

Центральна зона 4 -к. 213- представлена ізолексами 'г'реб’ін’ ‘верх – місце, де сходяться схили солом’яної покрівлі’ -к. 62а-, 'будка ‘склепіння печі – внутрішнє опукле верхнє покриття над черінню’ -к. 91-, тру'ба ‘цементоване кільце в зрубі колодязя’ -к. 132-, п'рисоха ‘один із стовпів, на якому тримається огорожа’ -к. 143-. Ізолінії, що окреслюють цей ареал, мають замкнутий характер і різну конфігурацію (знаходиться в басейні Десни та Остра). Проте ізолекси греб’ін’, п'рисоха, 'будка дещо зміщуються, видовжуються в західному чи східному напрямках, виходячи за природні межі визначеної зони. 

Схожу еліпсоподібну, іноді дещо видозмінену конфігурацію мають ізоглоси південно-східної групи, що окреслюють зону 5 -к. 215-; це ізолекси: прик'ладка, п'р’ікладн’і ‘з’єднані у горішній частині під кутом два дрючки, якими укріплюють, притискають верх солом’яної покрівлі’ -к. 63-, 'л’ада, 'л’ад’а, л’ад’ ‘невеликий отвір у стелі, призначений для лазіння на горище’ -к. 70-, 'куча ‘ хлів, куди відсаджують свиней для відгодівлі’ -к. 112б-, чоп, чип, ч’іп, чо'пок ‘дерев’яний цвях, який забивають у прокручені отвори брусів’ -к. 154-. Ця зона знаходиться на півдні Чернігівщини, нижче річки Остер, до кордону на півдні з Київщиною. 

Ряд ізолекс творить пасмо, що виділяє південну частину східнополіського говору на лівобережній Київщині -к. 217-. Важливо, що ізоглоси лексем д'воришче ‘хата з городом’ -к. 1в-, 'л’іпка, 'л’епка ‘житло, стіни якого будували, накладаючи в опалубок очерет, солому, заливаючи розчином глини та трамбуючи’ -к. 17-, круг ‘цементоване кільце у зрубі колодязя’ -к. 132- вклинюються в суміжну зону і не утворюють чіткої межі на півночі ареалу. 

Визначені зони східнополіського говору характеризуються різними розмірами, неоднаковою конфігурацією та кількістю ізоглос, що їх окреслюють. Розташування ізоглос різних протиставних діалектних явищ відбиває діалектне членування східнополіської території, сприяючи з’ясуванню основних шляхів розвитку східнополіських будівельних термінів. Загальна схема розташування східнополіських ізоглос має складну структуру. Наявність на картах різних типів ізоглос (вертикальних, горизонтальних, діагональних, еліпсоподібних, хвилеподібних, підковоподібних) говорить про складну діалектну взаємодію ареалів у межах досліджуваного континууму. Зауважимо, що саме матеріал однієї тематичної групи як певної цілості дає можливість докладніше з’ясувати членування східнополіського говору та шляхи формування діалектних протиставлень. 

Карти АУМ підтверджують виділені в східнополіському говорі на підставі будівельної лексики макро- та мікроареали; ареали скартографованих в АУМ явищ корелюють з ареалами будівельної лексики. Комплекс лексичних та фонетичних явищ виділяє північну та південну зони -к. 197-, вертикальні ізоглоси АУМ протиставляють західну зону східній -к. 199-, на лексичному, фонетичному та акцентуаційному рівнях вичленовуються північно-західна та південно-східна зони -к. 202-. Чітке підтвердження в АУМ на лексичному, фонетичному та морфологічному рівнях знаходять і виділені нами шість мікрозон. 

Аналіз будівельної лексики східнополіського діалекту переконує в тому, що лексика цієї ТГЛ утворює складну структуру; переважна більшість її елементів належить до активно вживаного шару, зафіксована в усіх чи більшості картографованих говірок ('хата, дом, хл’і?, ст’і'на, в’ік'но, д'вер’і, п’іч тощо), а частина належить до периферії системи (ту'рок, гран’, '? ара, 'боро?). 

Однією з характерних діалектних особливостей говору є наявність у складі аналізованої ТГЛ обстежених говірок архаїзмів, що демонструють наслідки давніших етапів розвитку цих діалектних систем, та інновацій, пізніших нашарувань. При з’ясуванні кількісного та якісного співвідношення між цими групами слів враховано характер стійкості назв у мовленні різних поколінь, що не в останню чергу зумовлено стабільністю чи нестабільністю самих реалій. Картографування дозволило виявити різні наслідки змін мовної структури говору: від паралельного вживання старих і нових назв до повного забуття лексем разом із виходом реалій з активного ужитку чи якихось їх якісних змін. До архаїзмів належать назви житлових і господарських приміщень та їх частин: 'топтанка, топ'чанка, 'л’іпка, 'л’епка ‘житло, стіни якого будували, накладаючи в опалубок очерет, солому і заливаючи глиною та трамбуючи’; к'лун’а, гум'но, п’е'л’ода, 'пун’а ‘будівля для зберігання, молотьби та віяння збіжжя’; о'в’ін, 'ос’ет’ ‘приміщення для просушування снопів’; назви знарядь праці: гре'б’інка, тре'пачка ‘інструмент для підрівнювання (розчісування) соломи на даху’; 'в’іхот’, к'лоч’: а ‘віхоть для глини, яким змазують долівку’ тощо. 

Часто в одній говірці функціонують дублети хл’і? //са'раі ‘господарське приміщення’, с'тел’а//пото'лок ‘стеля в хаті’, мос'тина, мас'н’іца// 'дошка, 'доска ‘одна з дощок підлоги’, стол’'н’іца, ста'л’іна// 'дошка, 'доска ‘одна з дощок дощаної стелі’. Зрідка паралельні назви зазнають семантичної диференціації, що зумовлено функціональними змінами реалій, а також використанням різних будівельних матеріалів, часом забудови (напр. : лексема хл’і? частіше вживається на позначення тільки старих господарських будівель, а са'рай – для позначення приміщень нового типу). 

Картографування будівельної лексики показало, що інновації не відіграють суттєвої ролі у формуванні ареальних протиставлень, а відтак не можуть бути визначальними у розв’язанні питання діалектного членування східнополіського говору; разом з тим нові лексеми демонструють значну фонетичну та морфемну варіантність, напр. : к'л’еіт’, к'лейат’ ‘обклеювати стіни будівлі шпалерою’, 'шифер, 'ш’іфер, 'ш’іф’ер ‘покрівельний матеріал