Асиметричність процесів інформатизації світогосподарського розвитку

У роботі запропоновано напрями інституційного забезпечення реалізації структурної моделі подолання цифрового розриву між Україною та розвиненими країнами, які об’єднують: удосконалення нормативно-правової бази (розробку концепції та плану дій з розвитку вітчизняного сектору ІКТ, законодавче врегулювання відносин, що виникають в ході інтеграції ІКТ до традиційних сфер суспільного життя: підприємництва, освіти, медицини та ін.) ; модернізацію політико-регуляторної діяльності (дерегулювання бізнесу засобами скорочення часу і кількості процедур, необхідних для його започаткування, отримання дозволів на будівництво, реєстрації компанією прав власності, введення в дію контракту, запровадження системи електронної реєстрації бізнесу, підвищення ефективності примусових заходів з дотримання умов контракту та ін.) ; формування сприятливого бізнес-середовища в країні шляхом відкриття фондів венчурного інвестування, бізнес-інкубаторів, кластерів, технопарків, митно-податкового стимулювання перспективнихекспортно орієнтованих галузей; формування ефективного середовища електронного навчання, розбудову національної ІКТ-інфраструктури, мереж спеціалізованих дослідницьких і тренінгових установ, посилення коопераційних зв’язків і співпраці між науково-дослідними установами і виробничим сектором; удосконалення статистичного забезпечення (статистичне визначення сектору ІКТ, розробку національного класифікатора товарів і послуг інформаційної економіки та Національної системи індикаторів розвитку інформаційного суспільства).

 

 

У дисертаційній роботі здійснено теоретичне узагальнення та нове вирішення актуального науково-практичного завдання щодо подолання асиметричності процесів інформатизації світогосподарського розвитку в умовах формування глобального інформаційного суспільства та участі України в цьому процесі. Результати проведеного дослідження дали змогу зробити низку висновків:

1. Становлення глобального інформаційного суспільства супроводжується як позитивними, так і негативними явищами та носить в цілому асиметричний характер. Негативним проявом розвитку глобального інформаційного суспільства є виникнення та загострення міжнародного цифрового розриву, який слід трактувати як асиметричність можливостей доступу економічних суб’єктів країн світу (громадян, домогосподарств і суб’єктів господарювання) до сучасних інформаційно-комунікаційних технологій та їх ефективного використання у цілях економічного зростання та розвитку, що зумовлена нерівномірністю наукових, соціально-економічних, інституційних і технологічних досягнень, і в умовах формування глобального інформаційного суспільства загрожує поглибленням міжнародних економічних диспропорцій та загостренням внутрішньодержавних соціально-економічних дисбалансів.

2. На сучасному етапі світогосподарського розвитку інформація та знання стають основними виробничими ресурсами, а сучасні ІКТ – засобами виробництва, тому за умови наявності ефективної державної політики, спрямованої на розбудову інформаційного суспільства та подолання цифрового розриву можливою стає реалізація потенціалу сучасних ІКТ як інструментів соціально-економічного розвитку країн світу та джерел їхнього прискореного зростання.

3. На динаміку міжнародного цифрового розриву впливає низка чинників технологічного й економічного характеру: з одного боку, інноваційний характер світового ринку ІКТ зумовлює безперервне оновлення та поступове здешевлення технологій, що робить їх доступними для значного сегменту користувачів з країн, що розвиваються, та сприяє скороченню міжнародного цифрового розриву; з іншого боку – міжнародний цифровий розрив залишається значним і зростає за показниками доступу й використання найсучасніших інформаційних технологій, що пояснюється значними міжнародними відмінностями у рівнях фінансування науково-дослідних розробок у сфері ІКТ, низькою пріоритетністю цієї сфери у низці країн, що розвиваються, а також відсутністю у них чіткого усвідомлення ролі розвиненої ІКТ-інфраструктури в сприянні економічного зростання та підвищення продуктивності усіх галузей та ринків.

4. У дослідженні підтверджено гіпотезу про прямий зв’язок між рівнем економічного розвитку країни та її готовністю до розбудови інформаційного суспільства; водночас доведено, що можливість використання потенціалу сучасних мереж ІКТ як носіїв прогресивних змін, модернізації та конкурентоспроможності економік, значним чином визначається наявністю послідовної орієнтації державних стратегій розвитку на підвищення освітніх стандартів, інноваційної активності та забезпечення масового доступу до ІКТ.

5. В дисертації зроблено висновок про недостатню адекватність існуючих методів оцінки міжнародного цифрового розриву через неврахування ними якісних показників застосування ІКТ; запропоновано механізм удосконалення методики оцінки асиметричності процесів інформатизації світогосподарського розвитку шляхом розробки авторського Індексу ефективності застосування ІКТ та його інтеграції зі структурними елементами Індексу мережевої готовності СЕФ, який застосовано на прикладі країн ЄС, і обґрунтовано необхідність його впровадження вітчизняною системою статистики.

6. Україна значно відстає за темпами інформатизації відносно більшості розвинених країн, що свідчить про неефективне використання наявних передумов для розбудови вітчизняного інформаційного суспільства і є наслідком недостатнього обґрунтування Національною програмою інформатизації України необхідності подолання цифрового розриву як передумови національної конкурентоспроможності. У дисертаційній роботі запропоновано структурну модель подолання цифрового розриву між Україною та розвиненими країнами, основними елементами якої визначено: реалізацію потенціалу вітчизняного сектору ІКТ; системний розвиток інформаційного суспільства в країні; інституційне забезпечення та індикатори для моніторингу ефективності її імплементації.

7. Критична оцінка державної інституційної політики підтримки процесів інформатизації лягла в основу вироблених автором рекомендацій щодо напрямів інституційного забезпечення реалізації моделі подолання цифрового розриву між Україною та розвиненими країнами, які охоплюють систему нормативно-правових, політико-регуляторних, ринкових, освітніх, інфраструктурних та статистичних заходів, що сформовані з врахуванням міжнародних і європейських норм у цій сфері та своєю метою передбачають інтеграцію України до європейського інформаційно-економічного простору.