Безпека життєдіяльності

2. Методичні рекомендації щодо організації роботи головних управлінь (управлінь) МНС України в АР Крим, областях, містах Києві та Севастополі із запобігання виникненню надзвичайних ситуацій на об'єктах і територіях з ризиком їх виникнення.

3. Біда П. І. Безпека життєдіяльності. Інтерактивний комплекс навчально-методичного забезпечення – Рівне: Технічний коледж НУВГП, 2007. – 145 с.

4. Порядок здійснення підготовки населення на підприємствах, в установах та організаціях до дій при виникненні надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру Наказ Міністерство України з питань надзвичайних ситуацій та у справах захисту населення від наслідків Чорнобильської катастрофи.

5. Депутат О. П. Цивільна оборона. Навчальний посібник / О. П. Депутат, І. В. Коваленко, І. С. Мужик. – Видання друге. – Львів. : Афіша, 2001. – 420 с.

6. Желібо Е. П. Безпека життєдіяльності. : Навчальний посібник. – К. : Каравела, 2001. – 320с.

7. Бєгун В. В. Безпека життєдіяльності (забезпечення соціальної, техногенної та природної безпеки) : Навчальний посібник / В. В. Бєгун, І. М. Науменко – К., 2004 – 328 с.

8. Закон України «Про захист населення і територій від надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру».

9. Постанова Кабінету Міністрів України «Про єдину державну систему запобігання і реагування на надзвичайні ситуації техногенного та природного характеру».

Вахула О. М., Гончарук В. Є.

 

 

Організація оповіщення та інформування населення.

Сутність та особливості оперативного управління під час надзвичайних ситуацій.

Мета та загальна характеристика рятувальних та інших невідкладних робіт.

Особливість ліквідації наслідків біологічної аварії, карантинні та інші санітарно-протиепідемічні заходи.

Організація та проведення робіт із знезараження після НС. Дезактивуючі, дегазуючі та дезинфікуючі розчини.

1. Організація оповіщення та інформування населення

Одним із головних заходів захисту населення від надзвичайних ситуацій є його своєчасне попередження про небезпеку, обстановку, яка склалася внаслідок її реалізації, а також інформування про порядок та правила поведінки в умовах НС.

Процес оповіщення населення обов’ язково супроводжується організацією оповіщення органів управління та відповідальних посадових осіб, які приймають рішення на проведення конкретних заходів щодо захисту населення, аварійно-рятувальних та інших невідкладних робіт в районах НС.

Процес оповіщення включає доведення в стислий термін до органів управління, посадових осіб та сил Єдиної системи цивільного захисту (ЄСЦЗ), а також населення на відповідній території завчасно встановлених сигналів, розпоряджень та інформації органів виконавчої влади та місцевого самоврядування відносно загроз та порядку поведінки в умовах, які склалися (рис. 7. 3).

Відповідальність за організацію та практичне здійснення оповіщення несуть керівники органів виконавчої влади (начальники цивільного захисту) відповідного рівня.

В ЄСЦЗ України оповіщення населення передбачає спочатку, за будь-якого характеру небезпеки, включення електричних сирен, переривчастий звук яких означає єдиний сигнал небезпеки “Увага всім! ” Почувши цей звук (сигнал), люди мають негайно включити наявні у них засоби прийому повної інформації – радіоточки, радіоприймачі та телевізори, щоб послухати інформаційне повідомлення про характер та масштаби загрози, а також рекомендації щодо найбільш доцільної поведінки в умовах, які склалися.

Системою оповіщення будь-якого рівня є організаційно-технічне об’єднання оперативно-чергових служб органів управління цивільного захисту, спеціальної апаратури управління та засобів оповіщення, а також каналів (ліній) зв’язку, які забезпечують передачу команд управління та мовної інформації у надзвичайних ситуаціях.

Системи централізованого оповіщення (СЦО) регіонального рівня є основною ланкою системи оповіщення в цілому. Саме з цього рівня планується організація централізованого оповіщення. Завдання СЦО регіонального рівня є оповіщення посадових осіб та сил місцевого та об’єктового рівня та їх посадових осіб, а також населення, яке проживає на території, на яку поширюється дія СЦО цього рівня. Передача сигналів та мовної інформації здійснюється по каналах зв’язку.

Вищі ланки СЦО регіонального рівня установлюються на робочих місцях оперативно-чергових служб територіальних органів управління Міністерства з питань надзвичайних ситуацій (МНС) за місцем їх постійного розташування та у позаміській зоні.

В територіальні СЦО включено лише райцентри, а для населення інших населених пунктів сільської місцевості оповіщення здійснюється, в основному, по мережі радіо та телебачення, сільській телефонній мережі, мобільними звукопідсилюючими засобами сил цивільного захисту, відділів внутрішніх справ та подвірним обходом.

Система оповіщення об’єктового рівня поділяються на локальні, які створюються на об’єктах підвищеної небезпеки (атомні електростанції, хімічно небезпечні об’єкти, гідроспоруди тощо), і системи оповіщення, які створюються на інших об’єктах економіки, не віднесених до потенційно небезпечних.

Особливістю організації оповіщення у разі аварій на хімічно небезпечних об’єктах є надзвичайно жорстокі вимоги до оперативності проведення захисних заходів, оскільки перебування людей упродовж навіть декількох хвилин в зараженій хмарі може призвести до тяжких наслідків.

Зона дії в локальній системі оповіщення (ЛСО) для хімічного об’єкта становить 2, 5 км.

Зона дії ЛСО на атомній електростанції визначена в радіусі 5км навколо неї, з обов’язковим включенням до неї селища працівників станції.

Екстреному оповіщенню підлягають населені пункти, нижче греблі за течією на відстані до 6 км, а також селище працівників даного гідровузла.

2. Сутність та особливості оперативного управління

під час надзвичайних