Безпека життєдіяльності людини у надзвичайних ситуаціях

Основними джерелами радіоактивного зараження є уламки ділення ядер атомів ядерного заряду і наведена активність ґрунту. Розпад цих радіоактивних речовин супроводжується альфа, бета і гамма-випромінюваннями. Радіоактивне зараження місцевості характеризується рівнем радіації (потужністю дози), вимірюваним у рентгенах чи радах за годину (Р/год., рад/год.). 

По ступені небезпеки для людини радіоактивний слід умовно поділяється на чотири зони: зону А – помірного зараження; зону Б – сильного зараження; зону В – небезпечного зараження; зону Г – надзвичайно небезпечного зараження. Рівні радіації (потужності експозиційної дози) на зовнішніх границях цих зон дорівнюють 8; 80; 240 та 800 Р/год. через одну годину після вибуху і 0,5; 5; 15 та 50 Р/год. − через 10 годин відповідно. 

Про ступінь зараження (забруднення) радіоактивними речовинами поверхонь різних об'єктів, одягу людини і її шкірних покривів прийнято судити по величині потужності дози гамма-випромінювання над їхніми зараженими поверхнями, визначеної в мілірентгенах (мілірадах) за годину (мР/год., мрад/год.).

Ядерні вибухи приводять до виникнення потужних електромагнітних полів. Ці поля через їхнє короткочасне існування прийнято називати електромагнітним імпульсом (ЕМІ), що найбільш повно виявляється при наземних і низьких повітряних ядерних вибухах.

ЕМІ впливає насамперед на радіоелектронну й електротехнічну апаратуру, що знаходиться у користуванні. Під дією ЕМІ в зазначених пристроях наводяться електричні струми і напруги, що можуть викликати пробій ізоляції, ушкодження трансформаторів, загоряння розрядників, виведення з ладу напівпровідникових приладів, перегоряння плавких вставок і інших елементів. Найбільш піддані впливу ЕМІ лінії зв'язку та електропередач. Коли величина ЕМІ недостатня для ушкодження приладів чи окремих деталей, то можливе спрацьовування засобів захисту (плавких уставок) і порушення працездатності мереж.

Якщо ядерні вибухи відбудуться поблизу ліній енергопостачання, зв'язку, які мають велику довжину, то наведені в них напруги можуть поширюватися по проводах на багато кілометрів і викликати ушкодження апаратури і ураження людей, що знаходяться на безпечному видаленні стосовно інших уражаючих факторів ядерного вибуху.

Другою складовою зброї масового ураження є хімічна зброя.

Хімічна зброя (ХЗ) – це отруйні речовини і засоби їхнього застосування. Отруйними речовинами (ОР) називаються токсичні хімічні сполуки, призначені для нанесення масових уражень людей при бойовому застосуванні. Отруйні речовини складають основу хімічної зброї. 

По характеру впливу на організм людини ОР підрозділяються на нервово-паралітичні, шкірнонаривні, загально отрутні, задушливі, психохімічні і дратівні. За швидкістю уражаючої дії ОР поділяються на смертельні та такі, що тимчасово та короткочасно перетворюють людей на непрацездатних. 

При бойовому застосуванні смертельні ОР викликають важкі (смертельні) ураження людей. У цю групу входять ОР нервово-паралітичної, шкірнонаривної, загально отрутної і задушливої дії, ботулінічний токсин (речовина ХR). 

Тимчасово перетворюють людей на непрацездатних ОР психохімічної дії і стафілококовий токсин РG. Вони позбавляють працездатності людей на термін від декількох годин до декількох діб. Уражаюча дія ОР дратівної дії проявляється при контакті з ними і зберігається протягом декількох годин після виходу із зараженої атмосфери. 

У момент бойового застосування ОР можуть знаходитися в пароподібному, аерозольному і краплиннорідкому стані. У пароподібний і дрібнодисперсний аерозольний стан (дим, туман) переводяться 0Р, які призначені для зараження приземного шару повітря. Хмара пари й аерозолів, утворена в момент застосування хімічних боєприпасів, називається первинною хмарою зараженого повітря (3П). Хмара пари, що утворюється за рахунок випару або вторинному пилоутворенню ОР, що випали на ґрунт, називається вторинною. ОР у вигляді пари і дрібнодисперсних аерозолів, переносяться вітром та уражають людей не тільки в районі застосування, але і на значній відстані. Глибина поширення 3П над пересіченою і лісистою місцевістю у порівнянні з відкритою місцевістю менша, в 1,5…3 рази. Лощини, яри, лісові і чагарникові масиви можуть бути причиною застою ОР і зміни напрямку її поширення. 

Для зараження місцевості, поверхонь різних об’єктів, одягу і шкірних покривів людей ОР застосовуються у вигляді грубо дисперсних аерозолів і крапель. 

Заражена місцевість, техніка й інші об'єкти є джерелом ураження людей. У цих умовах необхідно тривалий час, обумовлений стійкістю ОР, знаходитися в засобах захисту. Стійкість ОР на місцевості – це час від його застосування до моменту, коли людина може перетинати заражену ділянку чи знаходитися на ній без засобів захисту. 

ОР можуть проникати в організм через органи дихання (інгаляційно), через поранені поверхні (мікстово), слизуваті оболонки й шкірні покриви (кожнорезорбтивно), а також при вживанні зараженої їжі і води. Більшість ОР володіє кумулятивністю, тобто здатністю до нагромадження токсичного ефекту. 

Велика розмаїтість ОР за класами хімічних сполук, властивостями і бойовому призначенню, природно, викликає необхідність їхньої класифікації. Створити єдину, універсальну класифікацію ОР практично неможливо. Фахівці різного профілю в основу класифікації покладають найбільш характерні з погляду даного профілю властивості й особливості ОР, тому класифікація, складена, наприклад, фахівцями медичної служби, виявляється неприйнятною для фахівців, що розробляють засоби і способи знищення ОР чи основи застосування хімічної зброї.

За порівняно недовгу історію хімічної зброї з'являлося й існує понині розподіл ОР по всіляких ознаках. Відомі спроби класифікувати всі ОР за активних хімічних функціональних групах, за стійкістю і летючістю, згідно табельності засобів застосування