Безпека життєдіяльності людини у надзвичайних ситуаціях

Розрізняють смертельні, такі, що виводять зі строю і граничні токсодози. 

Смертельна або летальна токсодоза LD (L від латинського letalis − смертельний) − це кількість ОР, що викликає при введенні в організм смертельний результат з визначеною імовірністю. Звичайно користуються поняттями абсолютно смертельних токсодоз, таких, що викликають загибель організму з імовірністю 100% (чи загибель 100% уражених) − LD100 і середньо смертельних, чи умовно смертельних, токсодоз, летальний результат від уведення яких настає у 50% уражених, − LD50. 

Токсодоза, що виводить зі строю, ID (I від англійської incapacitate − вивести зі строю) − це кількість ОР, що викликає при попаданні в організм вихід зі строю визначеного відсотка уражених як тимчасово, так і зі смертельним результатом. Її позначають ID100 чи ID50. 

Вираження Т = Сt – добуток концентрації на час, називається коефіцієнтом токсичності і прийнята за постійну величину. Цей добуток, хоча і не є токсодозою у строгому розумінні цього слова, але дозволяє порівнювати різні ОР по інгаляційній токсичності. Якщо, наприклад Сt для іприту 1,5 мг•хв./л, а для фосгену 3,2 мг•хв./л, то ясно, що при дії через органи дихання іприт приблизно в 2 рази більш токсичний ніж фосген. 

При такому підході не враховується, звичайно, що частина ОР, що потрапила в організм із вдихуваним повітрям, видихається і частина ОР знешкоджується організмом. Не враховується і ряд інших факторів, що впливають на токсичність. Проте добутком Сt дотепер користуються для оцінки інгаляційної токсичності ОР. Часто його навіть неправильно називають токсодозой. Більш правильним представляється назва відносної токсичності при інгаляції. 

Для характеристики смертельної, такої, що виводить зі строю і граничної  токсичностей ОР, що уражають організм через органи дихання у вигляді пари чи аерозолів, використовують ті ж букви і цифрові індекси, що і при токсодозах ОР шкіряно-резорбтивної дії. Їх позначають відповідно LCt100 і LCt50, IСt100 і IСt50.

Відносна токсичність ОР при інгаляції залежить від фізичного навантаження на людину. Для людей, зайнятих важкою фізичною роботою, вона буде значно меншою, ніж для людей, що знаходяться у спокої. Зі збільшенням інтенсивності дихання зростає і швидкодія ОР. Наприклад, для GВ при легеневій вентиляції 10 л/хв. і 40 л/хв. значення LCt50 складають відповідно близько 0,07 мг•хв./л і 0,025 мг•хв./л. Якщо для речовини CG добуток Сt – 3,2 мг•хв./л при інтенсивності дихання 10 л/хв. є середньо смертельним, то при легеневій вентиляції 40 л/хв. – абсолютно смертельним. 

Варто помітити, що табличні значення константи Сt справедливі для коротких експозицій, що значно розрізняються. Для АС це значення справедливе при часі t, що виміряється декількома хвилинами, для CG вже в межах однієї години. При вдиханні зараженого повітря з невисокими концентраціями в ньому ОР, але протягом досить тривалого терміну значення Сt збільшується внаслідок часткового розкладання отруйної речовини в організмі і неповному поглинанні її легенями, Наприклад, для АС відносна токсичність при інгаляції LСt50 коливається від I мг•хв./л для високих концентрацій її в повітрі до 4 мг•хв.л, коли концентрації ОР невеликі.

Гранична токсодоза РD (Р від англійської – рrіmаrу – початковий) – кількість ОР, що викликає початкові ознаки ураження організму з визначеною імовірністю або, що теж саме, початкові ознаки ураження у визначеного відсотка людей чи тварин. Граничні токсодози позначають РD100 і РD50. 

Цифрові індекси, що позначають відсоток уражених (чи імовірність ураження), у принципі можуть мати будь-яке задане значення. При оцінці ефективності отруйних речовин звичайно використовують значення LD50 (або відповідно ID50, PD50). 

У дозах, менших LD50, ОР викликають ураження різного ступеня ваги: важкі при 0,3…0,5 LD50, середні при 0,2 LD50 і легкі приблизно при 0,1LD50. 

Тривалість дії ОР на місцевості називають стійкістю зараження, під якою

 розуміють час збереження ними уражаючої дії.

Стійкість ОР на місцевості залежить від їхньої хімічної активності і сукупності фізико-хімічних властивостей (температури кипіння, тиску насиченої пари, летючості, у визначеній мері – в'язкості і температури плавлення). 

Стійкість ОР у незмінних лабораторних умовах приблизно можна оцінити по так називаній відносній стійкості Q – безрозмірній величині, що показує, наскільки конкретна ОР при визначеній температурі повітря випаровується швидше чи повільніше, ніж вода при температурі повітря 150С. 

Зі зниженням температури стійкість ОР збільшується. 

Варто пам'ятати, що відносна стійкість не характеризує тривалість уражаючої дії отруйної речовини, оскільки вона визначається не тільки летючістю і стійкістю ОР на місцевості, але і його токсичністю. 

Реальна стійкість ОР на місцевості залежить від кліматичних і метеорологічних умов, що сприяють прискоренню або уповільненню випару речовини. При цьому найбільше значення мають температура повітря і ґрунту, вертикальна стійкість приземного шару атмосфери і швидкість вітру. Природно, що в зимових умовах при інверсії й у безвітряну погоду стійкість ОР буде максимальною, а влітку при конвекції і сильному вітрі – мінімальною. 

Доцільно зауважити, що стійкість ОР