+3 8(066) 185-39-18
fПредмет:
Тип роботи:
Навчальний посібник
К-сть сторінок:
286
Мова:
Українська
год.) і володіє кумулятивністю. У момент контакту з іпритом роздратування шкіри і болючі ефекти відсутні. Уражені іпритом місця як правило інфікуються. Поразка шкіри починається з почервоніння, що виявляється через 2…6 годин послу зараження. Через добу на місці почервоніння утворюються дрібні міхури, наповнені жовтою прозорою рідиною. У наступному відбувається злиття міхурів. Через 2…3 дні міхури лопаються й утворюється незагойна 20…30 діб виразка. Якщо у виразку попадає інфекція, то загоєння настає через 2…3 місяця. При вдиханні пари чи аерозолів іприту перші ознаки ураження виявляються через кілька годин у виді сухості і печіння в носоглотці, потім настає сильний набряк слизуватої носоглотки, що супроводжується гнійними виділеннями. У важких випадках розвивається запалення легенів, смерть настає на 3…4-й день від задухи. Особливо чуттєві до пари іприту очі. При дії пари іприту на очі з'являється відчуття у них піску, сльозотеча, світлобоязнь, потім відбуваються почервоніння і набряк слизуватої оболонки очей. Такий стан супроводжується рясним виділенням гною. Влучення в очі краплинно-рідинного іприту може привести до сліпоти.
Перша допомога. Краплі іприту на шкірі необхідно негайно дегазувати за допомогою ІПП. Очі і ніс варто рясно промити, а рот і горло прополоскати 2% розчином питної соди або чистою водою. При отруєнні водою чи їжею, заражених іпритом, викликати блювоту, а потім увести кашку, приготовлену з розрахунку 25 мг активованого вугілля на 100 мл води.
Наявність пари іприту визначається за допомогою приладів хімічної розвідки.
Для захисту від іприту використовуються протигаз і загальновійськовий захисний комплект, сховища, обладнані фільтровентиляційними установками.
Третім компонентом зброї масового ураження є бактеріологічна (біологічна) зброя.
Бактеріологічна (біологічна) зброя – це спеціальні боєприпаси і бойові прилади, споряджені бактеріальними (біологічними) засобами.
У якості бактеріальних (біологічних) засобів можуть бути використані:
для ураження людей – збудники бактеріальних захворювань, таких як: чума, туляремія, бруцельоз, сибірська виразка, холера; збудники вірусних захворювань – натуральної віспи, жовтої лихоманки, венесуельського енцефаломіеліту коней; збудники риккетсіозів – сипного тифу, плямистої лихоманки Скелястих гір, Ку-лихоманки; збудники грибкових захворювань – кокцидіодомікозу, покардіозу, гистоплазмозу;
для ураження тварин – збудники ящура, чуми великої рогатої худоби, чуми свиней, сибірської виразки, сапу, африканської лихоманки свиней, помилкового сказу та інших захворювань;
для знищення рослин – збудники іржі хлібних злаків, фітофторозу картоплі, пізнього зів'янення кукурудзи й інших культур; комахи-шкідники сільськогосподарських рослин; фітотоксиканти, дефоліанти, гербіциди та інші хімічні речовини.
Істотною особливістю бактеріологічної (біологічної) зброї є наявність схованого періоду дії, протягом якого уражені залишаються працездатними і виконують свої обов'язки, а потім раптово занедужують.
Схований період може бути різним, наприклад, при зараженні чумою і холерою він може тривати від декількох годин до 3…6 діб, сипним тифом до 14 діб.
Для доставки бактеріальних (біологічних) засобів використовуються ті ж носії, що і для ядерної і хімічної зброї (авіаційні бомби, снаряди, міни, ракети, генератори аерозолів і інші пристрої). Крім того, бактеріальні (біологічні) рецептури можуть бути застосовані диверсійним шляхом.
Основним способом застосування бактеріальних (біологічних) засобів вважається зараження приземного шару повітря. При вибуху боєприпасів чи спрацьовуванні генераторів утворюється аерозольна хмара, по шляху поширення якої частинки рецептури заражають місцевість. Можливе застосування бактеріальних (біологічних) засобів за допомогою заражених хвороботворними мікробами комах, кліщів, гризунів і ін.
Застосування супротивником бактеріологічної (біологічної) зброї може бути виявлено по наступним зовнішнім ознакам: утворенню аерозольної хмари після вибуху боєприпасів чи при спрацьовуванні генераторів; виявленні залишків спеціальних контейнерів, боєприпасів і інших видів озброєння;
наявності великої кількості комах, кліщів, гризунів, невідомих для даної місцевості, і т.п.
Хвороботворні мікроби не можуть бути виявлені органами відчуттів людини. Це можливо тільки за допомогою технічних засобів неспецифічної та специфічної бактеріологічної (біологічної) розвідки.
Наведемо описи деяких хвороб, збудники яких можуть бути використані в якості біологічних засобів.
Сибірська виразка (синоніми: злоякісний карбункул; anthrax – англ.; Milzbrand − німец.; charbon, anthrax carbon − франц.) −- гостра інфекційна хвороба, що протікає переважно у виді шкірної форми, рідше спостерігається легенева і кишкова форми. Відноситься до зоонозам.
Збудник хвороби − Bacillus anthracis являє собою досить велику паличку, довжиною 6…10 мкм і шириною 1…2 мкм. Вона нерухома, утворює спори і капсули. Добре росте на різних живильних середовищах. Вегетативні форми швидко гинуть без доступу повітря, при прогріванні, під впливом різних дезинфікуючих засобів. Спори сибірської виразки дуже стійкі, вони можуть зберігатися в ґрунті до 10 років і більше. Спори утворюються поза організмом при доступі вільного кисню. Вірулентність збудника обумовлена наявністю капсули і екзотоксину. Крім пеніциліну збудник сибірської виразки чуттєвий також до антибіотиків тетрациклінової групи, левоміцетину, стрептоміцину, неоміцину.
Джерело інфекції − домашні тварини (велика рогата худоба, вівці, кози, верблюди, свині). Зараження може наставати при догляді за хворими тваринами, забої худоби, обробці м'яса, а також при контакті з продуктами тваринництва (шкіри, хутряні вироби, вовна, щетина), засіяними спорами сибіровиразкового мікробу, з ґрунтом, у якому спори сибіровиразкового збудника зберігаються протягом багатьох років. Якщо спори попадають у шкіру через мікротравми; при аліментарному інфікуванні (уживання заражених продуктів), виникає кишкова форма хвороби.
Передача збудника може здійснюватися аерогенним шляхом (вдихання інфікованого пилу, кісткового борошна). У цих випадках виникають легеневі і генералізовані форми сибірської виразки. У країнах Африки допускається можливість