Предмет:
Тип роботи:
Автореферат
К-сть сторінок:
27
Мова:
Українська
ІНСТИТУТ ФІЛОСОФІЇ ІМ. Г. С. СКОВОРОДИ
НАЦІОНАЛЬНОЇ АКАДЕМІЇ НАУК УКРАЇНИ
Московчук Анатолій Васильович
УДК 21. 15. 61
ДЕКАЛОГ І ПРОБЛЕМА СВОБОДИ В МОРАЛЬНО-ЕТИЧНІЙ КОНЦЕПЦІЇ
АДВЕНТИЗМУ
Спеціальність – 09. 00. 11 – релігієзнавство
Автореферат
дисертації на здобуття наукового ступеня
кандидата філософських наук
Київ – 1998
Дисертацією є рукопис.
Робота виконана у Відділенні релігієзнавства Інституту філософії ім. Г.С. Сковороди НАН України.
Науковий керівник: – доктор філософських наук, професор Яроцький Петро Лаврентійович – зав. відділом проблем релігійних процесів в Україні Інституту філософії ім. Г.С. Сковороди НАН України.
Офіційні опоненти: – доктор філософських наук, професор Закович Микола Михайлович – зав. кафедрою культурології Національного педагогічного університету ім. М. Драгоманова кандидат філософських наук, доцент Докаш Віталій Іванович – доцент кафедри релігієзнавства і теології Чернівецького державного університету ім. Ю. Федьковича.
Провідна організація: – Інститут політології і етнонаціональних досліджень НАН України.
1. ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ
Актуальність теми дослідження. Досягнення особою інтелектуальної, моральної, духовної свободи впродовж всієї історії людства стояло в центрі філософських, богословських, моральних, етичних та політичних вчень. Проблему свободи і необхідності філософія тривалий час розглядала як антиномію: або все підпорядковане необхідності – тоді не може бути свободи, або ж є свобода, яка заперечує необхідність. Спробу з‘ясувати діалектичний звязок між свободою і необхідністю зробив Б. Спіноза, який визнав свободу як усвідомлену необхідність. Концепцію про етапи цього усвідомлення, які разом з тим є етапами соціалізації особи, розробив Г. Гегель. Безумовне веління моральній свідомості слідувати в поведінці законові І. Кант розглядав як категоричний імператив, умовою якого є свобода волі.
Акцентування уваги на пізнанні необхідності було значним досягненням філософської думки, завдяки чому виникла можливість з‘ясувати (хоча й в абстрактній формі) сутність діяльного ставлення людини до світу, Бога, розкрити механізм співвідношення між людськими цілями й певними законами розвитку природи і суспільства. Жодна політеїстична релігія не давала людині усвідомлення процесу вільного формування своєї особистості на грунті цілісного морально-етичного імперативу. Так, брахманізм підпорядкував свободу людини своїй елітарній концепції і ведичним ритуалам і заклинанням, які панували не лише над людиною, а й над богами. Конфуціанство як морально-етичне вчення і даосизм як філософсько-релігійна система проблемами свободи в контексті дискурсного визначення волі людини в морально-етичній площині не займалися. Вони підміняли проблему свободи заздалегідь сконструйованим типом благородної людини цзюн-цзи і неосяжно всезагальним принципом дао, який тотально панує скрізь і у всьому. Буддизм, виходячи із сансаричної концепції і визнання ролі карми, заперечував свободу волі особи. На позиціях фаталізму, тобто напередпризначеної долі людини, стоїть й іслам.
Свобода волі як здатність людини приймати рішення зі знанням справи, панувати над самим собою має біблійні витоки. Людина створена Творцем як вільна істота, наділена свободою волі, свободою вибору у вчиненні добра чи зла і здатністю усвідомленої відповідальності за свої вчинки.
Декалог як моральний Закон, даний з волі Яхве Мойсею, вперше в людській історії чітко визначив межі метафізичного, загальнолюдського (друга скрижаль), дав можливість людині усвідомлено зробити класичний стрибок із царства необхідності в царство свободи. Морально-етичне вчення Декалогу грунтується на усвідомленні неперевершеної цінності особи як такої, гармонійному поєднанні інтересів батьків і дітей (“шануй батька свого і матір свою, щоб добре тоді жилося на землі”), цінності людського життя (“не вбивай”), гарантії недоторканості особи і посягань на її гідність (“не свідчуй неправдиво на свого ближнього”), цінності і чистоти шлюбних відносин (“не чини перелюбу”), захисті матеріальних інтересів і прав власності особи (“не кради”, не жадай того, що належить ближньому).
В такий спосіб, послідовно і чітко відбудовується ієрархія морально-етичних цінностей – від особи, сім”ї, подружжя й до суспільних інтересів і прав власності. Відтак, Декалог увібрав і систематизував основні права і свободи, які мають неперевершене загальнолюдське значення. На противагу детермінованому розумінню свободи волі чи механістичному витлумаченню явищ дійсності, чим взагалі заперечується свобода волі і свобода вибору, в Декалозі сформульовані морально-етичні запобіжники, норми, гарантії, які стосуються забезпечення свободи особистості.
Морально-етична концепція церкви АСД грунтується на усвідомленому сприйнятті індивідуумом морально-етичних цінностей Декалогу, які в контексті християнського вчення екстраполюються на сучасний моральний стан людства з метою його оздоровлення. Ісус Христос, не відкидаючи основний зміст заповідей Декалогу, дав їм нове витлумачення і цим підняв ще вище їх загальнолюдську цінність.
Демократичні і гуманістичні засади, які покладені в основу розбудови молодої української держави, несуть в собі поєднання свободи і закону, тобто усвідомленої свободи і невідворотності дій законів.
Усвідомлюючи свій обов”язок перед Богом і людьми, церква АСД сьогодні виставляє одним з перших в своїй діяльності (особливо в просвітницькій і проповідницькій) питання біблійного розуміння шляхів єднання свободи і закону, взаємовідносин особи і суспільства, зумовленості потреб і можливостей, які на нових засадах духовного розуміння і тлумачення, продиктованих об”єктивізацією суспільного розвитку, ведуть до громадянського миру і міжконфесійної співпраці в ім”я примноження соціального і економічного добробуту.
Соціальні і гуманітарні науки вже мають певні досягнення у вирішенні морально-етичних проблем сучасності. Однак дослідники ще не ставили перед собою спеціального завдання