невідкладності такого завдання. Один із шляхів його розв”язання автор вбачає у вихованні молодого покоління на невичерпних можливостях Десятисловного закону в його автентичному християнському духовному тлумаченні. Дослідник прагне показати високу досконалість цього морального Закону і необхідність його впровадження в соціальну практику українського суспільства.
Пошук
Декалог і проблема свободи в морально-етичній концепції адвентизму
Предмет:
Тип роботи:
Автореферат
К-сть сторінок:
27
Мова:
Українська
У другому розділі – “Специфіка реалізації свободи в Моральному Десятисловному законі” автор розглядає два питання:
2.1 Духовна свобода особи в служінні Богу та її оціночні критерії;
2.2 Реалізація морально-етичного змісту Декалогу у філантропічній діяльності адвентистської церкви.
Підкреслюючи пріоритетну роль у розвитку особи її внутрішньої духовної свободи, дисертант доводить, що підгрунтям внутрішньої свободи є прийняття й виконання (шанування) людиною закону Десяти заповідей як мірила моральності людини.
З позиції релігієзнавства і біблієзнавства автор подає своє тлумачення та осмислення кожної із десяти заповідей, повя”язуючи його з сьогоденними проблемами відносин людини і суспільства, вказуючи на їх місце в ієрархії духовних цінностей людини і суспільства, реалізації свободи особи.
Ретроспективний порівняльний аналіз язичницької богослужбової практики з біблійною розкриває архаїчність, консерватизм і певний негативний зміст язичницьких атрибутів культу, що впливали негативно на розвиток духовності у людини, набутті нею духовної свободи. Обгрунтовується висновок про те, що примітивні язичницькі вірування, зародившись у сиву давнину, постійно відтворювались в людській уяві внаслідок її несвободи, що спричиняло деформацію надприродного. Як наслідок цього загублено можливість реального сприйняття “об‘явлень” про справжню сутність Божества, натомість обожнювався тваринний світ у його матеріалістично-уособленому витворі. На думку автора, людство проходить в такий спосіб засвоєння і пізнання Вселенського Розуму Божества. Цей складний і суперечливий шлях є наслідком спотвореного пізнання Його сутності.
Грунтуючись на законі і передачі спадкових нахилів, дисертант розкриває сутність біблійного тексту про спадкове покарання: “... караю беззаконнє отецьке на дітях в третьому, і четвертому роді... і роблю добро тисячам родів тих, що люблять Мене, допильновують заповідей Моїх” (Вих. 20: 6). Основний зміст цих міркувань зводиться до того, що людина отримує більше свободи і впевненості у своєму житті, коли вона намагається компенсувати своє безсилля осмисленним ставленням до Бога. Відповідальність за доброчинне майбуття дітей не тільки дає можливість, але й зобовязує вдосконалювати власну природну сутність, акумулювати розуміння духовної свободи і моральної відповідальності від одного до другого покоління.
З світоглядних і віроповчальних позицій церкви АСД розкривається духовна сутність вшанування освяченого і благословенного суботнього дня, пов”язуючи його сакральність з притаманним (протестантизму) ставленням до праці. Дослідження альтернативних поглядів з цієї проблеми дало можливість виявити причини й наслідки втрати для духу людини цього джерела духовності й свободи.
Загальнолюдські принципи гуманізму і свободи, виражені в шести заповідях другої скрижалі Декалогу, екстраполюються на сімейне благополуччя, розвиток і зміцнення духовності на рівні батьки-діти і діти-батьки, піднесення ролі і місця сім”ї як визначального чинника суспільного і державного життя. Проаналізований біблійний матеріал дозволив дисертанту актуалізувати сімейні проблеми і намітити деякі шляхи її розв”язання в контексті духовного оздоровлення сучасного українського суспільства.
Через призму заповіді “Не вбиватимеш! ” піддаються критичному аналізу синкретичні і секулярні погляди на “справедливі і несправедливі” війни, війни в “ім”я Бога”. Ця думка підсилюється висвітленням морально-етичної програми, викладеної Ісусом Христом в нагірній проповіді.
На грунті морально-етичного імперативу заповіді “Не крастимеш! ” доводиться шляхетність чесної праці, цивілізованого ставлення до чужої власності, зв”язок цієї заповіді з правовими гарантіями і обов”язками особи в суспільстві, потенційну можливість її впливу на поведінку, стосунки з іншими людьми.
Аналіз категорій правди і неправди через призму заповіді “Не свідкуватимеш лживо... ” виявляє моральний потенціал її впливу на формування характеру людини та її свободи внутрішнього буття. У зв”язку з цим автор торкається конкретних проблем висвітлення правди при особливих життєвих обставин.
З позиції християнських та загальнолюдських моральних принципів проаналізовано заповідь “Не жадатимеш... ”, що дало можливість висвітлити такі негативні риси характеру індивіда як заздрощі та визначити характер їх впливу на соціально-моральні та побутові умови його життя. Проаналізована сутність і наслідки нестримного і неконтрольованого жадання як однієї з першопричин деформації особистості і взаємостосунків у суспільстві.
Духовна основа Декалогу виявляється через його вплив на становлення громадянського суспільства. Особливість Декалогу як каталізатора духовності і свободи особистості розкривається через морально-етичну вагомість кожної заповіді, в потенційній можливості отримання особою духовної свободи, розкриття механізмів її формування і шляхів реалізації в житті індивіда і суспільства.
У третьому розділі – “Адвентистська громада як суб‘єкт реалізації духовної свободи особистості” – розглядаються два питання:
3.1 Богослужіння і культова практика як основні чинники релігійного розвитку особи; роль організаційної структури громади в реалізації духовної свободи особи;
3.2 Соціальне служіння як форма реалізації свободи особистості.
У цьому розділі досліджується ставлення віруючого адвентиста до богослужбової практики і розкривається вплив цієї практики на світоглядне формування його особистості. В адвентистській церкві богослужіння являє собою один із основних видів культової практики. Однією з особливостей цієї практики є наявність різноманітних форм проведення богослужінь, які мають на меті сприяння духовному зростанню кожного віруючого.
Сукупність богослужінь трактується насамперед не як їх скерованість на надприродне, а як засіб розкріпачення духу людини: сімейне богослужіння, служіння суботньої школи, суботнє богослужіння, служіння Святої Вечері, молитовне богослужіння, місіонерські та урочисті богослужіння,