Діяльність Національного Банку України

Досягнення пріоритетних цілей діяльності центрального банку з використанням розглянутих інструментів пов’язане з розв’язанням певних суперечностей. Так, експансіоністська політика, спрямована на розширення кредитних операцій комерційних банків і зниження процентних ставок, сприяє зростанню виробництва та забезпечує вищий рівень зайнятості в країні. Однак така політика супроводжується збільшенням грошової маси, що призводить до посилення інфляційних процесів, знижуючи купівельну спроможність національної грошової одиниці. Інфляція (нарівні з низькими процентними ставками) не стимулює припливу капіталів з-за кордону, а навпаки, породжує їх відплив, одночасно створюючи сприятливі умови для імпорту, а не для експорту товарів. Наслідком цих процесів є негативне сальдо платіжного балансу.

Рестрикційна політика центрального банку породжує протилежні тенденції. Низький рівень інфляції та високий курс національної валюти може призводити до економічного спаду та зростання безробіття. Тому вибір типу грошово-кредитної політики і тих чи інших методів її реалізації визначається центральним банком у кожному конкретному випадкові, виходячи зі стану ринкової кон’юнктури і фази економічного циклу. У будь-якому разі перед центральним банком стоїть не просте завдання оптимально поєднати застосування різних інструментів для вирішення поточних проблем з метою досягнення кінцевих стратегічних цілей.

Діяльність Національного банку наочно підтверджує добре відомі у світі істини – коли працюють інструменти грошово-кредитної політики, то і грошова система функціонує нормально, а вартість національних грошей постійно зміцнюється як на внутрішньому ринку через зниження темпів інфляції, так і на зовнішньому – через зміцнення їхнього обмінного курсу.

Можна впевнено сказати, що тепер Національний банк України володіє всіма методами та інструментами для забезпечення регулювання грошово-кредитного ринку.

Процентна політика Національного банку України почала запроваджуватись як інструмент регулювання грошового ринку (фактично з 1994 р. До того за 3 роки облікова ставка змінювалась лише тричі – в період високої інфляції та гіперінфляції вона адміністративне в номінальному виразі була підвищена з 80% в 1992 р. до 100% та 240% у 1993 р., але через значну кількість пільгових кредитів фактична облікова ставка на кредити Національного банку України становила лише 83%. Тобто навіть у період гіперінфляції реальний рівень встановленої облікової ставки щодо рівня інфляції був значно нижчим. Відтак вартість національної валюти фактично планомірно знижувалась.

Активну процентну політику, яка забезпечує реальну вартість національної валюти, Національний банк почав проводити з 1994 р., коли номінальний рівень облікової ставки змінювався відповідно до коливань інфляції 5 разів – від 140% до 300% річних. Це дало змогу вперше вийти на позитивний реальний її рівень щодо рівня інфляції, хоч коливання і номінальної, і реальної ставки через значні стрибки інфляції були досить значними (від +20 до -50 процентних пунктів в обчисленні на місяць).

Політика у сфері обов’язкового резервування залучених коштів комерційних банків була спрямована на стабілізацію ліквідності комерційних банків та поступове зниження їхньої надлишкової ліквідності, яка за умов великих кредитних емісій стала постійною загрозою вибухового зростання грошової маси та дестабілізації грошово-кредитного ринку. Проте нормою обов’язкового резервування як важливим інструментом стабілізації грошово-кредитного ринку Національний банк України користувався у повній мірі для вирішення економічних проблем.

Так, з метою прискорення залучення в обіг коштів, куплених на цільових кредитних аукціонах Національного банку, 1995 р. тимчасово використовувалась 100% норма резервування тимчасово вільних коштів, придбаних на цих аукціонах. Це спонукало комерційні банки якнайшвидше пускати в оборот придбані кошти для фінансування пріоритетних народногосподарських об’єктів.

Відтак кредитна підтримка підприємств почала здійснюватись через поширення практики проведення цільових кредитних аукціонів з продажу кредитів комерційним банкам для кредитування підприємств, що потребували державної кредитної підтримки.

Однією з головних змін інструментів кредитування Національного банку в 1996 р., яка повинна мати довготермінові наслідки, є поширення використання таких нових для України, але широко застосовуваних у світі інструментів, як ломбардне кредитування комерційних банків під заставу державних цінних паперів та угод РЕПО. Можливість запровадження цих інструментів виникла лише за умов створення й розвитку ринку державних цінних паперів.

Безумовно, індикатором економічного розвитку країни є стан банківської системи. У державі, яка переживає загальну фінансову кризу, насамперед комерційні банки потрапляють у скрутне фінансове становище. Ураховуючи кризове становище банківської системи України, в яке вона потрапила внаслідок гіперінфляції 1993 р., Національний банк України на початку 1994 р. вжив невідкладних заходів для фінансового оздоровлення комерційних банків і відновлення їхньої ліквідності та платоспроможності.

Національний банк як центральний банк держави, здійснюючи нагляд за діяльністю комерційних банків, неодноразово підвищував вимоги щодо збільшення статутного фонду комерційних банків.

Фактично в Україні функціонують 188 банків та 2284 філії комерційних банків.

До основних чинників, що заважають розвитку банківської системи України в цілому, належать:

• незадовільний стан економіки держави, спад виробництва, неплатоспроможність значної більшості підприємств. Банківський сектор не може ефективно функціонувати за стагнації в інших сферах економіки;
• недосконалість, а в окремих випадках цілковитий брак законодавчої бази банківської діяльності (наприклад щодо захисту вкладів населення) ;
• затримка зі створенням системи страхування комерційних банків від можливих ризиків;
• браку комерційних банках висококваліфікованих кадрів;
• занадто ризикована кредитна політика керівників банків з метою отримання найбільшого зиску;
• невеликий власний капітал, достатній розмір якого є ключовим фактором надійності й конкурентоспроможності банківської системи в ринковій економіці;
• несвоєчасність повернення позик у зв’язку з погіршанням платоспроможності позичальників, а відтак збільшення розмірів пролонгованої та простроченої кредитної заборгованості, різке зростання безнадійної кредитної заборгованості.
• значне погіршання ліквідності в банківській системі України, що ставить під загрозу забезпечення гарантій клієнтам комерційних банків щодо здійснення своєчасних розрахунків з їхнього доручення та виконання інших зобов’язань;
• брак законодавчої бази, нерозуміння незалежними аудиторськими організаціями потреби в ефективній спільній роботі з нагляду за діяльністю комерційних банків;

Виконання Національним банком регулювальних та наглядових функцій потребує відповідного інформаційного забезпечення.

Протягом 1993-1996 р. Національним банком України створено інформаційну систему, яка базується на чотирьох макроекономічних базах даних – статистиці реального сектора економіки, державних фінансів, платіжного балансу, грошово-кредитній і банківській статистиці. Опрацювання двох останніх систем законодавча покладається на Національний банк.

З метою проведення належної курсової політики та забезпечення стабілізаційного впливу на функціонування зовнішнього сектора економіки Національний банк складає та аналізує платіжний баланс країни. Розроблено спеціалізовану систему банківської звітності для його складання, а також методику аналізу, яка фактично акумулює всю наявну інформацію щодо зовнішньоекономічної діяльності, у тому числі руху капіталів стосовно кожної країни та валюти в розрізі операцій платіжного балансу.

 

 

Серцевиною кредитної системи є національний банк, який виступає основним координатором діяльності кредитних інститутів. Він, як правило, не вступає в взаємовідносини з підприємствами, населенням, а є банком банків і банком держави.

Основною функцією НБУ є підтримання стабільності національної валюти. Для регулювання грошово-кредитного ринку НБУ запроваджує інструменти грошової політики: облікову ставку, резервування коштів комерційних банків, запровадження в обіг державних цінних паперів, операції на валютному ринку з підтримання курсу національної грошової одиниці. НБУ належить монопольне право на емісію грошей, а також випуск національних грошових знаків (банкнот, монет), на НБУ покладено функцію контролю за дотриманням комерційними банками законодавства з банківської справи, економічних нормативів. НБУ як центральний банк здійснює нагляд за діяльністю комерційних банків.

НБУ – банк банків. Він проводить державну реєстрацію банків і кредитних установ у Книзі реєстрації банків, валютних бірж та інших фінансово-кредитних установ, а також ліцензування банківських операцій.

НБУ організовує і здійснює через банківську систему касове обслуговування Державного бюджету України. На нього покладено виконання операцій з державними цінними паперами.

НБУ є головним органом, який визначає валютну політику. Основною складовою частиною валютної політики є впровадження механізму регулювання платіжного балансу. Відповідно до Указу Президента України “Про вдосконалення валютного регулювання” від 31. 11. 1994 р. офіційний курс українського карбованця почав визначатися на підставі торгів на УМВБ.

НБУ, відповідно до покладених на нього функцій, визначає систему, порядок і форми розрахунків, в тому числі – між банками і кредитними установами. Важливу роль у здійсненні перетворень відіграло запровадження нового порядку міжбанківських розрахунків, початком якого стала розроблена наприкінці 1992 р. Концепція електронного грошового обігу в Україні.

НБУ спрямовує свою нормотворчу діяльність на підготовку ключових інструкцій з основних напрямків діяльності банків.

НБУ видає офіційні видання, які є доступні підприємцям, науковцям, засобам масової інформації і широкому загалу (щоденний офіційний бюлетень, “Вісник НБУ”, щоквартальний додаток “Платіжний баланс України”).

НБУ представляє інтереси України у відносинах із ЦБ інших країн, міжнародними банками та фінансово-кредитними організаціями. Сьогодні НБУ має кореспондентські відносини більше, як з 30 банками світу.