Дослідження культурного капіталу студентів як показник реалізації місії сучасних університетів (на прикладі університетських систем США, Франції та Ірану)

Організація освітнього процесу. Співвідношення студентів та викладачів в середньому складає 7: 1, тобто у викладачів вистачає часу приділяти достатньо уваги студентам на індивідуальних консультаціях та “офісних” годинах, які викладач проводить зазвичай два рази на тиждень. Студент не має визначеного завчасно розкладу, оскільки сам обирає предмети для вивчення в межах пропонованих університетом.

Дослідження соціокультурного середовища університетів дозволяє зробити наступні висновки по тому, який освітній культурний капітал в теоретичній формі може бути набутий його випускниками: на рівні особистості – університети спроможні забезпечувати розвиток міжкультурних компетенцій за рахунок великої кількості іноземних студентів та професури та особистісних за рахунок організації освітнього процесу (навчальної та наукової роботи) ; натомість формування інструментальних компетенцій залежить від якості освіти в самих університетах; на державному рівні – культурний капітал випускників університетів США (мова в даному випадку йде про громадян цієї держави) не дозволяє останнім в повній мірі виконувати роль національної професійної еліти держави, підтвердженням чого є значний відсоток талановитих випускників – громадян інших країн; на цивілізаційному рівні – випускники американських університетів, насамперед, дослідницьких, завдяки першокласній матеріально-технічній базі та високоякісним фахівцям здійснюють потужний внесок в продукування суспільно вагомого наукового знання, а отже сприяють вирішенню глобальних проблем сучасного світу.

Дослідження культурного капіталу студентів Франції. В сучасному освітньому просторі станом на 2013 р. згідно до Національного звіту по освіті та науковим дослідженням [11, с. 32] функціонують 74 університети, які попри меншу в порівнянні з вищими спеціалізованими школами престижність та фінансування зі сторони держави, все ж залишаються бажаними для навчання як для французьких абітурієнтів, так і великої кількості іноземців. Окрім того, університети є дослідницькими закладами вищої освіти Франції, що здійснюють наукові дослідження практично у всіх галузях наукового знання.

Екзогенні фактори. За індексом освіти, країна займає 22 місце зі 122 досліджуваних (показник 0, 776), що в порівнянні з індексами здоров’я (0, 744), робочої сили та зайнятості (0, 520) та соціально-правового забезпечення (0, 943) – дає підстави стверджувати про доволі високий рівень фінансування освітнього сегменту [12]. За показником обсягу витрат на вищу освіту у відсотках від ВВП за період з 2008 по 2010 рр. очевидним є несуттєве коливання показників з 1, 25% в 2008 р. до 1, 33% в 2010 р. Натомість за показником обсягу витрат на науку за період з 2009 по 2011 (2012) рр. спостерігається незначне зростання починаючи з 2, 24% в 2010 р. до 2, 26% в 2012 р. Обсяг витрат на розвиток освіти з державного бюджету станом на р. склав 2, 36%, значення якого є більшим в порівняні з 2, 31% в 2011 р. [5].

Ментальний фактор. До ментальних рис сучасних французів можна віднести: яскраво виражене почуття національної приналежності, індивідуалізм. Іншими ментальними рисами французів є високий рівень комунікабельності та вміння налагоджувати необхідні ділові та особистісні стосунки, готовність до змін та інновацій, бажання залишатися на авангарді всіх важливих соціальних змін.

Релігійний фактор. Стосовно взаємодії релігії та освіти слід відзначити наступне: Конституцією 1958 р. країна визначалася як виключно світська держава, а релігійне виховання було винесене за межі державної освіти. Наразі на рівні університетської освіти існують релігійні університети (переважно католицькі та протестантські), проте переважно приватної форми власності, а в державних університетах академічна спільнота дотримується політики лаїцизму.

Гендерний фактор. Тендерна рівність в цілому дотримується: жінки – 55%, чоловіки – 46% (5 А) ; жінки – 47%, чоловіки – 56% (6) [10].

Університетська автономія. Університети Франції у відповідності до центристської моделі автономії, виступають автономними освітніми закладами. Разом з тим відносини університету з державою регламентуються великою кількістю законодавчих актів, наказів та інструкцій органів державного управління; між ними підписуються договори, в яких фіксуються обов’язки університетів перед державою в аспекті розвитку освіти та наукових досліджень та обов’язки держави по забезпеченню фінансовими ресурсами та відкриттю нових викладацьких посад.

Фінансування університетів. Держава у ьвідповідності до власної освітньої політики здійснює фінансування університетів в суттєвому вимірі. Підтвердженням цьому можуть слугувати обсяги державних витрат на вищу освіту, які у Франції складають 81, 9% проти 19, 1% недержавних [9, с. 207]. Разом з тим держава здійснює фінансування університетів в однакових пропорціях, що унеможливлює формування конкурентного середовища поміж освітніми закладами.

Показники соціокультурного середовища. Дослідження академічної мобільності студентів університетів Франції засвідчує той факт, що станом на р. чисельність студентів-іноземців (11, 9% від загальної кількості студентів) перевищує чисельність тих, які виїхали на навчання за межі Франції (2, 4%), що підтверджує привабливість французької освіти для зарубіжних громадян. Студенти-французи для закордонного навчання обирають переважно країни Європи (ФРН, Великобританія, Швейцарія) та Північну Америку (США, Канада),