Предмет:
Тип роботи:
Стаття
К-сть сторінок:
18
Мова:
Українська
натомість до французьких університетів приїздять в найбільшій кількості вихідці з регіонів Близького Сходу та Північної Африки (фактор французької мови), Субсахари і лише потім з Північної Америки та Західної Європи [10].
Освітньо-кваліфікаційні рівні. Всі університети Франції мають можливість здійснювати підготовку студентів за трьома типами освітніх програм: “license” (ліценціат), для вступу на який потрібно мати диплом бакалавра; “maitrise” (магістратура) та “doctorat” (докторантура). Відповідно до національного звіту з освіти [11, с. 175], за період з 2012 по 2013 рр. чисельність ліценціатів та магістрів зросла на 2, 5% та 3% відповідно, в той час як слухачів курсу докторантури впала на 1, 3%, що не сприяє розвитку наукових кадрів країни.
Мови викладання. Французька та англійська мови, проте тест на знання французької мови при вступі є обов’язковим.
Якість освіти. Університети Франції дають освіту високої якості за рахунок інтернаціоналізованих навчальних програм та достатньої матеріально- технічної бази, проте частка іноземних викладачів є низькою і складає близько 7% [6, с. 22] її суттєвим чином понижує. Окрім того, практика прийому великої кількості студентів також не сприяє підтриманню високої якості освіти.
Науково-інноваційна діяльність. Превалювання освітньої складової в діяльності університетів витісняє науково-дослідницьку діяльність. Значна кількість науковців та студентів, які прагнуть займатися науковою роботою обирають для своєї професійної кар’єри університети США та Великобританії. З метою підняття ефективності науково-інноваційної роботи уряд Франції здійснює низку реформ в напрямку об’ єднання університетів та наукових установ держави (Національний науково-дослідницький центр (CNRS), Національний інститут агрономічних досліджень (INRA)). Частка НІОКР, що реалізується в університетах Франції станом на 2012 р. склав 20, 8% від загального обсягу, при тому 1, 1% з них мають університетське фінансування [5].
Професорсько-викладацький склад.
Професорсько-викладацький склад університетів Франції формується переважно з внутрішніх фахівців. Значна кількість університетів є державними організаціями, і їх діяльність обмежена суворими правилами прийому на роботу викладачів та контролем за їх діяльністю. Частина наукових співробітників та персоналу мають чиновницький статус, що робить їх менш мобільними в академічному та науковому вимірах. Попри те, що кількість дослідників в країні за період з 2002 по 2007 рр. зросла з 186 тис. осіб до 216 тис. осіб, обсяг валових внутрішніх витрат держави на одного дослідника за аналогічний період скоротився [13, с. 8]. В закладах вищої освіти частка науковців від загального числа науковців станом на 2011 р. склала 28, 6% [5].
Організація освітнього процесу. Навчання проходить в навчальних групах (найчастіше по 3-5 осіб), які формуються самостійно на початку семестру. Колективні форми роботи обираються з метою формування у студентів вміння працювати в командах, що є необхідним для французьких студентів з точки зору їх ментального “індивідуалізму”. Іншою особливістю університетів є той факт, що студенти мають право вибору лише фіксованої кількості дисциплін.
Культурний капітал студентів як показник міри виконання французькими університетами сучасної місії: на рівні особистості – університети спроможні забезпечувати розвиток міжкультурних та особистісних компетенцій, в той час як інструментальні компетенції (підприємницькі, частково дослідницькі) отримують менші можливості для формування; на державному рівні – культурний капітал випускників університетів Франції (мова в даному випадку йде про громадян цієї держави) не дозволяє останнім в повній мірі виконувати роль національної професійної еліти держави з тієї причини, що її підготовку здійснюють переважно вищі школи, за винятком наукової еліти; на цивілізаційному рівні – випускники французьких університетів здійснюють власний внесок в розвиток суспільно вагомого наукового знання, та проведення досліджень, проте науковий потенціал університетів потребує більших інвестицій зі сторони як урядового, так і приватного фінансування.
Дослідження культурного капіталу студентів Ірану. На сьогодні в системі університетської освіти Ірану виділяють три типи закладів: близько 90 державних та приватних університетів світського типу, 120 університетів очно-заочного навчання (“Пеяме нур”) та близько 100 ісламських університетів.
Екзогенні фактори. Значення індексу освіти складає – 0, 051, та визначає 68 місце держави зі 122 аналізованих країн світу (індекси здоров’я, робочої сили й зайнятості та соціально-політичного захисту оцінюються в (-0, 274), (-1, 059) та (-0, 564)) [12]. Підтвердження позитивної динаміки розвитку вищої освіти з точки зору фінансування знаходимо в показниках обсягу ВВП на розвиток вищої освіти та частки витрат на вищу освіту від загального обсягу урядових витрат: на вищу освіту частка ВВП за період з 2010-2012 рр. зросла з 0, 91% (2010 р.) до 1% станом на 2012 р. ; частка державного бюджету на розвиток освіти станом на 2012 р. складає 4, 4% (в 2010 р. – 3, 65%), що засвідчує факт збільшення фінансування освіти зі сторони урядових витрат. Показник витрат на науку склав станом на 2008 р. лише 0, 75% [5].
Ментальний фактор. Внаслідок того, що культура іранців належить до культур закритого типу з яскраво вираженою релігійною детермінантою, до ментальних рис народу можна віднести: регламентоване дотримання національних обрядів та традицій, пересторога щодо проникнення та поширення невластивих для мусульманського світу ідей, поглядів, соціальних практик, що не виявляється у звичайному спілкуванні з представником іншої культури.
Релігійний фактор. Релігія та освіта мають тісні взаємозв’ язки, що виявляється в функціонуванні ісламських університетів, в яких навчання для чоловіків та жінок є роздільним. Іншим виміром впливу є той факт, що уповноважені особи