Дослідження судового контролю за діяльністю публічної адміністрації

система судових органів, спеціалізованих судів (О. Кузьменко, І. Решота, І. Панова) ;

інститут судового оскарження актів управління (О. Пасенюк, О. Лістратов) та ін. [37, 15-18].

Таке різноманіття визначень та деталізація у трактуванні адміністративної юстиції, що, проте, не дає можливості охарактеризувати дане поняття у повній мірі, зумовлюється, переважно, специфікою конкретних дослідницьких завдань, які вирішуються тими чи іншими науковцями. Намагаючись об'єднати близькі за змістом трактування, Р. Куйбіда та В. Шишкін, виділяють серед існуючих у сучасній науці три основні групи визначень адміністративної юстиції:

адміністративна юстиція як особливий порядок вирішення адміністративно-правових спорів судами та іншими уповноваженими на те державними органами;

адміністративна юстиція як самостійна галузь правосуддя, метою якої є вирішення судами спорів між громадянами та органами управління;

адміністративна юстиція як система спеціалізованих судів або спеціальних судових підрозділів, що здійснюють адміністративне судочинство [32, 16].

На думку О. Тихомирова та О. Гусарєвої, зазначеним групам визначень відповідають три загальні підходи до розуміння сутності адміністративної юстиції – процедурно-процесуальний, функціональний та інституційний [44, 49].

Відповідно до процедурно-процесуального підходу адміністративна юстиція визначається як особливий порядок вирішення спорів (або як вид судочинства). Розглядаючи адміністративну юстицію з даної точки зору, такі вчені, як В. Бевзенко, Ю. Битяк, В. Гаращук, О. Дяченко та ін. під адміністративною юстицією розуміють встановлений законом порядок розгляду й вирішення в судово-процесуальній формі справ, які виникають у сфері державного управління між громадянами чи юридичними особами, з одного боку, та органами виконавчої влади й місцевого самоврядування (посадовими особами) – з іншого, здійснюваний загальними або спеціально створеними для вирішення правових спорів судами [14, 17-18; 10, 218].

За функціональним підходом головний акцент робиться на здійсненні державою функції захисту прав і свобод громадян. Розвиваючи даний підхід, Ю. Тихомиров, А. Комзюк, та ін. визначають адміністративну юстицію як спеціальний механізм, гарантований державою та закріплений чинним законодавством спеціальний спосіб захисту прав громадян від неправомірних дій адміністрації [45, 14; 27, 38].

Згідно з інституційним підходом адміністративна юстиція характеризується як система спеціалізованих судів. Представники цього підходу (В. Авер'янов, О. Миколенко та ін.) визначають адміністративну юстицію як систему судових органів (судів), до компетенції яких входить розгляд та вирішення адміністративних публічно-правових спорів, що виникають у зв'язку зі зверненнями фізичних чи юридичних осіб до органів виконавчої влади, органів місцевого самоврядування або їх посадових осіб [8, 394; 30, 242].

Визначаючи сутність та зміст адміністративної юстиції через її співвідношення з адміністративним судочинством, деякі автори пропонують розрізняти дані правові інститути. Так, Р. Синельник розглядає адміністративну юстицію виключно як відповідну систему судових органів, тоді як під адміністративним судочинством розуміє діяльність судів щодо розгляду та вирішення адміністративних справ [11, 251]. О. Сухарев, також розрізняючи дані поняття, вважає адміністративну юстицію формою здійснення контролю за державним адмініструванням, механізмом забезпечення законності здійснених адміністративних актів, тоді як адміністративне судочинство постає як урегульована адміністративно-процесуальними нормами діяльність із практичного розгляду судовими органами адміністративно-юрисдикційних справ [43, 15]. Інші дослідники (Ю. Старілов, Д. Бахрах, А. Руденко), виходячи з загального розуміння юстиції як правосуддя, тобто виду державної діяльності, в якому реалізується судова влада [15, 464], практично ототожнюють поняття «адміністративна юстиція» та «адміністративне судочинство» (правосуддя), під яким розуміють спеціальну гілку судочинства, що забезпечує судовий контроль за публічною владою, діяльністю органів виконавчої влади, різних публічних правових інститутів, установ і організацій [41, 10]. Таким чином, з позицій функціонального підходу до визначення сутності адміністративної юстиції, остання являє собою форму реалізації державної функції правосуддя. О. Пасенюк відзначає, що «адміністративна юстиція є особливим різновидом правосуддя, що передбачає діяльність адміністративних судів з розгляду та вирішення адміністративних спорів, які ініціюються громадянами шляхом оскарження протиправних дій чи бездіяльності органів виконавчої влади і органів місцевого самоврядування та їх посадових осіб відповідно до правил адміністративного судочинства, встановлених законом» [6, 84]. Розглядаючи адміністративне судочинство як процесуальний аспект адміністративної юстиції (діяльності судів), доцільно виділити у науковому тлумаченні адміністративної юстиції інституційного (організаційного) і процесуального аспектів існування та функціонування даного інституту. Таким чином, адміністративну юстицію можна визначити як:

систему спеціалізованих судів, що здійснюють контроль за дотриманням законності в сфері державного управління;

особливий процесуальний порядок вирішення адміністративно-правових спорів між громадянином або організацією, з однієї сторони, та органом державного управління – з іншого (в такому розумінні адміністративна юстиція являє собою здійснення правосуддя (різновид судової діяльності), оскільки здійснюється із додержанням основних елементів судового розгляду).

Доцільність такого розуміння адміністративної юстиції, що одночасно поєднує зазначені підходи, відзначають такі сучасні науковці, як Ю. Георгієвський, І. Коліушко, Ю. Педько, В. Стефанюк. Так, І. Коліушко, аналізуючи європейський досвід розбудови і функціонування інституту адміністративної юстиції, наголошує, що адміністративну юстицію слід трактувати одночасно як особливий вид судочинства та як систему спеціалізованих судів, що здійснюють адміністративне судочинство [25, 9]. Двояке розуміння інституту адміністративної юстиції, на переконання В. Стефанюка, зумовлюється такими основними характеристиками:

існуванням системи спеціалізованих адміністративних судів, відокремлених від загальних судів цивільної і кримінальної юрисдикції;

наявністю особливих процедур розгляду скарг на неправомірні адміністративні акти та (або)