Дослідження судового контролю за діяльністю публічної адміністрації

Адміністративна юстиція як юридична форма вирішення адміністративно-правових суперечок завжди пов'язана з правовою оцінкою законності актів і дій того або іншого органу державної адміністрації, органу місцевого самоврядування, державного або муніципального службовця – посадової особи.

Абсолютно обґрунтовано передбачати, що така оцінка актів адміністрації найбільш ефективна тоді, коли її здійснює незалежний і самостійний орган судової влади. В той же час це не унеможливлює адміністративного порядку розгляду і вирішення адміністративно-правових суперечок відповідними органами виконавчої влади.

Важливою умовою реалізації конституційних свобод людини і громадянина є державний контроль за законністю в діяльності органів управління та їх посадових осіб.

Особливими видами контролю з боку держави можна назвати такі:

а) судовий контроль,

б) адміністративний контроль,

в) нагляд прокуратури (крім перелічених в юридичній літературі даються й інші види контролю [17].

Конституція України (ч. 2 ст. 124) встановила, що юрисдикція судів поширюється на всі правовідносини, які виникають у державі. Відповідно до статті 55 Основного Закону кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб. Така можливість конкретизується в Законі України від 2 жовтня 1996 р. «Про звернення громадян».

Громадяни, звертаючись зі скаргою на дії чи прийняте рішення управлінського органу або його посадової особи, намагаються забезпечити свої суб'єктивні права і законні інтереси. Але водночас особиста зацікавленість громадян допомагає захищати інтереси держави.

Перевірка законності дій органів управління здійснюється через розгляд в судових засіданнях підвідомчих йому справ. Приводом для цього є скарги громадян та звернення адміністративних органів. Зміст судового рішення залежатиме від того чи визнає суд дію або рішення державного органу таким, що відповідає закону, чи ні [17].

Контроль, здійснюваний органами управління, може бути зовнішнім або внутрішнім, здійснюваним всередині відомства чи організації. В обох випадках він має адміністративний характер, тому що здійснюється при виконанні функцій управління, покладених на той чи інший орган або окрему посадову особу.

Поряд із судовим контролем існують інші спеціальні способи забезпечення законності, які становлять практичний і теоретичний інтерес.

Однією з проблем тут є проблема відмежування різних видів контролю та нагляду. Її аналіз допоможе певною мірою ефективнішій правовій регламентації та організації роботи контролюючих установ.

З метою відмежування судового контролю від інших видів контролю необхідно вказати на критерії такого відмежування:

межа (сфера) дії контролю;

суб'єкти контролю;

об'єкти контролю;

методи та форми контролю [17].

Органи адміністративного контролю під час виконання своїх обов'язків, наділені владними повноваженнями, а це означає, що вони мають право від імені держави видавати владні приписи, і в разі їх невиконання застосовують заходи впливу. Державою можуть також створюватися окремі спеціальні контрольні органи (інстанції, комісії), наявність яких пов'язується з вирішенням важливих практичних питань державного характеру. Вони здійснюють контроль і перевірку фактичного виконання вказівок з боку держави. Особливістю такого адміністративного контролю є те, що органи, які його здійснюють, контролюють усю діяльність (господарську, фінансову тощо) тієї чи іншої установи або навіть окремої посадової особи [17].

Головне завдання судового контролю – забезпечення законності – він не розповсюджує на всі напрями роботи управлінських одиниць і здійснюється лише з окремих питань, встановленим нормативним актом.

Отже, адміністративний контроль має ширшу сферу застосування. Судовий контроль торкається лише частини управлінської діяльності. Різниця в межах дії адміністративного і судового контролю виходить передусім, із завдань для органів виконавчої та судової влад, встановлених Конституцією України.

Закон України «Про судоустрій та статус суддів» установлює, що одним із завдань суду є зміцнення законності і правопорядку, соціально-економічних, політичних та особистих прав і свобод громадян, прав і законних інтересів підприємств, установ, організацій. Це завдання можна назвати контрольним, адже воно означає, що суд вимагає дотримання законності дій адміністративних органів. Отже, судовий контроль є складовою частиною відправлення правосуддя. Адміністративний же контроль виконується всією системою органів державного управління, здебільшого вищими органами до нижчих [17].

Судовий контроль провадиться тільки судом. Коло суб'єктів адміністративного контролю значно ширше; він може бути як зовнішнім, так і внутрішнім. Судовий контроль завжди тільки зовнішній, і поширюється він на всі органи та установи.

Органи, які здійснюють адміністративний контроль, перевіряють відповідність законам дій підконтрольних органів, їх доцільність та ефективність. У разі порушення правових приписів контролюючий орган вживає заходів щодо їх усунення. Мета судового контролю – перевірка законності актів та управлінських структур.

Важливою відмінністю судового контролю від інших видів контролю є проведення його в чіткій процесуальній процедурі, тому що це відбувається під час розгляду цивільних і кримінальних справ. Особливістю судового контролю є те, що, виходячи з принципу незалежності суддів, при розгляді конкретної справи ніхто не має права впливати на суддю [17].

Адміністративний контроль – це частина виконавчо-розпорядчої діяльності і має стосуватися практичного аспекту управління – економічної, адміністративно-політичної, соціально-культурної сфер. Застосування управлінських норм пов'язано з виявленням того чи іншого протиправного факту із впливом на нього під час застосування права. Адміністративний контроль, на відміну від судового, має набагато більше форм діяльності. Зокрема це проведення ревізій, перевірок, правова пропаганда, інструктажі тощо.

Але, незважаючи