Дитяче телебачення як засіб психологічного впливу на дітей

Альтернативу американським мультфільмам становлять добрі радянські мультики, які завжди виховували дітей у дусі загальноприйнятих моральних принципів: не вкради, будь слухняним та ввічливим, поважай батьків та старших людей, цінуй дружбу та ін.. Однак ці мультфільми було знято з ефіру як такі, що не можуть конкурувати з якісними мультимедійними стандартами сучасної анімації, а томубудуть менш зрозумілі й цікаві новому поколінню дітей[16, 47].

Спеціальні дитячі передачі становлять незначний обсяг у дитячому віщанні українських телеканалів і створюються, як правило, на державних та обласних телерадіокомпаніях. На комерційних телеканалах, які займають першість у рейтингу, значно знижений обсяг дитячих програм власного виробництва, а на деяких подібного телепродукту й зовсім немає. Також немає спеціальних програм для маленьких дітей віком до 3 років, для молодших підлітків 9-11років, для юнацтва. Спостерігаються спроби заміни спеціальних дитячих телепередач на мультфільми, дитячі фільми та серіали. До того ж деякі телеканали відмовляються транслювати дитячі програми в прайм-таймі, ставлячи їх показ на 4-6 ранку.

Дитячі телесеріализаймають ще менше часу в ефірі, ніж дитячі передачі. Щодня на будь-якому телеканалівиходить кілька телесеріалів для дорослих як вітчизняних, так і закордонних, причому протягом останніх років спостерігаємо ріст кінопоказу вітчизняних стрічок. На жаль, це не стосується серіалів для дітей. У тому скромному наборі дитячих серіалів, що сьогодні існує на телебаченні, вітчизняних стрічок практично немає.

Художні фільми для дітей представлені у телепросторі як найчисленніша категорія телепрограм дитячого віщання. Їхня присутність у телевізійному ефірі, звичайно, не перевищує 10 годин на місяць. Винятком є періоди шкільних канікул, коли загальна тривалість показу дитячого кіно зростає до 30 годин. Варто зазначити, що у передачах вітчизняного телебачення для дітей виразно виявляється «американський акцент» і третину всього об'єму дитячого мовлення складають так звані «родинні комедії» американського виробництва, які за жанром неможливо віднести до дитячих стрічок[5, 83].

Діти як потенційні телеглядачі мають певну специфіку: вони дивляться все. На відміну від більшості дорослих, у них ще не сформовані смаки й погляди, не розвинені критерії оцінки. Зрозуміло, що вони бачать і чують у відповідності зі своїм, дитячим, сприйняттям і орієнтовані на дитячі передачі. Однак ніхто й ніщо, як правило, не заважає дитині слухати й дивитися будь-які дорослі телепрограми [9, 14].

Телебачення є не тільки головним джерелом інформації про поточні події, але й головним осередком знань, що формує певну картину світу у дітей, випереджаючи в цьому родину й систему освіти. Тому журналісти, які працюють над створенням передач для дітей, несуть велику відповідальність за спрямованість і якість телепрограм. Таким чином, вони беруть участь у процесі виховання дитячої аудиторії.

Специфіка дитячої журналістики полягає в «чітко вираженій орієнтації на дитячу аудиторію» і у використанні властивих тільки їй «прийомів відображення дійсності, власних засобів, форм, способів контакту з аудиторією»[2, 6]. Виділення дітей в якості окремої соціальної категорії стало відносно новою традицією на українському просторі. Ця категорія прийняла найбільш яскраву форму в період масового виробництва індустріального суспільства, коли розвиток отримав маркетинговий підхід, що упровадив сегментацію суспільства за відмінними цільовими групами. В сфері телебачення це відобразилося у випуску нових дитячих проектів, спеціалізованих дитячих передач на українському телебаченні. Своєрідними в дитячій журналістиці є пріоритети в області завдань, основні з яких сприяють формуванню особистості й додають естетичне задоволення дитині при перегляді дитячих телепередач [9, 15].

Загалом аудиторія телебачення у теоретичному контексті визначається як сукупність людей, до яких звертаються засоби масової інформації і які сприймають звернену до них інформацію. Це загальна кількість глядачів, що мають можливість дивитися програми телебачення. На момент сприйняття звернення аудиторія розділена на групи людей. Аудиторія є не лише об’єктом впливу, але й безпосереднім учасником комунікації [12, 40]. Розрізняють реальну і потенційну аудиторію конкретної передачі, програми і телебачення в цілому. Потенційна аудиторія – це кількість людей, що мають технічну можливість (завдяки наявності телевізорів і передавальної мережі в даній місцевості) дивитися передачі, реальна – це кількість телеглядачів, що практично реалізовують цю можливість.

Визначення певних типів аудиторій, окреслення їхніх характерних ознак, безумовно, сприяє ефективності діяльності засобів масової інформації. Традиційно вік аудиторії є однією з типоформуючих ознак у дитячій тележурналістиці. Серед факторів успіху дитячого віщання важливе місце займає чітке подання про вікові особливості цільової групи. Це робить необхідним аналіз вікової психології й, насамперед, вивчення особливостей сприйняття телепрограм дітьми різних вікових категорій.

Дослідники у сфері дитячої педагогіки і психології виявили кілька стійких вікових особливостей у поведінці дітей, що характеризують їхній телеперегляд. Головна особливість: переваги у телевізійному перегляді змінюються відповідно до дорослішання дитини, і такі зміни відбуваються приблизно кожні три роки[13, 58].

У теорії педагогіки і дитячої психології існує низка схем вікової періодизації, які майже не відрізняються між собою. Вікова періодизація дитячої глядацької аудиторії, на основі якої ми розглядатимемо вплив телебачення на формування внутрішнього світу дитини, виглядає так:

- раннє дитинство – до 3 років;

- дошкільний вік – від 3 до 6 років