Портал освітньо-інформаційних послуг «Студентська консультація»

  
Телефон +3 8(066) 185-39-18
Телефон +3 8(093) 202-63-01
 (093) 202-63-01
 studscon@gmail.com
 facebook.com/studcons

<script>

  (function(i,s,o,g,r,a,m){i['GoogleAnalyticsObject']=r;i[r]=i[r]||function(){

  (i[r].q=i[r].q||[]).push(arguments)},i[r].l=1*new Date();a=s.createElement(o),

  m=s.getElementsByTagName(o)[0];a.async=1;a.src=g;m.parentNode.insertBefore(a,m)

  })(window,document,'script','//www.google-analytics.com/analytics.js','ga');

 

  ga('create', 'UA-53007750-1', 'auto');

  ga('send', 'pageview');

 

</script>

Дитяче телебачення як засіб психологічного впливу на дітей

Предмет: 
Тип роботи: 
Індивідуальне завдання
К-сть сторінок: 
29
Мова: 
Українська
Оцінка: 

психічні процеси розвитку дитинине завжди є позитивним, а іноді й зовсім негативним. Однак зауважмо, що в ідеалі саме батьки, які відповідально ставляться до фізичного та психологічного розвитку дитини, мають чітко визначитися, чи треба дитині дивитися телевізор і якщо треба, то в яких межах. Звичайно, рішення не давати дитині дивитися телевізор потребує мужності, але буде повністю обґрунтоване з точки зору сучасних досліджень з фізіології і психології дитячого розвитку. Також не слід вмикати дітям телепередачі, які перевищують можливість їхнього розуміння або є занадто страшними для дитячої психіки. В будь-якому разі батькам треба бути біля дитини, щоб відповідати на її запитання і задавати запитання, щоб привчати дитину описувати словесно те, що вона бачить. Якщо далі обговорювати з дитиною персонажі, відношення між ними, порівнювати різні мультики або передачі між собою, то можна виховати не лише осмислений перегляд телепередач, але і розвинути словниковий запас дитини, тренувати пам'ять, увагу, сприйняття і відтворення. А це головна умова, щоб з дитини не виріс бездумний поглинач будь-якої інформації.

 
2. Телебачення не підходить на роль головного вихователя
 
Якщо раніше вихованням особистості займалися батьки та найближчі родичі, то зараз ці функції перебрав на себе телевізор. На відміну від батьків, він ніколи не відсторонюється від юного глядача, а навпаки, задовольняє всі його духовні потреби, створюючи при цьому ілюзію «реального» життя.
Діти є досить вразливою групою глядацької аудиторії, яка найбільше піддається гіпнотичному впливу телебачення. Усі події, які відбуваються перед їхніми очима, вони сприймають як справжні. Це відбувається тому, що у дітей відсутні кордони реальності. Навіть убивство і насильство не викликають у них почуття страху чи відрази, тому що в результаті звикання до телевізійних передач такого спрямування побачене на екрані стає для дітей не тільки реальним, але і природним.
Телебачення використовує ряд найтонших психологічних прийомів, щоб зацікавити дитину і привернути її увагу до екрана. Серед них ми виділили найосновніші:
-Створення яскравого відеоряду з метою утворення певного світлового відчуття. Чим яскравіший відеоряд, тим сильніше світлове відчуття і тим більше до нього привертається увага дитини;
- Новизна і незвичність також привертає дитячу увагу до «чарівного» екрану, оскільки за законом руху і устремління психічних процесів монотонність викликає огиду;
- Показ обличчя героя на весь екран. Дивлячись на збільшене обличчя героя, телеглядач миттєво переймається до нього симпатією чи відразою;
- Короткочасні зупинки кадру на одній точці, картинці чи нерухомому об’єкті. Використовується для швидкого введення дитини в стан гіпнозу, адже її увага в цей момент «відключається»;
- Ефекти швидкого спалаху, гучного звуку, після яких різке збудження нервової системи швидко змінюється гальмуванням. Цей метод можна спостерігати в різних рекламних і програмних заставках, а також у теле-і кінофільмах[6].
Зважаючи на перераховані методи гіпнотичного впливу, які широко використовуються в усьому світі, можна зробити висновок, що із телебаченням потрібно поводитись дуже і дуже обережно, як-то кажуть, «бути на Ви». І вже аж ніяк телебачення не може бути головним вихователем дитини, хоча б з огляду на такі факти:
1. Дитина відстає в розвитку мовлення.
Батьки і педагоги відзначають: діти пізніше починають говорити, говорять неохоче, словниковий запас бідний і примітивний.
До чого тут телебачення?
Дитина, яка сидить перед екраном, весь час чує мову. То чому ж відстає у розвитку? Оволодіння мовою в ранньому віці відбувається лише в живому безпосередньому спілкуванні з іншими людьми. Дитині мало тільки чути, їй необхідно брати участь у діалозі. Якщо слова не звернені до неї особисто і не вимагають відповіді, це не сприяє розвитку мовних навичок.
2. У малюка порушена здатність до концентрації уваги.
Найчастіше це проявляється, коли дитина йде до школи. Вона не може зосередитися на одній справі більше 3-5 хвилин, їй важко сидіти на уроці, їй постійно треба рухатись. Дитяча голова може бути набита інформацією, проте аналізувати і встановлювати зв’язки між фактами дитині важко. Вона потребує зовнішньої стимуляції.
До чого тут телебачення?
«Чарівний ящик» пропонує безкінечний калейдоскоп картинок із музикою та обривистими фразами. Усвідомлювати побачене не потрібно: за одним кадром іде інший, вони «ведуть» глядача, не залишаючи йому можливості усвідомити побачене.
3. Дитині не вистачає фантазії.
Дитина втрачає здатність і бажання чимось займатися. Їй нудно малювати, конструювати, вигадувати сюжети ігор.
До чого тут телебачення?
Малюк, який занадто багато часу проводить перед телевізором, звикає лише пасивно сприймати інформацію. Він і в житті чекає, коли хтось для нього «зробить» щось, веселе і цікаве.
4. Дитині нецікаво спілкуватися з друзями.
Її спілкування з ровесниками стає формальним: дітям немає про що спілкуватись, що обговорювати.
До чого тут телебачення?
Дитині легше натиснути кнопку і чекати нових розваг, ніж налагоджувати комунікацію. У кращому випадку вона буде просто вовтузитися чи штовхатися з приятелями.
5. Дитина стає агресивною.
Раніше бійка на шкільному дворі закінчувалась, як тільки противник опинився на землі. Тепер переможець часто б’є переможеного.
До чого тут телебачення?
Учені з’ясували, що лише 50% батьків намагаються пояснити дітям негативні сторони насилля, що демонструються на телебаченні, а 40% не надають значенню змісту програм, які дивляться їхні діти.
За даними ЮНЕСКО, 93% сучасних 6-8 річних дітей дивляться телебачення близько 28 годин на тиждень, тобто 4 години щодня, що набагато переважає час їхнього спілкування з дорослими. Безглуздо повністю заборонити перегляд телевізора, але батьки повинні пам’ятати, що «ящик» не замінить дитині живого спілкування[8, 10].
Отже, у запобіганні негативному впливові телебачення на дитину важливу роль відіграє сім’я. Звісно, що батьки не мають змоги весь час контролювати зміст телепередач, які дивляться їхні діти, тому буде ефективнішим сформувати в дитини певне ставлення до телебачення. Важливо навчити дітей критично ставитися до зображуваних подій, розрізняти фантазію та реальність на екрані. Доцільно буде читати дітям казки, вірші, малювати героїв, грати у розвиваючі ігри, ходити на прогулянки тощо. (див. Додаток А)
 
Висновки
 
У науково-дослідній роботі отримано такі результати:
1) Досліджено особливості дитячого телебачення.
2) Проаналізовано особливості дитячої психології медіаспоживання.
3) Проаналізовано роль телебачення у формуванні внутрішнього світу дитини.
4) Визначено вплив телебачення на психічні процеси розвикту дитини.
5) Визначено психологічні прийоми, які використовує телебачення, щоб зацікавити дитину.
Таким чином, у роботі виконано поставлені завдання і з’ясовано, що дитяче телебачення має великий психологічний вплив на розвиток дитини. Однакщоб протидіяти його негативному впливу, потрібно об’єднати зусилля батьків, громадських організацій та відповідних державних структур. Можливо, треба створювати певні просвітницькі програми, зокрема навчати дітей аналізувати побачене на екрані, порівнювати його з реальним життям, оцінювати побачене з різних ракурсів, давати кілька прочитань одного кадру. Режисери, сценаристи, ведучі дитячих телепрограм мають значно посилювати увагу до виховання дитини, розвивати високий рівень художнього сприйняття, пізнавальні інтереси та творчі можливості особистості.
Варто вивчати та використовувати досвід зарубіжних країн. Слід зазначити, що в окремих країнах в шкільну програму введено уроки кінокритики. Над їх розробкою працювали педколективи провідних університетів, представники релігійних організацій та приватних компаній за сприянням ЮНЕСКО.
Отже, протидія тинегативномувпливовітелебачення можна й потрібно, і робити ценеобхіднорізними способамий на кількохрівнях: суспільства, сім’ї, окремоїлюдини. Якщоми й не можемо відмовитися від цього продуктулюдськоїтворчості у своєму повсякденному житті, то хоча б спробуймо неперетворюватийого на головну життєву цінність.
 
Список використаних джерел
 
1. Вовчик-Блакитна О. О. Телевізор і дитина: техніка психологічної безпеки. – Обдарована дитина. – 2009. – №2. – с. 42-46.
2. Гришаєва Н. П. Соціально-психологічні аспекти впливу телебачення на дошкільнят. – Навчальна школа. – 2001. – № 8. – с. 5-12.
3. Горнишев В. С. Вплив дитячого телебачення на психічний розвиток дитини. – Соціальний педагог. – 1999. – № 4. – с. 8-10.
4. Дитяче телебачення. Статті «Медіа і діти» [Електронний ресурс]. – 2012. – 9 лютого, 2 листопада. – Засіб доступу: URL: http: //osvita. mediasapiens. ua/dityache-telebachennya
5. Іванова Я. Є. Діти і телебачення. – Шкільна бібліотека. – 2010. – № 9. – с. 83-84.
6. Квашук О. В. Психологічні чинники впливу телебачення на розвиток моральної свідомості молодших школярів. : Дис. канд. наук: 19. 00. 07 – 2008. [Електронний ресурс]. – 2008. – Засіб доступу: URL: http: //www. lib. ua-ru. net/diss/cont/343918. html
7. Кондратенко Л. Дитина у віртуальному світі: комп’ютер і телебачення – користь та небезпека. – Психолог довкілля. – 2012. – № 5. – с. 4-7.
8. Лаврик О. С. Телебачення і здоров’я дошкільнят: аналіз проблеми. – Дошкільний навчальний заклад. – 2013. – № 2. – с. 8-11.
9. Лазарева О. Вплив телебачення на емоції і поведінку дитини. – Психолог довкілля. – 2011. – № 11. – с. 14-16.
10. Маркова І. В. Формування моральної свідомості школярів засобами масової інформації. – Психолог довкілля. – 2011. – № 6. – с. 12-17.
11. Моляко В. Чи так потрібен телевізор? – Обдарована дитина. – 1999. – №1. – с. 7-12.
12. Нижник Г. Сучасне телебачення: плюси і мінуси. – Психолог довкілля. – 2012. – № 5. – с. 38-41.
13. Пенчук І. Вікові особливості сприйняття дитячих програм на телебаченні. Теле- та радіожурналістика. – 2009. – Вип. 8. – с. 58-67.
14. Петрунько О. Чи комфортно дитині в сучасному медіапросторі? – Освіта України. – 2010. – № 1-2. – с. 6.
15. Радиш С. Телебачення і комп’ютер у житті малюків. – Психолог довкілля. – 2012. – № 8. – с. 4-6.
16. Руденя О. Мультфільми і діти. – Соціальний педагог. – 2011. – № 1. – с. 46-49.
17. Чорна Л. Вплив сучасного телебачення на внутрішній світ і поведінку дитини. – Психолог. – 2007. – № 13-14. – с. 22-26.
18. Чупрій Л. Негативний вплив на дітей телебачення та Інтернету. [Електронний ресурс]. – 2010. – 6 травня. – Засіб доступу: URL: http: //mama-tato. com. ua/article/a-744. html
19. ФедчукЮ. Телебачення: пошуки і рішення. – Освіта України. -2005. – № 3. – с. 14-16.
20. Що дивляться наші діти? / Відеопроект «З любов’ю до дітей»[Електронний ресурс]. – 2013. – 17 липня. – Засіб доступу: URL: http: //sonechko. pp. ua/
21. Які мультфільми дивляться наші діти? [Електронний ресурс]. – 2013. – 12 лютого. – Засіб доступу: URL: http: //verano. rv. ua/navkolishnij-svit/yaki-multfilmi-divlyatsya-nashi-diti/
Фото Капча