Портал освітньо-інформаційних послуг «Студентська консультація»

  
Телефон +3 8(066) 185-39-18
Телефон +3 8(093) 202-63-01
 (066) 185-39-18
Вконтакте Студентська консультація
 portalstudcon@gmail.com
 facebook.com/studcons

<script>

  (function(i,s,o,g,r,a,m){i['GoogleAnalyticsObject']=r;i[r]=i[r]||function(){

  (i[r].q=i[r].q||[]).push(arguments)},i[r].l=1*new Date();a=s.createElement(o),

  m=s.getElementsByTagName(o)[0];a.async=1;a.src=g;m.parentNode.insertBefore(a,m)

  })(window,document,'script','//www.google-analytics.com/analytics.js','ga');

 

  ga('create', 'UA-53007750-1', 'auto');

  ga('send', 'pageview');

 

</script>

Економічна безпека підприємства

Тип роботи: 
Курсова робота
К-сть сторінок: 
48
Мова: 
Українська
Оцінка: 
Курсова робота на тему:
 
"Економічна безпека підприємства"
 
Зміст
 
1. Правове регулювання захисту інформації з обмеженим доступом
1.1. Вступ
1.2. Право на інформацію
1.3. Інформація з обмеженим доступом та її захист
1.4. Співвідношення права на інформацію і права власника інформації з обмеженим доступом на її захист
1.5. Висновок
1.6. Література
2. Об’єктивні та суб’єктивні фактори, що впливають на рівень безпеки підприємства
2.1. Вступ
2.2. Об’єктивні та суб’єктивні фактори впливу на економічну безпеку
2.3. Методи захисту від загроз і нейтралізації їх наслідків
2.4. Висновок
2.5. Література
3. Практична частина
Висновок
Література
Додатки
 
 1. Правове регулювання захисту інформації з обмеженим доступом
 
1.1. Вступ
 
Належне функціонування інформаційної сфери є запорукою розвитку суспільства. Забезпечення цих процесів є завданням правових норм, які покликані забезпечити захист інтересів усіх учасників інформаційних відносин. Такі інтереси в окремих випадках не співпадають. Прикладом цьому може служити співвідношення права на інформацію та право власників інформації на обмеження її поширення. З наукової точки зору окремі аспекти обмеження доступу до інформації та права на інформацію розкривали М. Агарков, С. Алексєєв, В. Брижко, Л. Воєводін, В. Грибанова, О. Звєрєва, Р. Калюжний, Л. Кузенко, А. Савицька, А. Пазюк, Н. Устименко, Я. Шевченко, М. Швець та інші науковці. Відповідно до статті 34 Конституції України “кожен має право вільно збирати, зберігати, використовувати і поширювати інформацію усно, письмово або в інший спосіб – на свій вибір”. Конкретизують зазначену конституційну норму положення Цивільного кодексу України, Законів України “Про інформацію”, “Про звернення громадян”. Так стаття 302 ЦК (книга друга “Особисті немайнові права фізичної особи”) визначає, що “фізична особа має право вільно збирати, зберігати, використовувати і поширювати інформацію”. Закон України “Про інформацію” (ст. 2) “закріплює право особи на інформацію в усіх сферах суспільного і державного життя України”. При цьому зазначається, що “всі громадяни України, юридичні особи і державні органи мають право на інформацію, що передбачає можливість вільного одержання, використання, поширення та зберігання відомостей, необхідних їм для реалізації ними своїх прав, свобод і законних інтересів, здійснення завдань і функцій”. Законодавство України гарантує громадянину вільний доступ до інформації, яка стосується його особисто, крім випадків, передбачених законами України. Йдеться, звичайно, про такі випадки обмеження доступу до інформації, яка стосується особисто фізичної особи – збереження у таємниці даних досудового слідства, дізнання тощо.
 
1.2. Право на інформацію
 
У статті 10 Закону України “Про інформацію” визначено систему гарантій, якими забезпечується право на інформацію [5]. Слід зазначити, що право на інформацію не є абсолютним і необмеженим. По-перше, реалізація права на інформацію громадянами, юридичними особами і державою не повинна порушувати громадські, політичні, економічні, соціальні, духовні, екологічні та інші права, свободи і законні інтереси інших громадян, права та інтереси юридичних осіб [5, ст. 9]. Іншими словами, перефразовуючи стародавній принцип, право особи на інформацію закінчується там, де починається право іншої особи.
По-друге, збирання, зберігання, використання і поширення інформації про особисте життя фізичної особи без її згоди не допускаються, крім випадків, визначених законом, і лише в інтересах національної Анатолій Марущак Правове, нормативне та метрологічне забезпечення системи захисту інформації в Україні, вип. 2 (13), 2006 р. 109 безпеки, економічного добробуту та прав людини [2, ст. 302].
По-третє, не допускається збирання інформації, яка є державною таємницею або конфіденційною інформацією юридичної особи [2, ст. 302]. Реалізації права на інформацію одних суб’єктів у багатьох випадках сприяє юридичний обов’язок інших суб’єктів. Так, наприклад, відповідно до Закону України “Про звернення громадян” органи державної влади і місцевого самоврядування, підприємства, установи, організації незалежно від форм власності, об’єднання громадян, засоби масової інформації, їх керівники та інші посадові особи в межах своїх повноважень зобов’язані у разі прийняття рішення про обмеження доступу громадянина до відповідної інформації при розгляді заяви чи скарги скласти про це мотивовану постанову [6, ст. 19].
Декілька слів про погляди науковців на природу права на інформацію. Російський науковець Звєрєва О. А. до прав на інформацію, що випливає з її об’єктивної природи й обумовлених нею інтересів соціальних суб’єктів, відносить “право на одержання інформації, право на обмеження одержання інформації іншими суб’єктами, а також право на спростування інформації, що ганьбить особу”. Вважаємо, що подібна структура суб’єктивного права на інформацію потребує деякого уточнення. Право на інформацію може включати право власності на інформацію (повне або в окремих його змістових складових), право обмеження доступу до інформації, право на спростування недостовірної інформації та право доступу до інформації.
Таким чином, формулюємо таке визначення: “суб’єктивне право на інформацію – гарантована державою можливість фізичних, юридичних осіб і держави (державних органів) вільно одержувати, використовувати, поширювати та зберігати відомості, необхідні їм для реалізації своїх прав, свобод і законних інтересів, здійснення завдань і функцій, що не порушує права, свободи і законні інтереси інших громадян, права та інтереси юридичних осіб”.
 
1.3. Інформація з обмеженим доступом та її захист
 
На думку автора, інформація з обмеженим доступом – це відомості конфіденційного або таємного характеру, правовий статус яких передбачений законодавством України і доступ до яких правомірно обмежений власником таких відомостей. Інформація з обмеженим доступом за своїм правовим режимом поділяється на конфіденційну і таємну.
Конфіденційна інформація – це відомості, які знаходяться у володінні, користуванні або розпорядженні окремих фізичних чи юридичних осіб і поширюються за їх бажанням відповідно до передбачених ними умов.
Таке визначення закріплене Законом України “Про інформацію”, але, на думку автора, має недоліки. По-перше, в перелік суб’єктів права власності конфіденційної інформації не включено державу, яка також володіє відомостями конфіденційного характеру. По-друге, визначення, на думку автора, слід після слова “відомості” доповнити конструкцією “що не становлять передбаченої законом таємниці”.
Таємна інформація – це інформація, що містить відомості, які становлять державну та іншу передбачену законом таємницю (банківську, комерційну, службову, професійну, адвокатську тощо), розголошення якої завдає шкоди особі, суспільству і державі. Конфіденційну інформацію можна поділяти на таку, яка є власністю держави, і конфіденційну інформацію, яка не належить державі.
Правовий режим конфіденційної інформації, що є власністю держави, в значній мірі визначається положеннями Інструкції про порядок обліку, зберігання і використання документів, справ, видань та інших матеріальних носіїв інформації, які містять конфіденційну інформацію, що є власністю держави, затвердженої постановою Кабінету Міністрів України від 27 листопада 1998 р. N 1893. Таємна інформація має бути передбачена законом.
До видів таємної інформації відносимо: державну таємницю, комерційну таємницю, банківську таємницю, службову таємницю, професійну таємницю, адвокатську таємницю, інші види таємниць.
На законодавчому рівні чітко регламентованими є такі види таємної інформації як державна, комерційна, банківська. Поняття ж службової таємниці хоча і має своє законодавче визначення, однак зміст та правові ознаки даного виду інформації з обмеженим доступом ще не достатньо регламентовані.
Саме інформація з обмеженим доступом, а точніше право власника на її захист, є однією із меж реалізації права на інформацію. Підтвердженням такої позиції є хоча б законодавче визначення поняття ЗАХИСТ ІНФОРМАЦІЇ З ОБМЕЖЕНИМ ДОСТУПОМ … 110 Правове, нормативне та метрологічне забезпечення системи захисту інформації в Україні, вип. 2 (13), 2006 р. “свобода слова”. Свобода слова і вільне вираження у друкованій формі своїх поглядів і переконань гарантуються Конституцією України і відповідно до Закону України “Про друковані засоби масової інформації (пресу) в Україні” (зі змінами, внесеними згідно з Законом № 1703-IV від 11. 05. 2004 р.) означають “право кожного громадянина вільно і незалежно шукати, одержувати, фіксувати, зберігати, використовувати та поширювати будь-яку відкриту за режимом доступу інформацію за допомогою друкованих засобів масової інформації” (ст. 2).
 
1.4. Співвідношення права на інформацію і права власника інформації з обмеженим доступом на її захист
 
Як не дивно, законодавець, покликаний формувати соціальну державу, в якій законні інтереси громадянина є абсолютним пріоритетом, надав абсолютну перевагу у цьому протистоянні саме інтересам громадським, доповнивши статтю 30 Закону України „Про інформацію” абзацом наступного змісту: “інформація з обмеженим доступом може бути поширена без згоди її власника, якщо ця інформація є суспільно значимою, тобто якщо вона є предметом громадського інтересу і якщо право громадськості знати цю інформацію переважає право її власника на її захист”. Важливість визначення співвідношення права громадськості знати інформацію з обмеженим доступом над правом її власника на захист такої інформації має не лише наукове, а й практичне значення. Це пов’язано з тим, що ця процедура стосується захисту прав громадян, бо статтею 47-1 цього ж закону передбачено звільнення особи від відповідальності “за розголошення інформації з обмеженим доступом, якщо суд встановить, що ця інформація є суспільно значимою”.
В окремих нормативних актах поняття „громадськість” означає „одну або декілька фізичних або юридичних осіб” [11, ст. 1; 12, п. 1. 2 Положення ]. Тому громадськість не виділяємо як самостійного суб’єкта інформаційних правовідносин, розуміючи, що дане поняття включає одного або декількох „основних” суб’єктів: фізичних або юридичних осіб.
Маємо ситуацію, коли з одного боку законодавець обмежує право на інформацію правом власника інформації з обмеженим доступом на її захист, з іншого – дозволяє поширювати таку інформацію без згоди її власника, на підставі суспільної значимості такої інформації.
Спробуємо проаналізувати інший випадок співвідношення права повноважного органа державної влади на інформацію і права власника комерційної таємниці на її захист.
Відповідно до чинного законодавства України «комерційною таємницею є інформація, яка є секретною в тому розумінні, що вона в цілому чи в певній формі та сукупності її складових є невідомою та не є легкодоступною для осіб, які звичайно мають справу з видом інформації, до якого вона належить, у зв'язку з цим має комерційну цінність та була предметом адекватних існуючим обставинам заходів щодо збереження її секретності, вжитих особою, яка законно контролює цю інформацію.
Комерційною таємницею можуть бути відомості технічного, організаційного, комерційного, виробничого та іншого характеру, за винятком тих, які відповідно до закону не можуть бути віднесені до комерційної таємниці» [2, ст. 505].
Господарський кодекс України також частково визначає особливості комерційної таємниці, включаючи останню до об'єктів прав інтелектуальної власності [4, ст. 155]. При цьому, Господарський кодекс України визначає повноваження суб'єктів господарювання щодо комерційної таємниці. Зокрема, «суб'єкт господарювання, що є володарем технічної, організаційної або іншої комерційної інформації, має право на захист від незаконного використання цієї інформації третіми особами за умов, що ця інформація має комерційну цінність у зв'язку з тим, що вона невідома третім особам і до неї немає вільного доступу інших осіб на законних підставах, а володар інформації вживає належних заходів до охорони її конфіденційності» [4, ст. 162].
Акцентуємо увагу на тому, що строк правової охорони комерційної таємниці обмежується часом дії сукупності зазначених вище умов.
Відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 09. 08. 93 р. № 611 комерційну таємницю не становлять: – «установчі документи, документи, що дозволяють займатися підприємницькою чи господарською діяльністю та її окремими видами; – інформація за всіма встановленими формами державної звітності; – дані, необхідні для перевірки обчислення і сплати податків та інших обов'язкових платежів; – відомості про чисельність і склад працюючих, їхню заробітну плату в цілому та за професіями й посадами, а також наявність вільних робочих місць; – документи про сплату податків і обов'язкових платежів; Анатолій Марущак Правове, нормативне та метрологічне забезпечення системи захисту інформації в Україні, вип. 2 (13), 2006 р. 111 – інформація про забруднення навколишнього природного середовища, недотримання безпечних умов праці, реалізацію продукції, що завдає шкоди здоров'ю, а також інші порушення законодавства України та розміри заподіяних при цьому збитків; – документи про платоспроможність; – відомості про участь посадових осіб підприємства в кооперативах, малих підприємствах, спілках, об'єднаннях та інших організаціях, які займаються підприємницькою діяльністю; – відомості, що відповідно до чинного законодавства підлягають оголошенню.
Підприємства зобов'язані подавати перелічені у зазначеній Постанові відомості органам державної виконавчої влади, контролюючим і правоохоронним органам, іншим юридичним особам відповідно до чинного законодавства, за їх вимогою».
Розглянемо один із прикладів конфлікту інтересів власника інформації з обмеженим доступом і суб’єкта права на інформацію. Відповідно до Закону України «Про інформацію» «всі громадяни України, юридичні особи і державні органи мають право на інформацію, що передбачає можливість вільного одержання, використання, поширення та зберігання відомостей, необхідних їм для реалізації ними своїх прав, свобод і законних інтересів, здійснення завдань і функцій» [5, ст. 9].
Органи, підрозділи та співробітники СБ України в ході контррозвідувальної діяльності мають право «витребовувати, збирати і вивчати, за наявності визначених законом підстав, документи та відомості, що характеризують діяльність підприємств, установ, організацій, … для попередження і припинення розвідувальних, терористичних та інших протиправних посягань на державну безпеку України» [8, ст. 7, п. 5].
Спробуємо розглянути питання одержання органами СБ України інформації, що становить комерційну таємницю, з точки зору захисту інтересів власника такої інформації – суб’єкта господарювання.
У Законі України “Про Службу безпеки України” закріплена гарантія, відповідно до якої «не підлягають розголошенню відомості, що становлять… комерційну таємницю, а також інформація конфіденційного характеру, розголошення якої може завдати шкоди національній безпеці України, честі і гідності особи або порушити її законні права (у тому числі і юридичної особи – авт.), крім випадків, передбачених законодавством в інтересах правосуддя [7, ст. 7, абз. 3]. Звичайно, зазначена норма не закріплює механізму збереження комерційної таємниці, яка перейшла у користування органів СБ України. Більш дієвою гарантією збереження комерційної таємниці у випадку надання її за запитом органу СБ України є закріплена Кримінальним кодексом України відповідальність за незаконне збирання з метою використання або використання відомостей, що становлять комерційну або банківську таємницю, та за розголошення комерційної або банківської таємниці [3, ст. ст. 231, 232]. У будь-якому випадку, співробітник СБ України, який отримує відомості, що становлять комерційну таємницю в інтересах забезпечення державної безпеки, робить запис про це у Журналі ознайомлення з комерційною таємницею підприємства або іншому аналогічному документі. Зрозуміло, що такими діями співробітник СБ України набуває обов’язку не розголошувати такі відомості стороннім особам без дозволу на це власника комерційної таємниці.
Таким чином, у наведеному прикладі з отриманням відомостей, що становлять комерційну таємницю, право суб’єкта господарювання на захист інформації з обмеженим доступом не порушується. Правоохоронний же орган відповідно до покладених на нього чинним законодавством завдань реалізує власне право на інформацію. Загалом подібних прикладів можна навести більше. І в кожному конкретному випадку бачимо конфлікт інтересів суб’єктів відповідних відносин з приводу захисту інформації та права доступу до неї.
 
1.5. Висновок
 
Як висновок зазначимо, що подальше дослідження правового статусу суб’єктів, інтереси яких конфліктують саме у інформаційній сфері, є важливим завданням як науковців, так і практиків. І продовжувати науковий пошук необхідно саме у напрямку розробки принципів і механізмів правового регулювання зазначених відносин.
 
1.6. Література:
 
1. Конституція України // Відомості Верховної Ради України, 1996 р. – №30. – ст. 141.
2. Цивільний кодекс України від 16 січня 2003 року // Офіційний Вісник України, 2003. – №11. – ст. 461.
3. Кримінальний кодекс України від 5 квітня 2001 року // Відомості Верховної Ради України, 2001. – № 25 – 26. – ст. 131.
4. Господарський кодекс України від 16 січня 2003 року // Відомості Верховної Ради, 2003. – №18, №19-20, № 21-22. – ст. 144.
5. Закон України “Про інформацію” від 2 жовтня 1992 року // Відомості ПРЕДОТВРАЩЕНИЕ УЩЕРБА НАЦИОНАЛЬНОЙ БЕЗОПАСНОСТИ… 112 Правове, нормативне та метрологічне забезпечення системи захисту інформації в Україні, вип. 2 (13), 2006 р. Верховної Ради України, 1992. – № 48 від 01. 12. 1992.
6. Закон України “Про звернення громадян” від 2 жовтня 1996 року (зі змінами, внесеними Законом №2384-IV від 20 січня 2005 року) // Відомості Верховної Ради України, 1996. – №47. – ст. 256.
7. Закон України “Про Службу безпеки України” від 25 березня 1992 року // Відомості Верховної Ради, 1992. – № 27. – ст. 382 (зі змінами).
 
2. Об’єктивні та суб’єктивні фактори, що впливають на рівень безпеки підприємства
 
2.1. Вступ
 
Сталий розвиток є основою стабільного функціонування та поліпшення діяльності будь-якого суб’єкта господарювання. Сучасні умови функціонування підприємств обумовлені високим ступенем нестабільності та нестійкості, що пов’язано з ситуацією, яка склалася під впливом загальносвітової економічної кризи. Це викликає загальне зниження рівня економічної безпеки підприємств, а отже, і можливості забезпечення їх сталого розвитку. У зв’язку з цим, проблема забезпечення економічної безпеки підприємств стає дуже актуальною і потребує вирішення багатьох питань.
У своїй діяльності підприємство формує і налагоджує зв’язки з іншими суб’єктами господарювання, державними і муніципальними органами влади. Будь-який зв’язок з часом може бути перерваний або порушений під впливом різних обставин, а отже діяльність підприємства піддається постійній небезпеці. Порушення каналів зв’язків може відбутися з наступних причин: в результаті конкуренції (добросовісної та недобросовісної) ; змін у навколишньому середовищі, що змушує підприємство переглядати умови договору або контракту (зміна цін, податкового законодавства, соціально- політичної ситуації) ; з появою більш вигідних пропозицій (більш рентабельного договору, більш привабливих умов роботи) ; зміни особистих відносин між керівниками; зміни фізичних умов переміщення товарних, фінансових і трудових ресурсів (в результаті аварій та інших катаклізмів, зміни митних умов, виникнення нових меж або регіональних відносин) [1, с. 31].
Різноманіття господарських зв’язків, в які вступає підприємство в процесі своєї господарської діяльності, призводить до виникнення великої кількості факторів впливу на економічну безпеку його діяльності. Тому виявлення факторів ризику, небезпек і загроз – одне з найбільш важливих завдань забезпечення економічної безпеки.
 
2.2. Об’єктивні та суб’єктивні фактори впливу на економічну безпеку
 
Всі фактори впливу на економічну безпеку можна умовно розділити на позитивні і деструктивні, іншими словами загрози.
В сучасній теорії безпеки виділяють декілька ступенів деструктивних факторів:
1. Ймовірність виникнення обстановки, здатної породити небезпеку (поява зони ризику).
2. Провокаційні дії або засіб тиску (виклик).
3. Реальна можливість заподіяти зло, завдати шкоди (небезпека).
4. Намір завдати шкоди або ненавмисний небезпечний збіг обставин (загроза) [2, с. 353].
Загроза – можлива небезпека. Це найбільш конкретна і безпосередня форма економічної небезпеки або сукупність умов і факторів, що створюють небезпеку.
Приймаючи господарські рішення підприємство не завжди в змозі витримати жорстке випробування обставинами, в яких опиняється бізнес, а отже, повинно заздалегідь враховувати джерела та фактори небезпек і загроз економічній безпеці.
Для обґрунтування чітких і ефективних шляхів зміцнення економічної безпеки підприємств дуже важливо виділити найбільш важливі сучасні небезпеки і загрози. Тому, при аналізі факторів економічної безпеки пріоритетне значення має облік деструктивних чинників (загроз). Проте не варто обходити стороною і позитивні фактори, беручи до уваги, з одного боку, їх позитивний вплив на рівень економічної безпеки, з іншого, можливість їх трансформації в ряді випадків у негативний бік.
Різноманітні загрози економічній безпеці класифікуються за різними основними ознаками:  за джерелом виникнення (зовнішні та внутрішні загрози) ; за відношенням до людської діяльності (об’єктивні та суб’єктивні) ; за систематичністю прояву (систематичні та несистематичні) ; за ступенем керованості (керовані та некеровані) ; за можливістю нейтралізації (такі, що частково піддаються нейтралізації та такі, що не піддаються нейтралізації) ; за впливом на складові економічної безпеки підприємства (ті, що впливають на усі її складові, на декілька складових та одну складову) ; за моментом виникнення (актуальні та потенційні) ; за об’єктивністю існування (реальні та мнимі) ; за частотою виникнення (постійні та випадкові) ; за ступенем очевидності (явні та приховані) ; за впливом на об’єкт (активні та пасивні) ; за сферою виникнення (правові; економічні; політичні; екологічні; соціальні; науково-технічні; технологічні; демографічні) ; за вірогідністю реалізації (реальні та потенційні) ; за тривалістю впливу на функціонування і розвиток підприємства (довготермінові, середньотермінові і короткотермінові) ; за характером прояву (закономірні та випадкові) [3, с. 254-255].
Найбільшого поширення набуло виділення небезпек і загроз залежно від сфери їх виникнення – зовнішні (екзогенні фактори) і внутрішні (ендогенні фактори).
Як складна соціально-економічна система, система економічної безпеки суб’єкта господарювання має індивідуальні особливості і еволюціонує під впливом зовнішніх і внутрішніх факторів загроз економічній безпеці, які прямо або побічно впливають на економічну безпеку, ступінь захищеності об’єктів безпеки.
При цьому під об’єктом економічної безпеки розуміється все те, на що спрямовані зусилля щодо забезпечення безпеки: різноманітні види діяльності підприємства (виробнича, комерційна, управлінська, постачальна тощо) ; майно та ресурси підприємства (фінансові, матеріально-технічні, інформаційні, інтелектуальні тощо) ; персонал підприємства, його керівники, акціонери, власники, структурні підрозділи, служби, партнери, співробітники, що володіють інформацією, яка становить комерційну таємницю [1, с. 24].
Чинники, що формують відповідний рівень економічної безпеки підприємства, різноманітні, і в кожній галузі виробництва мають свою специфіку. Однак є загальні, типові чинники, що впливають на рівень економічної безпеки підприємства незалежно від форм власності та галузі виробництва [4].
Зовнішні фактори небезпек і загроз виникають за межами підприємства і не пов’язані безпосередньо з його виробничою діяльністю, але впливають як на сам процес виробництва, так і на результати діяльності. Це, як правило, така зміна навколишнього середовища, яка може завдати підприємству збитки. На зовнішні фактори підприємство не може впливати або цей вплив може бути незначним.
Внутрішні фактори пов’язані з господарською діяльністю підприємства, його персоналом і безпосередньо залежать від форм, методів та організації роботи на підприємстві. Вони обумовлені тими процесами, які виникають в ході виробництва та реалізації продукції, і можуть вплинути на результати бізнесу. Економічний збиток, що заподіюється суб’єктові господарської діяльності, може бути пов’язаний з його нездатністю протистояти конкуренції і бути результатом його внутрішніх чинників, наприклад, поганого управління. Збиток може явитися і наслідком дії зовнішніх чинників – як свідомих дій з боку інших підприємств (конкурентів, партнерів), так і стихійних (коливання на окремих ринках, дестабілізація національної економіки, світової економічної системи в цілому тощо). При цьому свідомі дії партнера не обов’язково повинні бути спрямовані на завдання збитку, а можуть переслідувати його власні цілі [5, с. 178].
Визначення найбільш впливових зовнішніх і внутрішніх факторів загроз і небезпек дозволяє виявити найбільш впливові чинники, що зміцнюють або руйнують стійкість соціально-економічної системи підприємства, впливають на стан його економічної безпеки.
У ході матеріальних, фінансових, інформаційних, кадрових та інших зв’язків підприємства з суб’єктами зовнішнього середовища відбувається обмін, споживання і переміщення сировини, матеріалів, комплектуючих виробів, верстатів, машин, обладнання, інвестицій, технологій, коштів, готової продукції (товарів і послуг). Всі ці зв’язки і відносини виникають у конкретних політичних, соціально-економічних, природно-кліматичних та інших умовах, які склалися як в масштабах всієї країни, так і на рівні певного конкретного регіону. Саме конкретна ситуація в тому чи іншому регіоні, де діє підприємство, може істотно вплинути на результати господарської діяльності.
З усіх можливих видів зовнішніх загроз (факторів) економічній безпеці, важливо виділити ті, що безпосередньо спрямовані на руйнування або ослаблення потенціалу підприємства.
Необхідно також дослідити фактори, що впливають на створення такого зовнішнього економічного середовища, яке сприяє позитивним тенденціям розвитку потенційних можливостей виробництва і відповідає його інтересам.
Ґрунтуючись на ряді наукових праць [1, с. 31-34; 6, с. 94-95; 7, с. 113-115; 8, с. 191; 9, с. 90], зовнішні фактори впливу на економічну безпеку підприємств можна згрупувати у декілька груп:
- політичні фактори: політична ситуація в країні, конкретному економічному регіоні; стан міжнаціональних, релігійних, етнополітичних, територіальних суперечок і конфліктів; сепаратистські настрої окремих керівників; протиріччя між центральними, регіональними і місцевими органами влади тощо;
- макроекономічні фактори: стан існуючої економічної ситуації в країні; стан банківської, грошової, фінансової та кредитної систем; фіскальна політика держави; економічні кризи; фази ризику і депресії економічного циклу; стан фінансового ринку (відтік або приплив фінансових ресурсів) ; рівень розвиненості ринків капіталу та їх інфраструктури; підтримка оптимального рівня грошової маси; рівень інфляції; забезпечення нормальних платежів, виплат заробітної плати, пенсійних виплат; стан рівня доходів і накопичень населення; стан купівельної спроможності населення; рівень платоспроможного попиту; зміна правил валютного обігу; курс гривні; процентні ставки за кредитами; зменшення обсягів або скасування пільгового кредитування виробників; скасування пільгового оподаткування; збільшення податкового тягаря; наявність і характер державних програм підтримки підприємництва, інструменти впливу на діяльність підприємств, заходи регулювання; підтримка підприємництва (існуючі пільги та субсидії) ; втрата ринків сировини, матеріалів, енергоносіїв та готової продукції; коливання цін на сировину, матеріали, комплектуючі, енергоносії; зниження обсягів держзамовлень; економічна політика держави щодо імпорту сировини та експорту продукції; розширення імпорту і збільшення імпортних квот поза зв’язком з обсягом національного виробництва; руйнування системи відтворення промислового потенціалу (в першу чергу, його активної частини) внаслідок низької інвестиційної активності; відсутність нормального інвестиційного клімату в реальному секторі економіки; надання переваги поточним витратам над капітальними; невиконання державою зобов’язань по виплаті внутрішніх та зовнішніх боргів; недосконалість механізмів формування фінансової і економічної політики держави; превалювання заборонних принципів регулювання економіки над стимулюючими; втрата державою контролю над природними монополіями, послаблення регулюючої функції держави в їх ціновій політиці; перерозподіл власності і націоналізація приватних підприємств та ін. ;
- мезоекономічні фактори: стан підприємницького середовища у регіоні; стан підприємницької активності; наявність місцевих сировинних та енергетичних ресурсів; насиченість ринків факторів виробництва (засобів виробництва, трудових ресурсів, фінансів) ; розвиток транспортних та інших комунікацій; зміна тарифів на транспортні перевезення; інтенсивність конкуренції в галузі та регіоні; наповненість ринку продукцією, що виробляється підприємством; наявність вільних трудових ресурсів, рівень їх професійної підготовленості; існування адміністративних бар’єрів (недосконалість процедури реєстрації, складність та тривалість процедур одержання документів дозвільного характеру, необхідних для початку підприємницької діяльності, ліцензування, сертифікації) ; бюрократизм з боку чиновників; характер дій з боку державних органів та органів місцевого самоврядування; надмірне втручання органів державної влади у діяльність суб’єктів господарювання;
- мікроекономічні фактори: стан конкурентів; платоспроможність дебіторів; надійність партнерів, покупців і постачальників (контрагентів) ; порушення виробничих зв’язків; проблеми у взаєминах з реальними і потенційними партнерами (аж до втрати важливих контрактів) ; хронічна фінансова неспроможність або раптове банкрутство вітчизняних чи зарубіжних партнерів; зависання грошей на рахунках обслуговуючих банків, що збанкрутували; характер дій з боку конкурентів та інших зацікавлених осіб; переманювання конкурентами кваліфікованих кадрів підприємства; переманювання покупців конкурентами; зрив угод конкурентами; демпінг з боку конкурентів з метою підриву економічної стійкості підприємства або витискання його з ринку; скупка контрольного або великого пакету акцій конкуруючою фірмою; скупка боргів підприємства конкурентами та небажаними партнерами; активність кредиторів щодо стягування боргів; наявність значних фінансових зобов’язань у підприємства (як позикових коштів, так і заборгованостей підприємству) ; наявність ефективних ділових відносин підприємства з фінансово-промисловою системою (можливість залучати кредитні ресурси за мінімально можливою ціною) ;
- екологічні фактори: екологія в регіоні, що визначає можливості конкретного виробництва у даному регіоні; система прямих адміністративних заборон, що обмежують розвиток екологічно шкідливих виробництв, а в деяких випадках і їх закриття;
- науково-технічні та технологічні фактори: досягнення науково-технічного прогресу; виникнення нових джерел ресурсів; поява нових матеріалів; новизна товарів-конкурентів (аналогів та субститутів) ; розробка нових технологій; впровадження ноу-хау у процеси виробництва, реалізації продукції, управління і організації праці;
- юридичні (правові) фактори: стан законодавства і нормативної бази, щодо організації бізнесу і регулювання господарської діяльності в країні і регіоні, перспективи його зміни; стан податкового законодавства; стан законодавства про власність; права та відповідальність підприємців; договірне право; стан правової системи захисту прав інвесторів і виконання законодавства та ін. ;
- соціально-культурні фактори: смаки та уподобання споживачів; мода; соціальні пріоритети та ідеї;
– інформаційні фактори: інформаційна війна; війна інформаційних технологій; зараження програм ЕОМ різного роду комп’ютерними вірусами; несанкціонований доступ конкурентів до конфіденційної інформації, що становить комерційну таємницю та ін. ; – природно-техногенні фактори: природні катаклізми, надзвичайні ситуації природного і техногенного характеру, які можуть спричинити пошкодження будівель, приміщень;
- демографічні фактори: стан народжуваності і смертності; тривалість життя і її якість; стан здоров’я населення, рівень його освіченості, які впливають на укомплектованість підприємства робочою силою, її продуктивність і мотивацію праці;
- криміналістичні фактори: надмірно високий рівень криміналізації і тінізації господарської діяльності; корумпованість чиновників; економічна злочинність; недобросовісна конкуренція та інші форми злочинного впливу на господарську діяльність, що завдають величезної шкоди бізнесу: промислово-економічне шпигунство; протиправні дії конкурентів для з’ясування виробничих або комерційних таємниць підприємства; підкуп персоналу; наклеп; підрив ділового іміджу підприємства в бізнес-колі; незаконне використання торгівельної марки; фальсифікація та підробка продукції конкурентом; незаконне використання ноу-хау та розробок підприємства; крадіжки фінансових коштів і цінностей (нанесення фінансового та матеріального збитків) ; комп’ютерні злочини; шахрайство; підміна документів; противоправні дії звільнених за різні провини колишніх співробітників підприємства; протиправні дії кримінальних структур; рейдерство; рекет; пошкодження будівель, приміщень; теракти та багато інших;
– морально-психологічні фактори: залякування; шантаж і фізично- небезпечний для життя вплив на персонал підприємства та їх сім’ї (вбивства, викрадення, побиття).
Проведені дослідження [1, с. 39; 6, с. 95; 8, с. 190-191; 9, с. 90-91] дозволили виділити наступні групи факторів загроз і небезпек, які мають внутрішній характер, і пов’язані з господарською діяльністю підприємства і роботою його персоналу:
– виробничого значення: позапланові зупинки обладнання; аварії; вимушене переналагодження обладнання; перебої в постачанні енергоресурсами, водо-, теплопостачанні; подовження термінів ремонту устаткування у порівнянні із запланованими; порушення вентиляції; непідготовленість інструментального господарства; вихід з ладу обчислювальної техніки та ін. ;
- пов’язані із зовнішнім середовищем підприємства: вибір ненадійних партнерів, постачальників та інвесторів; несплата споживачем відвантаженої продукції або виконаного обсягу робіт; небезпека недружнього злиття і поглинання;
- пов’язані з персоналом підприємства: невідповідний рівень кваліфікації кадрів, освітній рівень керівників; недостатня сумлінність співробітників служби персоналу; низька якість підбору персоналу підприємства; невірна оцінка кваліфікації кадрів та їх низька компетентність; погіршення кваліфікованого складу керівництва та персоналу; наявність неефективної системи мотивації персоналу; відтік кваліфікованих кадрів; низький рівень дисципліни і самосвідомості персоналу; дії або бездіяльність (умисна або ненавмисна) співробітників підприємства, що суперечать інтересам його комерційної діяльності; смерть провідних фахівців і керівників; протиправні дії кадрових співробітників; залежність ряду керівників від кримінального світу;
– пов’язані з інформаційними ресурсами: невідповідний рівень інформаційного забезпечення та захисту інформації; порушення режиму збереження конфіденційної інформації;
– у сфері планування: невідповідна якість планування та прийняття рішень; істотні упущення та суттєві помилки в тактичному і в стратегічному плануванні, пов’язані з: неправильним вибором цілей, напрямків розвитку, неправильною оцінкою можливостей підприємства, вибором ресурсів, помилками в прогнозуванні змін зовнішнього середовища, помилками у прогнозуванні сценаріїв оптимістичного і песимістичного розвитку підприємства;
- пов’язані з конкурентною позицією: відсутність і недостатня обґрунтованість системи цілей та стратегії розвитку; недотримання традицій; падіння репутації та іміджу; невідповідність конкурентного статусу (ресурсного, виробничого, збутового потенціалів) системі цілей і стратегії розвитку;
- пов’язані зі збутовою, маркетинговою стратегією і політикою: відсутність або недостатня обґрунтованість маркетингових програм і прогнозів збуту; нераціональна сегментація ринку (за співвідношенням масових і цільових ринків збуту, ринкових вікон і ніш, традиційних сегментів і сегментів з новим, потенційним попитом) ; звуження ринків збуту; необґрунтованість товарної, цінової, збутової та комунікаційної політик; низький рівень управління якістю продукції;
- екстенсивні фактори виробництва: недоцільне скорочення засобів, предметів праці, робочої сили, що використовуються; зменшення часу використання (функціонування) засобів праці (основних виробничих фондів) і робочої сили; збільшення тривалості обороту (запасів) оборотних виробничих фондів; збільшення непродуктивного використання засобів і предметів праці та робочої сили;
- інтенсивні фактори виробництва: зниження рівня технічності і технологічності виробництва; зниження якісних характеристик засобів і предметів праці, кваліфікації робочої сили; зниження ефективності використання ресурсів; уповільнення оборотності основних і оборотних виробничих фондів; застосування застарілого обладнання; використання застарілих технологій і методів організації виробництва, праці та управління;
- у сфері фінансового менеджменту: погіршення фінансового стану, касової, податкової і платіжної дисципліни; незадовільна структура балансу; зниження рівня фінансової стійкості, ліквідності і платоспроможність підприємства; низький рівень інвестиційної привабливості; високий коефіцієнт співвідношення позикового і власного капіталу;
- у сфері виробничого менеджменту: надмірна концентрація виробництва; обмежена номенклатура господарського портфеля; нераціональна організаційна структура управління, виробнича структура і форма спеціалізації; низький рівень організації виробництва; недостатній рівень технологічної дисципліни; обмежена інноваційна діяльність; згортання НДДКР та інвестицій в розвиток; низька адаптивність підприємства; неефективність системи внутрішнього контролю;
- юридичні (правові) фактори: низький рівень юридичного забезпечення та експертизи договорів і контактів підприємства; недостатня патентна захищеність;
- форс-мажорні фактори: аварії; пожежі; вибухи.
Як показали дослідження, факторів небезпек і загроз та інших деструктивних обставин, які можуть вплинути на фінансово-господарські результати діяльності підприємств, багато. Значимість тих чи інших факторів впливу може з часом змінюватися. Кожне підприємство виходячи з конкретної ситуації повинно визначити (спрогнозувати) найбільш значущі (небезпечні) з факторів зовнішнього та внутрішнього впливу і виробити систему заходів щодо їх своєчасного виявлення, попередження чи послаблення.
В ході аналізу факторів економічної безпеки відбувається виявлення потенційних і реальних небезпек і загроз, причин і джерел їх зародження, формулюється проблемна ситуація і відбувається опрацювання попередніх заходів щодо їх усунення. Необхідно з’ясувати можливі наслідки дії факторів впливу, визначити приховані перешкоди при вирішенні завдань бізнесу, передбачити резервні можливості, підстрахуватися на випадок невдалого або небажаного розвитку подій.
Керівники, менеджери підприємства, вивчивши ринок, можливості конкурентів, різноманітну внутрішню та зовнішню інформацію, можуть передбачити заходи з нейтралізації або пом’якшення небажаних наслідків загроз і небезпек, що дасть можливість підприємству забезпечити необхідний рівень економічної безпеки. При цьому слід мати на увазі, що при зміні одного з факторів, що піддається коригуванню для мінімізації ризику, небезпеки чи загрози, в системі забезпечення економічної безпеки виникає ланцюгова реакція, яка зачіпає всі фактори і створює нові механізми взаємодії факторів.
Зовнішні і внутрішні чинники можуть нанести шкоду економіці підприємства в чотирьох випадках: система економічної безпеки підприємства побудована таким чином, що не може передбачати загрозу до її виникнення; загроза виникла, але службові особи, відповідальні за економічну безпеку підприємства, неспроможні її побачити; загрозу виявлено, але менеджмент підприємства неспроможний попередити її негативні наслідки; керівництво підприємства намагається вирішити проблему, але його дії не призводять до позитивного результату [8, с. 205].
 
2.3. Методи захисту від загроз і нейтралізації їх наслідків
 
Виділяють загальні та спеціальні заходи безпеки. Основною метою загальних заходів безпеки є запобігання виникненню можливих загроз та їх здійсненню, розроблення і дотримання так званих нормативів безпеки (системи правил та режимів безпеки), регламентація й мотивація поведінки працівників організації. У розробленні й виконанні загальних заходів економічної безпеки бере участь управлінський персонал (керівники різних рівнів управління та структурних підрозділів, управлінці) й рядові працівники, для яких цей вид діяльності передбачений у посадових обов’язках або є складовою їх роботи, але не є їх основною діяльністю. Основною метою спеціальних заходів є припинення дії загрози на будь-якій стадії її реалізації конфіденційними методами та методами роботи в надзвичайних ситуаціях. Реалізацією спеціальних заходів безпеки займаються працівники, для яких це є предметом діяльності і основною роботою [4].
Вибір засобів впливу на загрози і небезпеки має на меті мінімізувати можливий збиток у майбутньому. Різноманіття напрямів і методів захисту від загроз і їх нейтралізації ставить підприємства перед проблемою вибору найбільш прийнятного у певній ситуації заходу.
Методи захисту від загроз і нейтралізації їх негативних наслідків можна представити декілька напрямками:
- методи ухиляння від загроз: відмова від ненадійних партнерів, постачальників; відмова від ризикованих проектів; відмова від прийняття ризикованих рішень; відмова від здійснення надто ризикованих господарських операцій; зниження частини позикових засобів у господарському обороті; відмова від банківських кредитів, якщо кон’юнктура фінансового ринку несприятлива для підприємства; відмова від будь-якої інвестиційної політики з метою підтримки високого рівня платоспроможності підприємства; відмова від постачань імпортної сировини, якщо відзначається високий ступінь мінливості митного законодавства; відмова від авансових оплат постачальникам і реалізації на умовах відстрочки платежів; одержання додаткової інформації; розробка схем ділової активності, що уникають найбільші зони збитків тощо; – методи локалізації загроз: виділення «економічно небезпечних» ділянок; послідовне розукрупнення підприємства;
- методи передачі ризиків від загроз: страхування (передача ризику страховій компанії за певну плату) ; створення структур взаємного страхування і перестрахування; пошук гарантів; хеджування; фінансові гарантії, доручення; внесення до тексту документів (договорів, торгових контрактів) спеціальних умов, що зменшують власну відповідальність підприємства при настанні непередбачених випадків чи тих, які передають ризик контрагенту;
- методи компенсації: самострахування за рахунок створення системи резервів (резервних фондів (страхового і цільових), страхового товарного запасу, страхових запасів фінансових ресурсів (коштів) ; нерозподіленого залишку прибутку) ; розробка і впровадження системи штрафних санкцій для контрагентів підприємства; забезпечення компенсації можливих фінансових втрат за рахунок стягування від контрагентів додаткового доходу за ризикованими операціям вище того рівня, що можуть забезпечити безризикові операції; стратегічне планування діяльності; прогнозування зовнішньої економічної діяльності; моніторинг соціально-економічної та нормативно-правової бази; активний цілеспрямований маркетинг; створення спілок, асоціацій, кластерів; боротьба з промисловим шпигунством;
- методи диверсифікації: диверсифікація видів діяльності і зон господарювання; диверсифікація асортименту продукції, що випускається; диверсифікація постачальників основних груп товарів; диверсифікація ринків збуту; диверсифікація інвестицій; диверсифікація портфеля цінних паперів; диверсифікація депозитного портфеля; розподіл відповідальності між партнерами; розподіл впливу загрози у часі та ін. ;
- методи лімітування: встановлення відповідних економічних і фінансових нормативів; встановлення максимального обсягу комерційної операції по закупівлі товарів, що укладається з одним контрагентом; встановлення максимального розміру сукупних запасів товарів на підприємстві (запасів поточного поповнення, сезонного збереження, цільового призначення) ; встановлення максимального розміру споживчого кредиту, наданого одному покупцю (в рамках диференційованих груп покупців чи груп товарів) ; встановлення мінімального розміру оборотних активів у високоліквідній формі (з виділенням їхньої суми у вигляді готових коштів платежу) ; встановлення граничного розміру використання позикових коштів в обороті (чи їхня питома вага в загальній сумі використовуваного капіталу) ; встановлення максимального розміру депозитного внеску, розміщуваного в одному комерційному банку та інші.
Звісно, кожен з методів має свої обмеження в застосуванні, проте, їх розумне поєднання сприяє зниженню рівня ймовірності настання загрози та рівня її впливу на об’єкт економічної безпеки. В сучасних умовах для підприємств найбільш дієвими методами захисту від загроз і їх нейтралізації є їх мінімізація, страхування (зовнішнє і внутрішнє) та диверсифікація.
До основних завдань системи економічної безпеки підприємства щодо попередження й нейтралізації загроз і небезпек належать: вивчення партнерів, конкурентів, споживачів, майбутніх інвесторів та співробітників підприємства; отримання необхідної інформації для прийняття найбільш оптимальних управлінських рішень з питань стратегії і тактики економічної діяльності підприємства; збір, аналіз, оцінка даних і прогнозування розвитку подій; своєчасне виявлення з боку зовнішнього середовища можливих загроз підприємству та його співробітникам; недопущення проникнення на підприємство структур економічної розвідки конкурентів, злочинців й окремих осіб з протиправними намірами; протидія технічному проникненню в злочинних цілях; забезпечення збереження матеріальних цінностей і відомостей, що становлять комерційну таємницю підприємства; формування серед споживачів і ділових партнерів позитивної думки про підприємство; контроль за ефективністю функціонування системи безпеки, удосконалення її елементів тощо [6, с. 96].
 
2.4. Висновки
 
Підсумовуючи вищевикладений матеріал, можна зазначити наступне. Забезпечення економічної безпеки багато в чому залежить від того, як підприємство буде протистояти впливу зовнішніх і внутрішніх факторів загроз та небезпек. Щоб запобігти негативним наслідкам загроз економічній безпеці підприємства чи мінімізувати цей вплив, треба заздалегідь попіклуватися про вибір заходів та методів, що забезпечать виявлення ризикованої ситуації та ліквідацію її причини на самому початку. При виборі методів та шляхів нейтралізації негативного впливу факторів загроз та небезпек обов’язково треба враховувати багатогранність складових економічної безпеки підприємства і специфіку роботи галузі, в якій працює підприємство.
 
2.5. Література
 
1. Зеркалов, Д. В. Экономическая безопасность [Электронный ресурс]: Монография. – Электрон. данные. – К. : Основа, 2011. – 1 электрон. опт. диск (CD-ROM) ; 12 см. – Систем. требования: Pentіum; 512 Mb RAM; Windows 98/2000/XP; Acrobat Reader 7. 0. – Название с титульного экрана.
2. Безопасность жизнедеятельности [Текст] / [Л. А. Михайлов, В. П. Соломин, Т. А. Беспамятных и др. ]; под. ред. Л. А. Михайлова. – СПб. : Питер, 2012. – 461 с.
3. Орлик, О. В. Система загроз економічній безпеці суб’єктів господарювання [Текст] / О. В. Орлик // Вісник соціально-економічних досліджень: зб. наук. праць. – Одеса: ОНЕУ. – 2014. – Вип. 1 (52). – С. 250-257.
4. Економічна безпека підприємств, організацій та установ [Электронний ресурс] / [В. Л. Ортинський, І. С. Керницький, З. Б. Живко та ін]. – Режим доступу http://pidruchniki.com/1822061151265/ekonomika/osnovi_ekonomichnoyi_bezpe ki_pidpriyemstva. – Заголовок з екрана, доступ вільний, 22. 03. 2015.
5. Орлик, О. В. Економічна безпека підприємства: властивості, стратегія та методи забезпечення [Текст] / О. В. Орлик // Економічна безпека в умовах глобалізації світової економіки: [колективна монографія у 2т. ]. – Дніпропетровськ: «ФОП Дробязко С. І. «, 2014. – Т. 2. – С. 176-182.
6. Пашнюк, Л. Загрози економічній безпеці підприємства та засоби їх нейтралізації [Текст] / Л. Пашнюк // Вісник Київського національного університету імені Тараса Шевченка. Серія: Економіка. – 2013. – Вип. 10 (151). – С. 93-97.
 
3. Практична частина
 
Оцінка рівня економічної безпеки підприємства ТОВ «Евроформат».
Прогрес у розвитку інформаційних технологій стимулював розвиток всіх сфер бізнес-відносин, де підприємницька діяльність все більше почала розвиватися в бік конкурентоспроможних взаємин. Це, у свою чергу, призвело до необхідності перегляду проблеми розробки та використання систем економічної безпеки на підприємстві.
Перехід економіки на ринкові відносини вимагає від керівників підприємств не тільки розробки ринкової стратегії, але й стратегії безпеки, обов'язково включає спеціальні програми із захисту інтелектуальної власності та економічної безпеки. Відповідно актуальним на сьогодні є вивчення та дотримання правил політики безпеки і плану захисту, управління засобами захисту, контролю за правильністю їх експлуатації, виявлення спроб та фактів порушень та вжиття заходів щодо їх нейтралізації, удосконалення економічної безпеки на підприємстві.
Предметом дослідження є економічна безпека підприємств, об’єктом дослідження є ТОВ «Евроформат».
За ринкових умов господарювання дуже важливого значення набуває економічна безпека всіх суб'єктів підприємницької та інших видів діяльності.
Економічна безпека фірми – це такий стан корпоративних ресурсів і підприємницьких можливостей, за якого гарантується найбільш ефективне їхнє використання для стабільного функціонування та динамічного науково-технічного й соціального розвитку, запобігання внутрішнім і зовнішнім загрозам.
Необхідність постійного дотримання економічно безпеки зумовлюється об'єктивно наявним для кожного суб'єкта господарювання завданням забезпечення стабільності функціонування та досягнення головних цілей своєї діяльності. Рівень економічної безпеки фірми залежить від того, наскільки ефективно керівництво і спеціалісти будуть спроможні уникнути можливих загроз і ліквідувати шкідливі наслідки окремих негативних складових зовнішнього і внутрішнього середовища.
Використовуючи дані бухгалтерської звітності підприємства ТОВ «Евроформат», проведемо економічну оцінку рівня безпеки підприємства за такими напрямками:
1) Аналіз фінансової стабільності, що здійснюється шляхом розрахунку таких показників:
Коефіцієнт автономії відображає забезпеченість підприємства власними фінансовими ресурсами і ступінь незалежності від кредиторів та інвесторів. Розраховується за формулою:
Ка=Вк/А (1)
Де Ко – сума власного капіталу,
А – підсумок активів підприємства.
Ка= р. 380/р. 640
Ка=9980, 25/12267 = 0, 81 – на початок звітного періоду
Ка=11838, 6/16601, 4 = 0, 71 – на кінець звітного періоду
Підприємство вважається автономним якщо коефіцієнт автономії більший за 0, 5 і спрямований на зростання. В нашому випадку коефіцієнт автономії більший 0, 5 (0, 71) і спостерігається його зростання, що вказує на зменшення ризику неплатоспроможності підприємства.
Коефіцієнт фінансової залежності підприємства розраховується за формулою:
Кфз=Б/Вк (2)
де Б – баланс підприємства
Кфз= (р. 640-р. 380) /р. 640
Кфз= (12264-9980, 25) /12264 = 0, 18 – на початок звітного періоду
Кфз= (16601, 4-11838, 6) /16601, 4 = 0, 28 – на кінець звітного періоду
Коефіцієнт ефективності тим кращий, чим вищий, критичне значення =2.
Отриманий коефіцієнт 0, 28 говорить про зростаючу фінансову залежність підприємства.
-Коефіцієнт фінансового ризику показує скільки коштів припадає на одиницю власних:
Кфр = ЗК/ВК (3)
де ЗК – залучені кошти.
Кфр = (р. 480+р. 620) /р. 380
Кфр = (1312, 5+1517, 25) 9980, 25 = 0, 28 – на початок звітного періоду
Кфр = (1710+2739, 6) 11838, 6 = 0, 37 – на кінець звітного періоду
Допустиме значення Кфр≤0, 5. Відбувається зменшення коефіцієнта фінансового ризику, що свідчить про зменшення залежності від зовнішніх інвесторів.
2) Дослідження фінансової стійкості (аналіз стану джерел формування запасів) шляхом встановлення:
Наявності власних оборотних засобів визначається як різниця між джерелами власних і прирівняних до них засобів (І розділ пасиву балансу) та основними засобами й іншими  оза оборотними активами (І розділ активу балансу). Цей показник характеризує чистий оборотний капітал. У формалізованому вигляді наявність оборотних коштів можна записати:
ВОЗ = Ір. п – Ір. а (4)
Де Ір. п – І розділ пасиву балансу (Необоротні активи),
Ір. а – 1 розділ активу балансу (Власний капітал).
ВОЗ = р. 380-р. 080
ВОЗ = 9980, 25-6588, 75 = 3391, 50 – на початок звітного періоду
ВОЗ = 11838, 6-10153, 8 = 1684, 80 – на кінець звітного періоду
Його зменшення порівняно з попереднім періодом свідчить про негативні тенденції в розвитку діяльності підприємства.
Наявності власних і довгострокових позикових джерел формування запасів і витрат (ВД) – результат збільшення попереднього показника на суму довгострокових пасивів:
ВД= ВОЗ + ІІІ р. п. (5)
Де ІІІр. п. – 3-й розділ пасиву, довгострокові зобов’язання.
ВД= 3391, 5+577, 5 = 3969, 0 – на початок звітного періоду
ВД= 1684, 8+1710 = 3394, 8 – на кінець звітного періоду
Загальної величини основних джерел формування запасів і витрат (ОД), що зумовлена збільшенням попереднього показника на суму короткострокових позикових засобів (КПЗ) :
ОД = ВД + КПЗ
ОД = 3969+315 = 4284, 0 – на початок звітного періоду
ОД = 3394, 8+1413 = 4807, 8 – на кінець звітного періоду
(6)
Надлишку чи нестачі власних оборотних засобів ∆ВОЗ:
∆ВОЗ = ВОЗ- З (7)
де 3 – запаси
∆ВОЗ = 1684, 8-1215 = 469, 8 – на кінець звітного періоду
Надлишку чи нестачі власних і довгострокових джерел формування запасів (∆ВД) :
∆ВД = ВД-3 (8)
∆ВД = 3394, 8-1215 = 2179, 8 – на кінець звітного періоду
Надлишку чи нестачі загальної величини основних джерел формування запасів і витрат (∆ОД) :
∆ОД = ОД – 3 (9)
∆ОД = 4807, 8-1215 = 3592, 8 – на кінець звітного періоду
Встановлення типу фінансової стійкості за чотирма типами фінансової стійкості:
Перший – абсолютна стійкість фінансового стану, що в реальних умовах розвитку економіки країни зустрічається вкрай рідко. Задається умовою
З < ВОЗ + К (10)
де К – кредити банку під товарно-матеріальні цінності з урахуванням кредитів під товари відвантажені.
Другий – нормальна стійкість фінансового стану підприємства, що гарантує його платоспроможність:
З = ВОЗ + К (11)
Третій – хиткий фінансовий стан, що характеризується порушенням платоспроможності, при якому, однак, зберігається можливість відновлення рівноваги за рахунок поповнення джерел власних засобів і збільшення ВОЗ:
З = ВОЗ + К + ДФ (12)
де ДФ – джерела, що послаблюють фінансову напруженість (при розрахунках необхідно враховувати кредиторську заборгованість).
Фінансова нестійкість вважається нормальною, якщо величина задіяних для формування запасів короткострокових кредитів і позикових засобів не перевищує сумарної вартості сировини, матеріалів і готової продукції, тобто якщо виконується умова:
Зс+Зг. п > Кз (13)
Зн. в + Зв. м. п > ВД (14)
де Зс – сировина, матеріали;
Зг. п – готова продукція;
Кз – короткострокові кредити і позики для формування запасів;
Зн. в – незавершене виробництво;
Зв. м. п – витрати майбутніх періодів.
Четвертий – кризовий фінансовий стан, при якому підприємство перебуває на межі банкрутства, оскільки його кошти, короткострокові цінні папери і дебіторська заборгованість не покривають навіть кредиторської заборгованості і прострочених позичок:
З > ВОЗ + К (15)
1050 < 3391, 5+315 = 3706, 5 0 – на початок звітного періоду
1215 < 1684, 8+1413 = 3097, 8 – на кінець звітного періоду
- абсолютна стійкість фінансового стану підприємства ТОВ «Евроформат».
3) Розрахунок ліквідності підприємства:
Коефіцієнт покриття дає загальну оцінку ліквідності активів та показує скільки поточних активів припадає на поточні зобов’язання. Розраховується за формулою:
Кп=Мз/Кз (16)
де Мз – мобільні засоби, які включають найбільш ліквідні засоби підприємства, тобто оборотні активи.
Кз – короткострокова заборгованість.
Кп = р. 260/р. 620
Кп = 5544/1517, 25 = 3, 65 – на початок звітного періоду
Кп = 6258, 6/2739, 6 = 2, 28 – на кінець звітного періоду
Нормою вважається значення показники в межах від 1 до 3.
Коефіцієнт абсолютної ліквідності показує яка частка поточних (короткострокових) зобов’язань може бути погашена негайно, тобто наскільки найбільш термінові зобов’язаня покриті найбільш ліквідними активами:
Кал = (Г+Ц) /Зк (17)
Де Г – гроші,
Ц – цінні папери,
Зк – короткострокова заборгованість.
Кал = (р. 220+230+240) /р. 620
Кал = (131, 25+183, 75+315) /1517, 25 = 0, 42 – на початок звітного періоду
Кал = (54+540+10, 8) /2739, 6 = 0, 22 – на кінець звітного періоду
Показник коливається в межах від 0, 2 до 0, 5. Це значення вважається достатнім, і свідчить про те, що підприємство здатне розраховуватися з короткостроковими боргами, не чекаючи оплати дебіторської заборгованості.
Загальний коефіцієнт ліквідності дає загальну оцінку ліквідності підприємства і розраховується за формулою:
Клз= (Г+Ц+Д) /Зк (18)
Де Д – дебіторська заборгованість
Клз= (183, 75+315+1895, 25) /1517, 25 = 1, 58 – на початок звітного періоду
Клз= (540+10, 8+1976, 4) /2739, 6 = 0, 92 – на кінець звітного періоду
Порогове значення рівне одиниці і прямує до зменшення.
4) Оцінка рентабельності:
Рентабельність продукції характеризує вигідність виробництва продукції, яка випускається або реалізується підприємством; цей показник використовується при внутрішньогосподарських аналітичних розрахунках, при контролі прибутковості, при впровадженні нових видів продукції.
Rзаг = ПБ /S заг (19)
де ПБ – балансовий прибуток;
S заг – загальна виробнича собівартість
Rзаг = 729/1215 = 0, 6 – на початок звітного періоду
Rзаг = 420/997, 5 = 0, 42 – на кінець звітного періоду
Рентабельність виробничих фондів
R овф = ПБ \ С овф *100 (20)
де С овф – собівартість.
R овф = 729/1215 *100 = 60 – на початок звітного періоду
R овф = 420/997, 5*100 = 42 – на кінець звітного періоду
Рентабельність сукупних активів характеризує ефективність використання всього наявного майна підприємства:
R ак= Пб \САК (21)
де САК – середня сума активів балансу підприємства.
Рентабельність власного (акціонерного) капіталу показує ефективність використання активів, створених за рахунок власних коштів:
Rп= ПБ \СВ. К *100 (22)
де ПБ – чистий прибуток підприємства за вирахуванням оплати відсотків за кредит;
СВ. К. – сума власного капіталу.
Rп= 405/9980, 25*100 = 4, 06 – на початок звітного періоду
Rп= 220, 5/11838, 6*100 = 1, 86 – на кінець звітного періоду
5) Проведення комплексної оцінки кризового стану підприємства за такими моделями:
Спрінгейта
Z=1. 03А+3, 07В+0, 66С+0, 4D (23)
Де А – обсяг робочого капіталу/ загальний обсяг активів,
В -сума прибутку до сплати податків / загальний обсяг активів,
С – сума прибутку до сплати податків/ обсяг короткострокової заборгованості,
D – чистий дохід/ загальний обсяг активів
А= (р. 260-р. 620) /р. 280 = (5544-1517, 25) /12264 = 0, 33
В = р. 170/р. 280 = 594/12264 = 0, 048
С = р. 170/р. 620 = 594/1517, 25 = 0, 391
D = р. 010/р. 280 = 2592/12264 = 0, 211
Z=1. 03*0, 33+3, 07*0, 048+0, 66*0, 391+0, 4*0, 211 = 0, 705 – на початок звітного періоду
А= (р. 260-р. 620) /р. 280 = (6258, 6-2739, 6) /16601, 4 = 0, 21
В = р. 170/р. 280 = 288, 75/16601, 4 = 0, 017
С = р. 170/р. 620 = 288, 75/2739, 6 = 0, 105
D = р. 010/р. 280 = 1890/16601, 4 = 0, 113
Z=1. 03*0, 21+3, 07*0, 017+0, 66*0, 105+0, 4*0, 113 = 0, 382 – на кінець звітного періоду
Робочий капітал (Рк) – це різниця між оборотними активами підприємства та його короткостроковими зобов’язаннями.
Якщо 2 < Z<0, 862, то підприємство є потенційним банкрутом.
У нашому випадку коефіцієнт Z<0, 862
Альтмана (показник можливості банкрутства) являє собою функцію від деяких показників, що характеризують економічний потенціал підприємства і результати його роботи за минулий період.
У загальному виді показник можливості банкрутства (індекс кредитоспроможності) (Z) оцінюється за такою формулою:
Z = 3, 3К1 + 1, 0К2 + 0, 6КЗ + 1, 4К4 + 1, 2К5 (24)
Де показники К1, К2, К3, К4, К5 розраховуються за такими алгоритмами:
К1 = [Прибуток до виплати відсотків і податків (ф. №2, рядок 170) ] / [Середньорічна сума активів (ф. №1, рядок 280) ]; (показник рентабельності активів, яких розраховано на підставі прибутку) ;
K2 = [Чистий дохід (виручка) від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг) (ф. №2, рядок 035) ] / [ Середньорічна сума активів (ф. №1, рядок 280) ]; (показник віддачі від активів) ;
К3 = [Статутний капітал (ф. №1, рядок 300) + Додатковий капітал (ф. №1, рядок 320) ]/ [Поточні зобов'язання (ф. №1, рядок 620) ]; (показник покриття по ринковій вартості власного капіталу) ;
К4 = [Нерозподілений прибуток (ф. №1, рядок 350) ] / Середньорічна вартість оборотних активів [ (Оборотні активи (рядок 260) + Витрати майбутніх періодів (рядок 270) ]: 2 (показник рентабельності активів, який розраховано на підставі нерозподіленого прибутку) ;
К5 = [ (Оборотні активи (рядок 260) + Витрати майбутніх періодів (рядок 270) ] / Сума активів (ф. №1, рядок 280) ]; (показник частки оборотних активів у сукупній вартості активів).
К1= 594/12264 = 0, 048
К2= 1944/12264 = 0, 158
К3= (9450+525) /1517, 25 = 6, 57
К4= 5, 25/ ((5544+131, 25) /2) = 0, 001
К5= 5544+131, 25/12264 = 0, 462
Z = 3, 3*0, 048 + 1, 0*0, 158 + 0, 6*6, 57 + 1, 4*0, 001 + 1, 2*0, 462 = 4, 813 – на початок звітного періоду
К1= 288, 75/16601, 4 = 0, 017
К2= 1417, 5/16601, 4 = 0, 085
К3= (10341+540) /2739, 6 = 3, 971
К4= 27/ ((6258, 6+189) /2) = 0, 008
К5= 6258, 6+189/16601, 4 = 0, 388
Z = 3, 3*0, 017 + 1, 0*0, 085 + 0, 6*3, 971 + 1, 4*0, 008 + 1, 2*0, 388 = 2, 534 – на кінець звітного періоду
Показник можливості банкрутства розроблений на основі даних статистичних досліджень і дає можливість оцінити фінансове положення підприємства за таким критерієм:
• якщо значення даного показника менше 1, 81 – можливість банкрутства дуже висока або фактично банкрутство вже наступило;
• якщо значення менше 2, 657 – можливість банкрутства існує;
• якщо значення більш 2, 657 – положення підприємства гарне і ймовірний успіх;
• якщо значення показника більш 2, 99 – підприємство працює успішно.
Таким чином, для підприємства ТОВ «Евроформат» існує можливість банкрутства.
R – модель прогнозу ризику банкрутства (розроблена російськими вченими), яка має наступний вигляд:
R=8, 38 К1+К2+0. 054 КЗ+0, 63 К4, (25)
де К1 – оборотний капітал/актив;
К2 – чистий прибуток/власний капітал;
КЗ – виручка від реалізації/активи;
К4 – чистий прибуток/ інтегральні витрати.
К1= 5544/12264 = 0, 452
К2= 405/9980, 25 = 0, 04
К3= 2592/12264 = 0, 211
К4= 405/221, 4 = 1, 829
R=8, 38*0, 452+0, 04+0. 054*0, 211+0, 63*1, 829 =4, 99 – на початок звітного періоду
К1= 6258, 6/16601, 4 = 0, 376
К2= 220, 5/11838, 6 = 0, 018
К3= 1890/16601, 4 = 0, 113
К4= 220, 5/276, 5 = 0, 797
R=8, 38*0, 376+0, 018+0. 054*0, 113+0, 63*0, 797 = 3, 676 – на кінець звітного періоду
Ймовірність банкрутства підприємства у відповідності зі значенням моделі R визначається таким чином (табл. 1) :
Таблиця 1
Загальна оцінка ймовірності банкрутства підприємства
Значення R (коефіцієнту ймовірності банкрутства) Ймовірність банкрутства, % 
Менше 0Максимальна (90-100) 
0-0, 18Висока (60-80) 
0, 18-0, 32Середня (35-50) 
0, 32-0, 42Низька (15-20) 
Більше 0, 42Мінімальна (до 10) 
У нашому випадку коефіцієнт R (3, 676) більше 0, 42, ймовірність банкрутства мінімальна (до 10%).
універсальна шестифакторна модель оцінки загрози банкрутства, що має вигляд:
Z=1, 5K1+0, 08K2+10, 0K3+5, 0K4+0, 3K5+0, 1К6, (26)
де К1 та К2 – відношення до зобов'язань саsh-flow, валюти балансу;
K3 – відношення прибутку до валюти балансу;
К4 та К5 – відношення прибутку, виробничих запасів до виручки від реалізації;
К6 – відношення обороту основного капіталу до валюти балансу.
К1= 26, 25/1517, 25 = 0, 017
К2= 12264/1517, 25 = 8, 083
К3= 405/1517, 25 = 0, 266
К4= 405/2592 = 0, 156
К5= 16, 2/2592 = 0, 006
К6= 9980, 25/12264 = 0, 81
Z=1, 5*0, 017+0, 08*8, 083+10, 0*0, 266+5, 0*0, 156+0, 3*0, 006+0, 1*0, 81 = 4, 193 – на початок звітного періоду
К1= 0/2739, 6 = 0
К2= 16601, 4/2739, 6 = 6, 059
К3= 220, 5/16601, 4 = 0, 013
К4= 220, 5/1890 = 0, 116
К5= 26, 25/1890 = 0, 013
К6= 11838, 6/16601, 4 = 0, 71
Z=1, 5*0+0, 08*6, 059+10, 0*0, 013+5, 0*0, 116+0, 3*0, 013+0, 1*0, 71 = 1, 268 – на кінець звітного періоду
Підприємству загрожує банкрутство при значенні критеріального показника менше 1.
 
Висновок
 
Проблеми власної економічної безпеки виникають перед кожним підприємством не тільки в кризові періоди, але і під час роботи в стабільному економічному середовищі, комплекс розв'язуваних при цьому цільових задач має істотне розходження. В якості однієї з цілей моніторингу економічної безпеки підприємства є діагностика його стану за системою показників, що враховують специфічні галузеві особливості, найбільш характерних для даного підприємства і які мають для останнього важливе стратегічне значення.
Будь-який бізнес відрізняється складністю, постійним станом боротьби і гострою конкуренцією фірм. Стійкі «правила» не існують ні для партнерів, ні, певною мірою, для держави. Підприємства змушені постійно пристосовуватися до недосконалості законодавчої бази, брак кваліфікованих працівників, зношеність виробничого обладнання, дефіциту обігових коштів, жорсткої грошової і податкової політики держави, неплатоспроможності партнерів та ін.
Результатом забезпечення економічної безпеки підприємства є стабільність (надійність) його функціонування, ефективність фінансово-економічної діяльності (прибутковість), особиста безпека персоналу. До ресурсів забезпечення надійного існування і прогресивного розвитку підприємства відносяться: персонал підприємства, матеріальні та інтелектуальні (інформаційні) ресурси.
Об'єкт і суб'єкт системи забезпечення економічної безпеки підприємництва тісно взаємопов'язані. Об'єктом системи в цілому, як уже говорилося, виступає стабільний економічний стан суб'єкта підприємницької діяльності в поточному та перспективному періоді. Конкретними ж об'єктами захисту виступають ресурси: фінансові, матеріальні, інформаційні, кадрові. Серед суб'єктів, що забезпечують захист економічної безпеки підприємницької діяльності, найбільше значення має служба власної економічної безпеки [6, с. 157-158]. Аналізуючи дані по підприємству ТОВ «Евроформат» можна зробити наступні висновки: товариство немає постійної стабільності економічної безпеки. Така тенденція може бути зв’язаною за переважною залежністю від кількості заключних угод та контрактів фірми. Одним із основних показників економічної безпеки на підприємстві є рентабельність. І саме тому для того, щоб підвищити рівень економічної безпеки підприємства було запропоновано збільшити рентабельність доходу підприємства шляхом скорочення собівартості продукції на ньому.
Отже, щоб покращити стан економічної безпеки на підприємстві було розроблено ряд рекомендацій та прорахований один із методів, а саме – це збільшення рентабельності доходу шляхом скорочення собівартості, запропоновано введення нової технології виробництва. При введенні їх у дію ТОВ «Евроформат» може дійсно досягти високих результатів в даному аспекті.
 
Список використаних джерел
 
Ареф’ева О. В. Научная основа формирования экономической безопасности предприятий // Негосударственная система безопасности предпринимательства как субъект национальной безопасности Украи-ны: Сборник материалов научно-практ. конференции, Киев, 16 – 17 мая 2001 г. – К. : Изд-во Европейского ун-та финансов, информационной системы, менеджмента и бизнеса, 2003. – С. 49 – 53.
Берлач А. І. Безпека бізнесу: навч. посібн. / А. І. Берлач. – К. : Вид-во «Університет Україна», 2007. – 280 с.
Грунин О. А. Экономическая безопасность организации / О. А. Грунин, С. О. Грунин. СПб: Питер, 2002.
Донець Л. І. Економічна безпека підприємства: навч. посібн. / Л. І. Донець, Н. В. Ващенко. – К. : Центр навч. літ-ри, 2008. – 240 с.
Економіка підприємства: підручник / за заг. ред. С. Ф. Покропивного. – Вид. 2-те, [перероб. і доп. ]. – К. : Вид-во КНЕУ, 2000. – 528 с.
Экономика и организация безопасности хозяйствующих субъектов [Гусев В. С., Демин В. А., Кузин Б. И. и др. ]. – СПб: Очарованный странник, 2001. – 288 с.
Додаток 1
Додаток до Положення (стандарту) бухгалтерського обліку 2
(Наказ Міністерства фінансів України від 31. 03. 99р. №87) 
Коди
Дата (рік, місяць, число) 01
Підприємство ТОВ «Евроформат»за ЄДРПОУ
Територія __________________________за КОАТУУ
Форма власності ____________________за КФВ
Орган державного управління ________за СПОДУ
Галузь ____________________________за ЗКГНГ
Вид економічної діяльності __________за КВЕД
Одиниця виміру: тис. грн. Курсова сума
Адреса __________________________________________________
Баланс
За рік 2014 р.
Форма №1 Код за ДКУД
АктивКод рядкаНа початок звітного періодуНа кінець звітного періоду
І. Необоротні активи
Нематеріальні активи: --
Залишкова вартість010787, 5837
Первісна вартість011866, 25945
Знос01278, 75108
Незавершене будівництво02031505670
Основні засоби: --
Залишкова вартість03023103339
Первісна вартість0313622, 55040
Знос0321312, 51701
Довгострокові фінансові інвестиції: --
які обліковуються за методом участі в капіталі інших підприємств040288, 75270
інші фінансові інвестиції04552, 527
Довгострокова дебіторська заборгованість050--
Відстрочені податкові активи060010, 8
Інші необоротні активи070--
Усього за розділом І0806588, 7510153, 8
ІІ. Оборотні активи--
Запаси: --
виробничі запаси10010501215
тварини на вирощуванні та відгодівлі110--
незавершене виробництво12026, 25162
готова продукція13052, 5210, 6
Товари14024152727
Векселі одержані150393, 75432
Дебіторська заборгованість за товари, роботи, послуги: --
чиста реалізаційна вартість160787, 5864
первісна вартість161892, 5972
резерв сумнівних боргів162105108
Дебіторська заборгованість за розрахунками: --
з бюджетом17015, 750
за виданими авансами18094, 532, 4
з нарахованих доходів190--
із внутрішніх розрахунків200--
Інша поточна дебіторська заборгованість21052, 510, 8
Поточні фінансові інвестиції220131, 2554
Грошові кошти та їх еквіваленти: --
в національній валюті230183, 75540
в іноземній валюті24031510, 8
Інші оборотні активи25026, 25-
Усього за розділом ІІ26055446258, 6
ІІІ. Витрати майбутніх періодів270131, 25189
БАЛАНС2801226416601, 4
ПасивКод рядкаНа початок звітного періодуНа кінець звітного періоду
І. Власний капітал
Статутний капітал300945010341
Пайовий капітал310--
Додатковий вкладений капітал320525540
Інший додатковий капітал330-795, 6
Резервний капітал340131, 25189
Нерозподілений прибуток (непокритий збиток) 3505, 2527
Неоплачений капітал360-78, 75-27
Вилучений капітал370-52, 5-27
Усього за розділом І3809980, 2511838, 6
ІІ. Забезпечення наступних витрат і платежів
Забезпечення виплат персоналу40026, 2516, 2
Інші забезпечення 4105, 250
Цільове фінансування42026, 250
Усього за розділом ІІ 43057, 7516, 2
ІІІ. Довгострокові зобов’язання
Довгострокові кредити банків4405251575
Довгострокові фінансові зобов’язання450--
Відстрочені податкові зобов’язання460-135
Інші довгострокові зобов’язання47052, 5-
Усього за розділом ІІІ480577, 51710
ІV. Поточні зобов’язання--
Короткострокові кредити банків5003151413
Поточна заборгованість за довгостроковими зобов’язаннями51052, 554
Векселі видані520157, 5351
Кредиторська заборгованість за товари, роботи, послуги530656, 25610, 2
Поточні зобов’язання за розрахунками: --
з одержаних авансів540131, 25117
з бюджетом55026, 2554
з позабюджетних платежів5607, 87510, 8
зі страхування57018, 3758, 1
з оплати праці58047, 2527
з учасниками59078, 7594, 5
із внутрішніх розрахунків600--
Інші поточні зобов’язання 61026, 250
Усього за розділом ІV6201517, 252739, 6
V. Доходи майбутніх періодів630131, 25297
Баланс6401226416601, 4
Керівник_________________________________
Головний бухгалтер_____________________
Додаток 2
Додаток до Положення (стандарту) бухгалтерського обліку 2
(Наказ Міністерства фінансів України від 31. 03. 99р. №87) 
Коди
Дата (рік, місяць, число) 01
Підприємство ТОВ «Евроформат»за ЄДРПОУ
Територія __________________________за КОАТУУ
Форма власності ____________________за КФВ
Орган державного управління ________за СПОДУ
Галузь ____________________________за ЗКГНГ
Вид економічної діяльності __________за КВЕД
Одиниця виміру: тис. грн. Курсова сума
Адреса __________________________________________________
Баланс
За рік 2014 р.
Форма №2 Код за ДКУД
АктивКод рядкаНа початок звітного періодуНа кінець звітного періоду
Доход (виручка) від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг) 01025921890
Податок на додану вартість015432315
Акцизний збір020156, 6110, 25
025
Інші вирахування з доходу03059, 447, 25
Чистий доход (виручка) від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг) 03519441417, 5
Собівартість реалізованої продукції (товарів, робіт, послуг) 0401215997, 5
Валовий:
прибуток050729420
збиток055
Інші операційні доходи060275, 25
061
Адміністративні витрати070140, 4105
Витрати на збут0802731, 5
Інші операційні витрати09021, 615, 75
Фінансові результати від операційної діяльності:
прибуток100567273
збиток105
Доход від участі в капіталі1102733, 25
Інші фінансові доходи12021, 629, 25
Інші доходи13010, 826, 25
Фінансові витрати1402731, 5
Втрати від участі в капіталі15005, 25
Інші витрати1605, 436, 75
Прибуток (збиток) від впливу інфляції на монетарні статті165
Фінансові результати від звичайної діяльності до оподаткування:
прибуток170594288, 75
збиток175
176
177
Податок на прибуток від звичайної діяльності 180178, 286, 625
185
Фінансові результати від звичайної діяльності:
прибуток190415, 8202, 125
збиток195
Надзвичайні:
доходи20016, 226, 25
витрати205270
Податки з надзвичайного прибутку21007, 875
Чистий:
прибуток220405220, 5
збиток225
Забезпечення матеріального заохочення226
Керівник_________________________________
Головний бухгалтер_____________________
Фото Капча