Економічна безпека підприємства

Акцентуємо увагу на тому, що строк правової охорони комерційної таємниці обмежується часом дії сукупності зазначених вище умов.

Відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 09. 08. 93 р. № 611 комерційну таємницю не становлять: – «установчі документи, документи, що дозволяють займатися підприємницькою чи господарською діяльністю та її окремими видами; – інформація за всіма встановленими формами державної звітності; – дані, необхідні для перевірки обчислення і сплати податків та інших обов'язкових платежів; – відомості про чисельність і склад працюючих, їхню заробітну плату в цілому та за професіями й посадами, а також наявність вільних робочих місць; – документи про сплату податків і обов'язкових платежів; Анатолій Марущак Правове, нормативне та метрологічне забезпечення системи захисту інформації в Україні, вип. 2 (13), 2006 р. 111 – інформація про забруднення навколишнього природного середовища, недотримання безпечних умов праці, реалізацію продукції, що завдає шкоди здоров'ю, а також інші порушення законодавства України та розміри заподіяних при цьому збитків; – документи про платоспроможність; – відомості про участь посадових осіб підприємства в кооперативах, малих підприємствах, спілках, об'єднаннях та інших організаціях, які займаються підприємницькою діяльністю; – відомості, що відповідно до чинного законодавства підлягають оголошенню.

Підприємства зобов'язані подавати перелічені у зазначеній Постанові відомості органам державної виконавчої влади, контролюючим і правоохоронним органам, іншим юридичним особам відповідно до чинного законодавства, за їх вимогою».

Розглянемо один із прикладів конфлікту інтересів власника інформації з обмеженим доступом і суб’єкта права на інформацію. Відповідно до Закону України «Про інформацію» «всі громадяни України, юридичні особи і державні органи мають право на інформацію, що передбачає можливість вільного одержання, використання, поширення та зберігання відомостей, необхідних їм для реалізації ними своїх прав, свобод і законних інтересів, здійснення завдань і функцій» [5, ст. 9].

Органи, підрозділи та співробітники СБ України в ході контррозвідувальної діяльності мають право «витребовувати, збирати і вивчати, за наявності визначених законом підстав, документи та відомості, що характеризують діяльність підприємств, установ, організацій, … для попередження і припинення розвідувальних, терористичних та інших протиправних посягань на державну безпеку України» [8, ст. 7, п. 5].

Спробуємо розглянути питання одержання органами СБ України інформації, що становить комерційну таємницю, з точки зору захисту інтересів власника такої інформації – суб’єкта господарювання.

У Законі України “Про Службу безпеки України” закріплена гарантія, відповідно до якої «не підлягають розголошенню відомості, що становлять… комерційну таємницю, а також інформація конфіденційного характеру, розголошення якої може завдати шкоди національній безпеці України, честі і гідності особи або порушити її законні права (у тому числі і юридичної особи – авт.), крім випадків, передбачених законодавством в інтересах правосуддя [7, ст. 7, абз. 3]. Звичайно, зазначена норма не закріплює механізму збереження комерційної таємниці, яка перейшла у користування органів СБ України. Більш дієвою гарантією збереження комерційної таємниці у випадку надання її за запитом органу СБ України є закріплена Кримінальним кодексом України відповідальність за незаконне збирання з метою використання або використання відомостей, що становлять комерційну або банківську таємницю, та за розголошення комерційної або банківської таємниці [3, ст. ст. 231, 232]. У будь-якому випадку, співробітник СБ України, який отримує відомості, що становлять комерційну таємницю в інтересах забезпечення державної безпеки, робить запис про це у Журналі ознайомлення з комерційною таємницею підприємства або іншому аналогічному документі. Зрозуміло, що такими діями співробітник СБ України набуває обов’язку не розголошувати такі відомості стороннім особам без дозволу на це власника комерційної таємниці.

Таким чином, у наведеному прикладі з отриманням відомостей, що становлять комерційну таємницю, право суб’єкта господарювання на захист інформації з обмеженим доступом не порушується. Правоохоронний же орган відповідно до покладених на нього чинним законодавством завдань реалізує власне право на інформацію. Загалом подібних прикладів можна навести більше. І в кожному конкретному випадку бачимо конфлікт інтересів суб’єктів відповідних відносин з приводу захисту інформації та права доступу до неї.

 

 

Як висновок зазначимо, що подальше дослідження правового статусу суб’єктів, інтереси яких конфліктують саме у інформаційній сфері, є важливим завданням як науковців, так і практиків. І продовжувати науковий пошук необхідно саме у напрямку розробки принципів і механізмів правового регулювання зазначених відносин.

 

 

1. Конституція України // Відомості Верховної Ради України, 1996 р. – №30. – ст. 141.

2. Цивільний кодекс України від 16 січня 2003 року // Офіційний Вісник України, 2003. – №11. – ст. 461.

3. Кримінальний кодекс України від 5 квітня 2001 року // Відомості Верховної Ради України, 2001. – № 25 – 26. – ст. 131.

4. Господарський кодекс України від 16 січня 2003 року // Відомості Верховної Ради, 2003. – №18, №19-20, № 21-22. – ст. 144.

5. Закон України “Про інформацію”