Економіка і організація діяльності об’єднань підприємств

Предмет:

Економіка підприємства

Тип роботи:

Курс лекцій

К-сть сторінок:

229

Мова:

Українська

Оцінка:

центру керування — ради директорів, ради правління, координаційного центру тощо. Чим ширша сфера спільної діяльності виробничих і фінансових структур, тим більшу є перелік питань стратегічної й оперативної діяльності, розв'язуваних у рамках спільного керування. Сфера спільної діяльності учасників корпоративних об'єднань, створених за принципом кооперації на тимчасовій основі, з часом може розширюватися, а зв'язки між ними ставати глибшими й міцнішими. Такі тенденції у сфері корпоратизації промислово-фінансового сектора зумовлюють необхідність створення систем керування, що відповідають їхнім особливостям.

У табл. 5.9 подано характерні риси корпоративних об'єднань, що використовуються в українській практиці: асоціації, консорціуму, концерну й акціонерного товариства. Характерні риси враховують подібності й відмінності в юридичній організації, цілях, юридичній самостійності, єдиному керуванні й періоді існування.

В українській економіці є всі передумови для функціонування концернів і консорціумів, оскільки об'єднання підприємств за ознакою технологічної спільності сформувалися ще в командно-адміністративній системі колишнього СРСР; називалися вони у свій час галузевими комплексами.

Таблиця 5.9

Характерні риси корпоративних об’єднань

Характерні рисиАсоціаціяКонсорціумКонцернАкціонерне товариство

Юридична основаДоговірні відносини з фіксованою ієрархієюДержавний регістр

МетаСпільне фінансування інвестиційних проектів, наукових розробок, створення замкнутих технологічних циклів Залучення капіталу акціонерів

Рівень самостійностіВисокийВисокийОбмеженийНизький

Централізація управлінняДеякі напрямиПовна

Термін діяльностіНевизначений термінДовгострокові

Зростання ефективності виробництва при створенні корпоративних структур забезпечується за рахунок раціонального використання всіх видів ресурсів, комплексної переробки сировини й матеріалів, скорочення витрат на реалізацію наукових розробок, організацію маркетингових програм і сервісного обслуговування продукції.

Об'єднання промислового, фінансового й торгового капіталів сприяє довгостроковому кредитуванню, підтримці інноваційної політики й науковому прогресу в усіх сферах господарської діяльності.

ЛЕКЦІЯ 6 РЕГУЛЮВАННЯ ДІЯЛЬНОСТІ ОБЄДНАНЬ ПІДПРИЄМСТВ.

План

1.Організація внутрішньої системи управління.

2.Регулювання основних організаційно-економічних відносин.

3.Регулювання господарсько-організаційних структур.

4.Регулювання руху акціонерного капіталу..

5.Регулювання фондів акціонерного товариства.

6.Регулювання праці персоналу.

7.Регулювання внутрішнього трудового розпорядку.

8.Регулювання інформаційного поля та комерційної таємниці.

9.Регулювання договірної роботи.

10.Регулювання доходів.

11.Регулювання оплати праці та інших видів стимулювання працівників.

6.1. Організація внутрішньої системи управління

В об'єднаннях підприємств, крім загальної системи управління, яка базується на положеннях чинного законодавства, створюються елементи власної внутрішньої системи управління.

Внутрішня система управління являє собою елементи законодавче обов'язкових норм і спеціально розроблені положення, які регламентують основні напрями управління, відносини учасників та різних сторін господарської діяльності.

На практиці внутрішня структура управління є традиційною: збори — рада акціонерів — виконавчий орган. Функції, повноваження й компетенція цих органів визначаються офіційними положеннями, які мають юридичну силу всередині фірми. Побудова системи внутрішнього управління не повинна суперечити чинному законодавству.

Великі об'єднання підприємств потребують системи управління з чіткою регламентацією принципів, функцій управління, повноважень, відносин учасників та різних сторін господарської діяльності, руху цінних паперів, виплатою дивідендів тощо.

За умови неструктурованої власності побудова дієвої системи управління залежить від інтересів, які отримують перевагу в той чи інший проміжок часу. Слабкий контроль з боку акціонерів-власників може призвести до прийняття менеджерами некомпетентних рішень, сильний контроль - до їх надмірної обережності в господарській діяльності, особливо щодо здійснення ризикованих інвестиційних проектів.

На практиці акціонери повинні знати специфіку діяльності підприємств, прогнозувати їх стратегічні потреби й необхідність побудови дієвої внутрішньої системи управління.

Побудова внутрішньої системи управління залежить від власників і проходить етапи розробки положень та прийняття органами управління обов'язкових документів. Розробкою системи управління мають займатися менеджери, які відчувають потребу в прийнятті тих чи інших положень, а також правління.

Внутрішні положення розробляють виконавчі органи об'єднань підприємств або консалтингові організації за замовленням. Ці положення затверджують органи управління.

Існує ряд положень регуляторної бази, які визначають основні засади функціонування корпорацій, їх затверджують загальні збори акціонерів. До них належать:

1.Положення про загальні збори;

2.Положення про раду акціонерного товариства;

3.Положення про правління;

4.Положення про ревізійну комісію;

5.Положення про збільшення (зменшення) статутного фонду;

6.Положення про відповідальність посадових осіб перед акціонерним товариством та акціонерами;

7.Положення про прийняття внутрішньокорпоративних нормативних актів;

8.Положення про порядок створення, реорганізації та ліквідації

дочірніх підприємств.

Частину цих положень затверджують загальні збори. Положення, які стосуються оперативної діяльності, затверджує рада товариства. Рада товариства має право приймати такі положення:

1.Про оплату праці членів правління;

2.Про цінні папери товариства;

3.Про інтелектуальну власність у товаристві;

4. Про комерційну таємницю та ін.

Правління товариства може приймати й вносити зміни до таких положень:

1.Про внутрішній трудовий розпорядок;

2.Про відділи в корпорації;

3.Про персонал та ін.

Усі проекти положень узгоджуються з акціонерами, з менеджерами підприємств і мають бути економічно обґрунтованими. Особливо це стосується положень, що регулюють трансформації корпорації, пов'язані зі створенням дочірніх підприємств,