Економіка і організація діяльності об’єднань підприємств

6.9. Регулювання договірної роботи

Договірна робота здійснюється не тільки на рівні корпорації, а й виходить за межі внутрішніх господарських відносин, тому доцільно створити внутрішні нормативні акти, які б регламентували укладання угод із зовнішніми суб'єктами підприємництва для захисту інтересів корпорації.

Для регулювання договірних відносин у корпорації розробляються такі положення:

•положення щодо порядку укладання й виконання договорів;

•положення про претензійно-позовну роботу;

•положення про значну угоду.

У положеннях визначаються такі моменти:

•вимоги до змісту угод;

•вимоги до оформлення договору;

•предмет договору;

•загальна сума договору й ціна продукції;

•терміни виконання договору й терміни поставки;

•порядок розрахунків;

•майнова відповідальність;

•порядок урегулювання суперечок;

•умови зберігання договорів;

•контроль за відповідністю умов договору чинному законодавству;

•порядок погодження із зацікавленими підрозділами, службами

й посадовими особами;

•регулювання спорів з партнерами;

•контроль за виконанням договорів;

•відповідальність за невиконання договорів з боку сторонніх організацій;

•відповідальність за невиконання договорів з боку посадових

осіб самої корпорації.

Положення регулюють також договірну роботу між структурними підрозділами, що входять до складу корпорації, включаючи філії та представництва.

Підготовку укладання й контроль за виконанням договорів здійснюють юридичні служби разом з відповідними службами структурних підрозділів, які несуть відповідальність за договірну роботу.

6.10. Регулювання доходів

У фінансовій та дивідендній політиці корпорації важливе місце належить розподілу й використанню прибутку як основного джерела фінансування інвестицій та задоволення економічних інтересів власників.

Прибуток, що залишився після оподаткування, надходить у повне розпорядження підприємств й використовується згідно з його статутом і рішенням власників.

Відповідно до головних напрямів використання цей прибуток можна поділити на дві частини:

1)прибуток, що спрямовується за межі підприємства у вигляді ви

плат власникам корпоративних прав, персоналу підприємства

за результатами роботи, на соціальну підтримку тощо;

2)прибуток, що залишається на підприємстві і спрямовується на

створення резервного та інвестиційного фондів.

Розподіл прибутку на виплату дивідендів та інвестування є фінансовою проблемою, яка неоднозначне впливає на фінансовий стан і перспективи розвитку підприємств. Спрямування значної частини прибутку на виплату дивідендів зумовлює зростання попиту на акції та підвищення їхнього ринкового курсу. Водночас обмежується власне джерело фінансування, що стримує перспективний розвиток підприємства.

Низький рівень дивідендів призводить до протилежних наслідків. Основними варіантами дивідендної політики можуть бути такі:

1)виплата постійного рівня дивідендів протягом кількох років;

2)виплата дивідендів з певним щорічним зростанням;

3)спрямування на дивіденди встановленої (нормативної) частки

чистого прибутку;

4)виплата дивідендів із залишку прибутку після фінансування інвестиційних потреб;

5)виплата дивідендів не грошима, а додатковим випуском акцій.

Розподіляючи прибуток, величину дивідендів у відсотках (d) визначають за формулою:

                                                                                    (6.1)

де    Пд -  частина прибутку, що спрямовується на виплату дивідендів;

Кст — статутний капітал підприємства.

Абсолютна сума дивідендів у розрахунку на одну акцію (Д) відповідно становитиме:

                                              Д = Пд/Nа                                           (6.2)

де    Nа — кількість акцій, що формують величину статутного капіталу.

 

Частина прибутку, що спрямовується на виплату дивідендів, визначається відповідно до обраного варіанта дивідендної політики й положень про порядок розподілу прибутку.

Щоб регулювати розподіл прибутків, розробляється положення «Про порядок розподілу прибутку», яке можуть конкретизувати документи «Про участь персоналу в прибутках», «Про дивіденди», «Про оплату праці».

Сплата дивідендів є формою розподілу прибутку, яку регулює окреме положення. Це положення включає такі блоки: 

•загальні положення;

•джерела виплати дивідендів;

•особливості розрахунків дивідендів;

•розподіл фонду дивідендів;

•особливості нарахування та розподілу дивідендів по привілейованих акціях;

•особливості сплати дивідендів фізичним та юридичним особам;

•розмір дивідендів у відсотках до номінальної вартості привілейованих акцій.

Дивіденди по акціях виплачуються за підсумками року в порядку, передбаченому статутом, за рахунок прибутку, що залишається в розпорядженні після сплати податків державі та відсотків за банківський кредит.

Особливу увагу у внутрішніх документах приділяють дивідендам по привілейованих акціях. Привілейовані акції дають власникові переважне право на одержання дивідендів, а також на пріоритетну участь у розподілі майна корпорації у разі її ліквідації.

У внутрішніх документах відображається законодавча норма, за якою власники привілейованих акцій не мають права брати участь в управлінні акціонерним товариством.

Для стимулювання праці найманих працівників часто формується фонд участі персоналу в прибутках відповідно до умов колективного договору й правил, передбачених чинним законодавством та внутрішніми корпоративними документами.

Такий фонд формується за рахунок