Естетичне світопереживання в життєдіяльності людини

Теоретична і практична значущість даного дослідження полягає в тому, що його основні положення та результати, напрацьовані методологічні підходи можуть бути використані для подальшої науково-теоретичної розробки проблем емоційно-ціннісного світопереживання людини, його естетичного та соціально-філософського аспектів, естетичної свідомості, художньої реальності та в практиці навчально-виховної роботи. Результати дослідження можуть бути використані у викладацькій роботі при розробці відповідних лекційних та семінарських курсів і спецкурсів із проблем естетики, філософії культури, філософії людини, філософії мистецтва. Розроблена в дисертації проблематика та обгрунтовані в ній положення можуть сприяти вирішенню сучасних завдань актуалізації творчого потенціалу суспільства, вдосконаленню загальної культури особистості, формуванню загальнолюдського світогляду. 

Апробація дослідження. Основні положення та висновки дослідження викладені в публікаціях дисертанта, у виступах та повідомленнях на Всеукраїнській науковій конференції “Гуманізація національної освіти України: Здобутки, проблеми, пошуки” (Луцьк, травень 1993), Міжнародній науково-практичній конференції “Школа майбутнього: гуманізація та гуманітаризація освіти” (Луцьк, вересень 1993), Всеукраїнській науково-практичній конференції “Проблеми оновлення змісту соціально-гуманітарної освіти України” (Луцьк, червень 1995), Всеукраїнській науково-практичній конференції “Проблеми оновлення змісту і методів шкільної соціально-гуманітарної та світоглядної освіти” (Луцьк, травень 1996), Людинознавчих філософських читаннях “Гуманізм. Людина. Моральність” (Дрогобич, жовтень 1996), Людинознавчих філософських читаннях “Гуманізм. Людина. Віра” (Дрогобич, жовтень 1998), на щорічних наукових конференціях професорсько-викладацького складу Луцького державного педінституту (1991-1993), Волинського держуніверситету (1994-1998). 

Дисертація обговорювалась на засіданні кафедри філософії Інституту соціальних наук Волинського держуніверситету. 

Структура дисертаційної роботи. Специфіка об’єкта і предмета дослідження, особливості мети та завдань, а також логіка дослідження обумовили структуру роботи, яка складається зі вступу, чотирьох розділів, шести параграфів, висновків та списку використаних джерел. 

 

 

У вступі обгрунтовується актуальність теми дослідження, характеризується ступінь її наукової розробленості, визначаються мета та завдання дослідження, зазначаються теоретико-методологічні засади роботи, формулюється її наукова новизна, розкриваються науково-практична значущість та форми апробації роботи. 

У першому розділі “Теоретичні передумови розробки проблеми людського світопереживання як онтологічної основи життєдіяльності людини” дисертант розкриває головні тенденції розвитку проблеми в західній філософсько-естетичній думці ХІХ-пер. пол. ХХ століття та вітчизняній філософії. 

У першому параграфі “Сутність та особливості світопереживання як компонента світогляду” з’ясовується сутність поняття емоційно-ціннісного переживання світу, визначається його специфіка як компонента світогляду, світоглядної свідомості особистості. Аналізується проблема первинності переживання у життєдіяльності людини у поглядах філософської антропології Е. Кассирера, Х. Плеснера, М. Шелера, А. Швейцера, філософії життя О. Шпенглера, вітчизняної філософії серця П. Юркевича. Теоретичною основою дослідження є підхід до проблеми світопереживання С. Л. Франка, який, наголошуючи на його первинності, визначив його як “безпосереднє буття”. Більш докладно аналізуються точки зору представників філософії життя В. Дільтея та Г. Зіммеля на проблему переживання. В. Дільтей вперше визначив переживання як основу світогляду та сприйняття дійсності, визначив місце емоційності у становленні світогляду людини. Переживання, на його думку, є безпосереднім буттям особистості, воно є основою гуманітарних наук, конституює реальність людського досвіду. Тому дільтеївське вчення про переживання як основу світогляду, свідомості взагалі та способу сприйняття світу стає методологічним фундаментом подальшого аналізу. 

Далі у дослідженні стисло викладені точки зору сучасної вітчизняної філософської думки на проблему переживання як онтологічної основи життєдіяльності людини. Аналізуються погляди М. Бахтіна, точка зору Ф. Е. Василюка, концепція В.А. Панпуріна. Підсумовується аналіз точок зору визначенням світопереживання як нескінченної внутрішньої активно-цільової діяльності суб’єкта, опосередкованої суб’єктно-об’єктним змістом, спрямованої на предмети та явища реального світу та внутрішнього буття особистості та виявлення їх ціннісно-смислового та емоційно-вольового утвердження в індивідуальному життєвому процесі, результатом якої є цілісне світовідношення та активізація всіх сутнісних сил людини. Ця діяльність як первинна онтологічна ознака світогляду особистості пронизує свідомість на всіх її рівнях та є безпосереднім її буттям. 

Наприкінці парагафу дисертант приходить до таких висновків. 

Емоційно-ціннісне переживання є внутрішньою активною суб’єктивованою діяльністю, в ході якої виявляються універсальні зв’язки людини і світу. Як онтологічна основа світогляду переживання осмислює на свідомо-несвідомому рівні внутрішнього буття людини предмети та явища світу, відображаючи у кожному моменті переживання життя як цілісність. Домінуючою ознакою переживання є його світоглядна сутність, яка виконує спонукальну функцію для всіх видів та форм людської життєдіяльності. Естетична діяльність свідомості як специфічний вид людської життєдіяльності в своїй основі містить естетичне світопереживання як один із видів цілісного людського переживання світу. 

У другому параграфі “Емоційно-ціннісне переживання в духовному житті особистості” досліджується переживання як атрибутивна ознака існування свідомості особистості, духовна основа її життєдіяльності. Аналізується феноменологічний підхід до поняття переживання Ф. Брентано та Е. Гуссерля. Докладно розглядаються поняття інтенціонального переживання у Е. Гуссерля та інтенціональності психічних феноменів у Ф. Брентано, які аналогічні емоційно-ціннісному переживанню світу. З’ясовуються погляди на проблему переживання у герменевтичному напрямку філософії Ф. Шлейєрмахера та Х. -Г. Гадамера, у філософії життя Х. Ортеги-і-Гассета, Р. Гвардіні. 

Світопереживання – це первинна онтологічна основа людської особистості, цілісна та неподільна. Це спосіб за допомогою якого людина стає причетною до світу, це внутрішній смисл буття особистості. Переживання особистості – це суб’єктивно-інтимний процес, в якому активно виявляється ставлення індивіда до об’єкта, ситуації, іншої людини, самої себе, це форма емоційно-чуттєвої даності