Естетичне світопереживання в життєдіяльності людини

У першому параграфі “Естетичне світопереживання як смислова основа життєдіяльності” розкриваються сутнісні ознаки естетичного переживання як одного з видів емоційно-ціннісного світопереживання та здійснюється спроба визначення поняття. 

Аналізуючи існуючі точки зору у вітчизняній філософсько-естетичній думці на сутність поняття “естетичне переживання”, дисертант приходить до висновку, що естетичне світопереживання – це емоційно-естетичне буття свідомості, це повторне душевно-духовне проживання естетично пережитого. 

Далі у дослідженні аналізуються підходи до поняття естетичного світопереживання у західній філософсько-естетичній думці. А саме у філософії життя В. Дільтея, Г. Зіммеля, у герменевтиці Х. -Г. Гадамера, естетиці Х. Ортеги-і-Гассета. Аналіз підходів до проблеми естетичного переживання дозволив дисертанту визначити таку його сутнісну ознаку як смисложиттєвий характер. Переживання – це активно-дієвий процес, в якому утверджуються смисложиттєві цінності. Це процес, у якому виражені суспільні зв’язки, соціальний досвід особистості. 

Аналогічними естетичному переживанню як смисловій основі життєдіяльності людини є “цінності переживання” (В. Франкл), які надають життю смислового наповнення та “пік-переживання” (А. Маслоу) як узагальнення кращих моментів людського буття. В естетичному переживанні, яке характеризується смисловою цілісністю, узагальнюються найрізноманітніші сторони людського світовідношення, світ постає як єдине ціле. Суб’єкт естетичного світопереживання, як носій смисложиттєвих цінностей, поєднує в конкретному своєму переживанні родові та індивідуальні, загальні та унікальні моменти людського буття. Процес переживання відбувається за участю свідомості, але в момент безпосереднього чуття він свідомістю не контролюється. Особливостями процесу є суб’єктивність, переживання повноти буття носить індивідуальний характер і співвідноситься з особистою системою цінностей, з індивідуальними уявленнями про своє місце у світі. Але, не дивлячись на особистісний смисл, естетичне переживання є “складний соціальний акт” (А. С. Канарський). У ньому розгортаються всі сутнісні сторони особистості, стверджується людина як соціальна істота. Іманентною ознакою переживання є його ігрова форма існування. Естетичне переживання – це гра, яка реалізується через поетичну форму (Й. Хьойзінга). 

На підставі проведеного аналізу дисертант робить висновок про те, що естетичне світопереживання становить смислову основу життєдіяльності людини, яка постає носієм смисложиттєвих цінностей, її переживання трансформуються у світовідношення. Смисложиттєва основа естетичного світопереживання виявляється у його тісному зв’язку з соціумом, суспільною доцільністю життя. 

У другому параграфі “Естетичне почуття як “процес переживання” розглядаються естетичні почуття як результат прояву естетичного переживання, з’ясовуються їх сутність та специфіка. 

В результаті аналізу різних підходів, концепцій та точок зору на поняття “естетичне почуття” дисертант бере за основу концептуальний підхід А. С. Канарського та В. П. Іванова. 

Естетичне почуття – це емоційна форма відображення та вираження соціально-естетичного досвіду, здатність за його допомогою естетично осягати та переживати дійсність. 

Специфічними ознаками естетичного почуття як процесу переживання є його сутнісний зв’язок з уявою, уявленнями та фантазією. У переживанні краси світу людину переповняють естетичні почуття, які активізують її естетичну свідомість, збуджують уяву. Естетичне почуття як один із найсильніших проявів універсальної людської чуттєвості є “особливим відтворенням цілісності стану людини” (А. С. Канарський). Розвиток естетичних почуттів сприяє формуванню в людини її естетичних ідеалів. Ці почуття безпосередньо спрямовують естетичну діяльність на досягнення ідеалу, який надає смислу людському буттю. 

Атрибутивними властивостями естетичного почуття є його інтенсивність, виражена в афектах, глибина проникнення у внутрішній світ особистості. Воно збагачує соціальний та естетичний досвід особистості. 

Проведене у третьому розділі дослідження дозволяє визначити естетичне світопереживання – переживання краси світу та творів мистецтва як внутрішньо-суб’єктивний процес активно-чуттєвої діяльності, спрямованої на відображення в-собі цінностей та смислів як життєвих ідеалів матеріального та духовного світу або творів мистецтва на основі соціального та естетичного досвіду особистості. Це процес трансформації життєдіяльності людини в її внутрішній світ на основі переживання краси і гармонії світу, спосіб безпосереднього її буття, сутнісними ознаками якого є: смисложиттєвий характер; існування на свідомо-несвідомому рівні; цілісність; творчість; він є основою діяльності уяви; образно-символічна та ігрова форма існування; соціальність; світоглядно-екзистенційний, ціннісний характер. Естетичні почуття як особливий вид естетичного світопереживання мають культурно-історичний характер, є соціальним феноменом і характеризуються інтелектуальністю, асоціативним механізмом існування в мистецтві та дійсності, активізуючим впливом на людську чуттєвість. Соціальна цінність естетичного почуття полягає в його некорисливості, неутилітарності, яка стверджує самоцінність людини. У феномені естетичного почуття як “процесі переживання” відбивається універсальне людське світовідношення, він є стимулятором духовного життя особистості. 

У четвертому розділі “Естетичне світопереживання як основа художньої реальності” зроблена спроба виявити взаємозв’язок естетичного світопереживання з художньою реальністю, визначити сутність поняття “художньої реальності” та обгрунтувати переживання як її основу. 

Аналізуючи різнобічні концептуальні підходи до поняття, дисертант визначає специфічні ознаки її існування, такі як міжособистісне спілкування, ігрова форма, активна співтворчість реципієнта з митцем. Художня реальність розглядається у процесуальному аспекті як спосіб художнього буття духовного світу людини. Основою існування художньої реальності визначаються особливості відношення художника до світу (та відношення сприймаючих до мистецтва), які грунтуються на цілісному людському переживанні. 

Розглядаються основні типи світовідношення, один з яких – творчий тип відношення митця до світу та світопереживання як його фундамент постає основою художньої реальності. Художня реальність визначається як художня трансформація та втілення людського способу життя, як єдиний можливий спосіб реалізації кінцевих цілей мистецтва, як механізм “переведення” духовно-ціннісного змісту культури в структури духовного світу сприймаючих, за допомогою якого художня інформація існує як цілісні смислопереживані стани суб’єкта, як його духовне