Етика соціально-педагогічної роботи з людьми похилого віку

До другої групи відносять самоконтроль, самокритичність, самооцінку своїх учинків, а також стресостійкі якості – фізична тренованість, самонавіювання, вміння переключатися та управляти своїми емоціями.

Третя група включає комунікативність (вміння швидко встановлювати контакт з людьми), емпатичність (вміння вловлювати зміну в настрої людей, виявляють їх установки та очікування, співпереживати), красномовність (вміння впливати і переконувати словом) [20].

Таким чином, професійне становлення спеціаліста – складний, неперервний процес „проектування” особистості. Усвідомлення себе в майбутній професії сприяє формуванню власної моделі професіонала, а багатогранністю особистості набуває спільної значущості, стає умовою розвитку як виробничих так і соціальних відносин.

 

 

Визначальні етичні норми і принципи соціальної роботи викладено в документі „Етика соціальної роботи: принципи і стандарти”, схваленому Міжнародною федерацією соціальних працівників (МФСП) 1994. (Повний текст цього документа вміщено у додатку 1). Він складається з преамбули, де у стислій формі обґрунтовано важливість етичної обізнаності як складової частини професійної практики соціальних працівників, а також двох важливих документів: „Міжнародної декларації етичних принципів соціальної роботи” та „Міжнародних етичних стандартів соціальних працівників”.

У „Міжнародній декларації етичних принципів соціальної роботи” подано етичні принципи професії соціального працівника, окреслено проблемні галузі, рекомендовано загальні методи розв’язання етичних проблем.

„Міжнародні етичні стандарти соціальних працівників” базуються на положеннях „Міжнародного морального кодексу професійних соціальних працівників”, прийнятого МФСП 1967 року. У вступі до цього документа задекларовано, що соціальна робота ґрунтується на різних гуманістичних, релігійних та демократичних ідеалах і філософських концепціях, мета яких – задоволення суспільних потреб і розвиток людського потенціалу [16].

Саме тому соціальні працівники повинні:

– служити людині заради її добробуту і реалізації її можливостей;

– розвивати й використовувати обґрунтовані знання з поведінки людини і соціальної поведінки;

– сприяти розвитку ресурсів, які б відповідали індивідуальним, груповим, національним та міжнародним потребам і прагненням;

– бути відданими справі заради досягнення соціальної справедливості.

Розглянемо детальніше дванадцять етичних принципів професії соціального працівника, які викладено в „Міжнародній декларації етичних принципів соціальної роботи”.

Перший принцип має пряму відповідальність до категоричного імперативу Мануїла Канта і стверджує: „Кожна людина є унікальною цінністю, на яку слід зважати, ставитися до неї з повагою”.

Другий принцип нагадує „золоте правило” моралі: „Кожна людина має право на самореалізацію такою мірою, щоб це не утискало таке саме право інших людей і зобов’язана робити внесок у добробут суспільства”.

Третій принцип стосується обов’язків суспільства щодо людей: „Кожне суспільство, не залежно від устрою, повинно функціонувати так, щоб забезпечити максимальні блага для всіх своїх членів”.

У наступних шістьох принципах визначені обов’язки соціальних працівників.

Четвертий – формує обов’язок бути відданим соціальній справі.

У п’ятому принципі викладено вимоги до соціальних працівників „присвятити здобуті знання і навички наданню допомоги окремим особам, групам людей, громадянам і спільнотам в їхньому розвитку і в розв’язанні конфліктів як між собою, так і в стосунках із суспільством та подоланні наслідків цих конфліктів”.

Шостим принципом передбачено, що соціальні працівники повинні надавати якомога більшу допомогу будь-кому, хто потребує допомоги і поради не маючи несправедливих упереджень щодо віку, статі, непрацездатності, расової належності, соціального класу, походження, релігії, мови, політичних переконань, або сексуальної орієнтації.

Сьомий принцип вимагає поважати головні права людини згідно з Міжнародною декларацією прав людини ООН та інших міжнародних конвенцій, що випливають з цієї декларації.

Зміст восьмого принципу спрямований на збереження конфіденційності та відповідального використання в соціальній роботі про приватне життя навіть тоді, коли законодавство країни суперечить цій вимозі.

Дев’ятий принцип торкається співпраці соціальних працівників з клієнтами „заради найкращих інтересів останніх, водночас віддаючи належну повагу інтересам інших людей. Клієнтів усіляко заохочують до участі в роботі, й вони мають бути поінформовані про можливі ризики і переваги запропонованого напрямку дій”.

Наступний, десятий принцип викладає очікування соціальних працівників, „що клієнти нестимуть спільно з ними відповідальність за визначення плану дій, спрямованих на зміну їхнього життя”.

Окрім того цей принцип також визначає можливості використання примусу який може бути необхідним для розв’язання проблем однієї сторони за рахунок інтересів іншої, лише після ретельної виваженої оцінки претензій конфліктуючих сторін соціальні працівники повинні звести до мінімуму застосування узаконеного примусу.

Одинадцятий принцип декларує несумісність соціальної роботи з прямою або непрямою підтримкою осіб, груп людей, політичних сил або силових структур, що пригнічують людей, використовуючи тероризм, тортури, тощо.

І, нарешті, останній, дванадцятий принцип вимагає від соціальних працівників приймати етично обґрунтовані рішення і дотримуватись їх, віддаючи належну повагу положенням Міжнародної декларації етичних стандартів соціальних працівників, прийнятих їхньою національною професійною асоціацією [3].

У Міжнародній декларації етичних принципів соціальної роботи також окреслені проблемні галузі, які звичайно залежать від різниці в культурі та в устрої правління тієї чи іншої країни. Проте йдеться й про проблемні ситуації.

Перша з них визначається ситуацією, коли випробування лояльності соціального працівника виявляється на межі конфліктуючих інтересів:

- самого соціального працівника і клієнта, окремих клієнтів та інших людей;

- між конфліктуючими інтересами груп клієнтів;

- груп клієнтів і рештою суспільства;