Етика соціально-педагогічної роботи з людьми похилого віку

Через три роки Н. вийшла заміж і переїхала до іншого міста. Вона змушена була піти працювати буфетницею. Цю роботу Н. ненавиділа, тому що торгувати пивом так і не навчилася. Незабаром ускладнилися стосунки з чоловіком, і вона змушена була з ним розлучитися. В цей же час її запросили на посаду начальника виробництва на завод до сусіднього міста. В її обов'язки входило здійснювати контроль за виробництвом на чотирьох заводах харчової промисловості. І хоча Н. працювала там досить довго, вона змушена була піти звідти через хронічну хворобу дитини. Улаштувалася на роботу касиром у професійно-технічне училище, а потім стала і заступником директора з адміністративно-господарської частини. Народила другу дитину.

Через кілька років жінку знову запросили на хлібозавод технологом, на якому вона й проробила до початку 1990 року, коли завод було вирішено закрити. У неї в підпорядкуванні було 45 чоловік, і тут Н. вперше зіткнулася з відвертим злодійством на робочому місці. З цим довелося боротися. І ця боротьба увінчалася успіхом: коли прийшов час здавати завод, усі заходи були проведені протягом двох днів.

Після ліквідації заводу Н. залишилася без роботи, а реєструватися як безробітна не хотіла. Тому вона написала лист генеральному директору об'єднання хлібозаводів в обласному центрі, в якому описала свій досвід роботи. Дуже швидко її запросили на посаду директора хлібозаводу в інше місто. Під її керівництвом опинилося 140 чоловік. Колективу як такого не було. На початку своєї діяльності Н. зіткнулася з прямим саботажем з боку працівників. Наприклад, при запуску закупленої в Німеччині нової потокової лінії з виробництва сушінь слюсарі, завданням яких було налагодження нового обладнання, уставляли залізні болти в рушійні частини машин.

Н. почала з формування колективу й низки виховних заходів, що поєднували як каральний вплив, так і заохочення. Нову лінію вдалося запустити протягом півмісяця. Незабаром запрацювало ще кілька нових потокових ліній з виробництва різних хлібопродуктів; старі печі були замінені німецькими міні-пекарнями. Н. установила тісні контакти з виробниками устаткування для хлібопекарської промисловості з Німеччини, в результаті чого нові лінії вдавалося налагоджувати в найкоротші терміни. Проте, незважаючи на економічну ефективність діяльності, Н. відчувала сильний вплив з боку незадоволених її політикою на підприємстві. На заводі практично щодня з'являлися перевірочні комісії з різних контрольних органів. Було навіть зроблена замах на її чоловіка, через що той тривалий час лежав у лікарні.

У результаті всього цього Н. пішла з роботи й зареєструвалася як безробітна в службі зайнятості області. До моменту її приходу в тренінгову групу вона вже кілька місяців шукала роботу, її емоційний стан на початку тренінгу можна було оцінити як пригнічений, депресивний, з високим ступенем розпачу. У тому, що залишилася без роботи, вона звинувачувала колишнє своє керівництво і колег по роботі, що нібито «уставляли їй ціпка в колеса». Н. вважала, що для неї роботу знайти неможливо, тому що їй 51 рік, а потрібні скрізь люди яким до 40років. Себе вона сприймала як невдаху, чий досвід нікому не потрібний.

У процесі роботи вона змінила свої установки. За підтримки з боку інших учасників групи, на прикладі ряду оголошень про пошук керівного персоналу, вона зробила висновок про те, що має великий досвід управлінської роботи. Складання резюме далося з превеликим зусиллям, але стало поворотним моментом, що дозволило переосмислити досвід роботи. Закріпило ж ці зміни формування перспективного плану пошуку роботи. Незабаром Н. одержала низку пропозицій щодо свого подальшого працевлаштування.

Приклад консультування безробітних громадян (підвищена самооцінка)

К. перебуває на обліку в Службі зайнятості населення як безробітна близько одного року. До цього також не працювала протягом декількох років у зв'язку з хворобою. Освіта – середня спеціальна за фахом «культпрацівник»: Вік 40 років. Заміжня, має дітей. Працювала спершу за фахом, а після – в архіві, у військово-обліковому столі, паспортисткою і т. ін. Більше 2-3 років на одному робочому місці не затримувалася. На запитання: «Яку роботу ви шукаєте?» відповіла: «Таку, де добре платять». На питання про спеціальність перерахувала всі види робіт, що вона виконувала, і додала: «Мені все одно, де працювати, аби добре платили». Основною причиною, з якої вона не могла влаштуватися на роботу, вона називала погану роботу кадрових служб підприємств, їх незацікавленість у якісному підборі персоналу. К. стверджувала, що головне завдання кадрових працівників – «відв'язатися» від відвідувачів. Найкраще, що можна від них почути: «вакансій немає, а можуть і матом послати. До того ж, К. Була впевнена, що боротися з грубістю кадрових працівників даремно, тому що «слова до справи не пришиєш». На запитання про оголошення в газетах вона відповіла, що всі ці оголошення – неправда: «Щодо газет – ідіть до них розбиратися, що вони там публікують». К. Стверджувала, що з нею ніхто довго не