Еволюція етнополітичного простору міст України 1861 – 1914 рр.: методологічні засади дослідження

Відповідно до засад цієї філософсько-історичної концепції обраний для даної дисертації відтинок історії України припадає на пізньобуржуазний період капіталістичної надформації доби промислової індустріалізації (тобто доби переходу від сільськогосподарської фази аграрної епохи цивілізації до промислово-індустріальної фази індустріальної епохи в умовах визрівання в надрах пізньобуржуазного суспільства основних засад пострубруажзного, бюрократичного суспільного ладу).

У виборі власне методологічних принципів і методів дослідження проблеми еволюції етнополітичного простору міст України другої половини ХІХ – ХХ століть найбільш доцільним вбачається брати на керівні ті, які дозволяють найбільш адекватно, цілісно і вичерпно реконструювати реальний історичний процес та виявити його глибинні, фактори руху.

Серед нині визнаних як класичних загально філософських методів – діалектичного, аналітичного, інтуїтивного, феноменологічного, герменевтичного, – найбільш гармонійно збалансованим та об’єктивним вбачається метод, побудований на діалектиці, вченні про розвиток як нескінченний, поступальний, суперечливий та імпульсивний рух від нижчого до вищого, під простого до складного, від старого до нового [9, с. 23]

Тому для здійснення обраної проблеми дослідження в цілому доцільно використати такі філософські принципи, складові діалектичного методу, як об’єктивність, базована на визнанні дійсності в її реальних загальних формах і закономірностях; всебічність (всесторонність), базована на визнанні загального зв’язку всіх явищ дійсності; 3) конкретність, котра відбиває річ або систему взаємопов’язаних речей у сукупності всіх своїх сторін і зв’язків, і котра відбивається як чуттєво-конкретне або мислимо- конкретне; 4) історизм, який є виразником саморозвитку дійсності у часовому вимірі; 5) протиріччя, який відображає реальні протиріччя речей і явищ. Окрім того залучений принцип системності, який трактує все існуюче у світі як систему систем різного рівня цілісності і складності. Він передбачає вивчати явища в їх залежності від внутрішньо пов’язаного цілого, елементами якого вони є, і завдяки якому кожне з них перебирає на себе приналежні цьому цілому якості.

Спираючись на ці принципи було здійснено відбір загальнонаукових, конкретнонаукових, дисциплінарних і міждисциплінарних методів, найбільш придатних для вирішення завдань, визначених у даному дослідженні.

Серед загальнонаукових методів такими виявилися методи логічний (відтворення у мисленні складного системного об’єкту, що розвивається або розвивався, у формі історичної формально-логічної моделі або теорії), аналітичний (поділ об’єкта дослідження на складові частини), дедукції (сходження дослідження від загального до одиничного), індукції (який полягає в дослідженні руху від одиничного до часткового або загального), класифікації (виокремлення з певної множини досліджуваних об’ єктів певних груп цих об’ єктів на підставі заздалегідь визначених якісних критеріїв) та аналогії (встановлення відношення еквівалентності (відповідності, схожості) між двома системами об’ єктів, що розглядаються, за деякими ознаками), порівняльний (співставлення одного конкретного об’єкту дослідження (або “родинної” групи об’єктів) з іншими досліджуваними об’єктами (або групами об’єктів) з метою виявлення їх схожості або різниці), абстрагування (теоретичне узагальнення через мислене вичленовування певних елементів конкретної множини з відверненням від інших її елементів для означення основних закономірностей об’ єкту дослідження), узагальнення (процес мислимого переходу від одиничного до загального, від менш загального бо більш загального, в результаті якого отримується нове знання більш високого, узагальненого порядку), системності (розгляд об’ єкту дослідження як цілісної множини у сукупності відносин і зв’ язків між ними, тобто як системи), структурно-функціональний (дослідження статичних об’ єктів-систем на основі виокремлення у соціальних системах структурних складових та їх особливої визначаючої дії стосовно один одного).

Через специфіку досліджуваної теми такі спеціальні методи, як діалоговий, опитувальний, проективний, тестування, біографічний, автобіографічний, соціометричний та ігровий, використовувати було недоцільно.

Основними спеціально-історичними методами наукового дослідження на сьогодні прийнято вважати історико-генетичний, історично-порівняльний, історично-типологічний, історично-системний методи та методи діахронного аналізу [5, с. 170 – 191, 191 – 194].

Історико-генетичний (ретроспективний), який полягає, головним чином, у послідовному розкритті властивостей, функцій та змін досліджуваної реальності в процесі її історичного руху з метою виявлення причинно-наслідкових зв’ язків і закономірностей розвитку історичного явища (об’єкту дослідження), доцільно застосувати для з’ ясування причинно- наслідкових зв’ язків і закономірностей розвитку економічного, соціального та етнополітичного просторів життєдіяльності міської людності України в умовах промислової індустріалізації, так і для визначення історичної зумовленості місцевої специфіки реалізації цих зв’язків і закономірностей.

Історико-порівняльний метод, який полягає у порівнянні історичних явищ, котрі тотожні або схожі за своєю внутрішньою сутністю, і різняться лише за просторовою або часовою ознакою, з метою виявлення справжньої сутності історичних процесів, що складаються з досліджуваних схожих явищ. Він був задіяний у даному дослідженні для порівняння функціонування етнополітичного простору різких міст України та їх типових

Спрямований на упорядкування об’ єктів дослідження за якісно різними типами (класами), спираючись на притаманні цим об’ єктам генетично взаємопов’язані суттєві ознаки, історико-типологічний метод дозволить систематизувати зібраний інформаційний матеріал відповідно визначеній меті, завданням та плану дисертації, теоретично визначити та інформаційно наповнити етнічну та політичну структуру міслької людності, в цілому та в її основних сегментах (полях) – структурному, функціональному та інформаційно-ідеологічному.

Історико-системний метод, який виходить з розуміння історичного процесу як органічної єдності одиничного, особливого і загального у суспільному бутті, та який передбачає вивчення об’ єкту історичного дослідження як певної цілісної суспільної системи [2, с. 169-180] можливо використати для історико- теоретичної реконструкції етнополітичного простору міст країни як складної динамічної системи піздньобуржуазного типу, котра складалася з структурно-політичної, функціональної та ідеологічно- інформаційної підсистем (полів) та еволюціонувала під