Еволюція етнополітичного простору міст України 1861 – 1914 рр.: методологічні засади дослідження

Обрана для розгляду тема має ту особливість, що об’ єктом історичного дослідження обрано етнополітичний простір міст України. Таким чином історичному аналізу піддається явище суспільного буття, яке раніше було монопольною сферою інтересів і компетенції спеціальної суспільствознавчої наукової дисципліни – етнополітології, важливого відділу політології.

У зв’язку з тим, що етнополітологія (або як її переважно іменують вітчизняні політологи, етнополітика) для українського суспільствознавства є наукою новою, і національна етнополітологічна (етнополітична) традиція ще не усталилася [13, с. 19], вбачається за необхідне визначитися зі змістом деяких системо-утворюючих етнополітологічних і соціально- філософських понять і термінів, від адекватності яких відповідним суспільним явищам, залежить у підсумку успішне вирішення поставлених у даному дисертаційному дослідженні завдань.

Вище наведене та подібні визначення етнополітології потерпають від певної теоретичної обмеженості, тому що звужують сферу її компетенції або до взаємодії етносів і держави, або до взаємодії етносів з політичною владою, залишаючи поза увагою такі величезні поля політичної дії етносів як взаємодія безпосередньо між самими етносами, а також взаємодія етносів з політичними суб’єктами, котрі не перебувають при політичній владі.

Однак для об’єктивного і успішного аналізу історіографічної та джерельної бази даного дослідження, а також для історичної реконструкції етнополітичного простору українських міст доби промислової індустріалізації і визначення основних закономірностей і особливостей його розвитку методологічно важливим вбачається адекватне та об’єктивне означення системоутворюючих понять і термінів.

Загалом методологічно і фактично базовими для даного дослідження виступають поняття “етнос”, “нація”, “етнополітика” та “етнополітичний простір”.

У сучасному суспільствознавстві функціонують різноманітні (як об’єктивістські, так і суб’єктивістські) визначення етносу і нації.

Так Ш. Кресіна і В. Панібудьласка пропонували визначати етнос, як “сталий колектив людей, який склався в результаті природного розвитку на основі специфічних стереотипів свідомості й поведінки”. Вони наголошували, що етнос “існує як стійка система, що протиставляє себе усім іншим аналогічним колективам людей за принципом “ми – не ми”, “свій – чужі”, “ми такі, а решта – інші”... Визнання етнічним колективом своє єдності є головною ознакою Етносу як системи. Існує й ряд інших важливих ознак (мова, культура, територіальна єдність, спільність економічного життя та ін.), які, однак, не є обов’язковими для визначення того чи іншого колективу як Етносу, бо не прийнятні для всіх випадків етнічної історії... ” [8, с 69]. У даній характеристиці етносу вочевидь проглядається декілька суттєвих невідповідностей. Перше: якщо етнос явище не історичне, то повинне було існувати з моменту появи перших людей як природно притаманна людині функція її свідомості. Однак очевидно, що етнос складається значно пізніше, виростаючи навіть не з первісного людського гурту, а з трансформацією родової общини у міжродову спільноту. По-друге, декларування авторами групової свідомості як системоутворюючого фактору щодо етносу автоматично повинно тягнути за собою визнання етносу історичним феноменом через те, що суспільна свідомість, незважаючи на свою інертність у часі, є суспільною функцією рухомою, змінною, історичною, плинною.

Наведене та інші визначення “етносу” у більшій чи меншій мірі базуються на гіпертрофованому суб’єктивно-психологічному тлумаченні явищ суспільного буття. Їх наголос на тому, що етнос формується на основі особливих стереотипів свідомості і поведінки та самоутверджується через здійснення принципу “свої – чужі”, фактично примушує стверджувати, що сукупність людей, котра не самоусвідомлює себе спільнотою осібною чи протилежною іншим спільнотам, не є етносом. Вочевидь таке трактування явно суперечить історичній практиці, бо існувало безліч людських спільнот (певна кількість їх існує і зараз), котрі в силу природних чи історичних обставин були повністю ізольовані від контактів з іншими спільнотами і вже в силу цієї обставини не мали підстави і можливості усвідомлювати себе за принципом “свої – чужі”.

Найбільш прийнятним вбачається ідентифікація етносу як суспільного феномену на основі об’єктивно існуючих і об’єктивно діючих системоутворюючих факторів.

За такого бачення етнос адекватніше розглядати як певну спільність людей, відмінну від інших подібних спільностей характерними саме для цієї спільності біолого-фізіологічними, усталеними трудовими, побутовими та культурними спільними особливостями. Етнос історично був визначальним елементом племені, союзу племен, народності племінного типу, виконував надзвичайно важливу системоутворюючу функцію в епоху народностей (націй аграрного типу) і залишається важливим елементом націй індустріального типу, або, як загально прийнято їх іменувати, модерних націй.

Тоді нація виступає історично відносно стійкою сукупністю певних етносів та їх частин, об’єднаних спільною територією, спільною економікою, суспільно- політичною організацією, а також культурою і суспільною психологію, цілісність яких, як правило, фіксується спільною мовою.

Таке визначення нації вбачається більш цілісним і послідовним, ніж більшість визначень, нині поширених у політології, соціології та соціальній філософії.

Необхідно також відзначити історичність нації як суспільного феномену. Історичність нації визначається не тільки тим, що кожна певна нація виникає у певний момент часу і за відповідних обставин зникає, вичерпавши внутрішній ресурс саморозвитку чи втративши конкурентноздатність відносно інших націй, але й тим, що найбільш життєздатні нації якісно трансформуються в процесі соціальної еволюції людства.

З визнання історичності соціальних феноменів етносу і нації та з визнання соціально-економічної складової суспільного буття головним системоутворюючим фактором розвитку людства випливає необхідність означення суспільно- економічного характеру етносів і націй другої половини ХІХ – початку ХХ століть в