Філософія, коло її проблем і роль у суспільстві

Предмет:

Філософія

Тип роботи:

Реферат

К-сть сторінок:

108

Мова:

Українська

Оцінка:

це образ досконалості якогось явища, дії чи відношення, який уявляється людиною як належне, бажане. Він частіше всього виступає у вигляді загальних уявлень, досить складно поєднуючи в собі риси різних образів, ці образи часто перекомпоновані логічним аналізом, а інколи і фантазією. Як цінності, так і ідеали в свідомості формують систему. Ці дві системи активно впливають на визначення людиною своєї поведінки

Віра – світоглядна позиція і одночасно психологічна установка, що включає в себе прийняття певних тверджень і рішучість дотримуватись їх всупереч сумнівам. Кант: віра – позиція розуму, що приймає те, що логічно не доводиться, але є необхідним для обґрунтування морального імперативу.

Віра – історично та практично вироблена настанова людської свідомості на сприйняття уявної реальності як дійсності, вірогідно-істинного знання як достовірного і переживання їх відповідним чином.

Історичні типи світогляду

Міфологічний світогляд виникає в епоху формування родового ладу, коли із природи виділяється не окрема людина, а рід, родова самосвідомість людини. Особливості міфологічного світогляду:

Синкретичний характер – єдність світовідчуття і світорозуміння, знань, вірувань, художньої діяльності тощо.

Антропоцентризм та антропоморфізм – перенесення характеристик людського роду на природу. Звідси – не причинне пояснення дійсності, а доцільність.

Ототожнення образа і предмета, слова і предмета, суб’єктивного і об’єктивного, внутрішнього і зовнішнього, частини і цілого та уявлення, що “все у всьому”.

Між природою і людьми – (боги) духи. Але вони є не надприродними, а особливими природними істотами.

Уявлення про циклічність часу: ідеал – це минуле. Хоча є і уявлення про майбутнє, але воно ніби змикається із минулим.

Смисл міфології – пояснити походження світу і його розвиток. Світ виникає не з порожнечі, а із реального початку – хаосу. В цьому розумінні, міфологія не ідеалістичний, хоча і фантастичний світогляд.

Релігійний світогляд характеризується виділенням індивіда із суспільства і одночасним віддаленням його від природи. Зосередження його на своєму внутрішньому світі. Особливості:

Віра у надприродне, в існування Вищої сили, що стоїть над законами матеріального світу і не підкоряється їм.

Остаточне розділення матерії і духу (бог – духовна сутність), панування духовного над тілесним (надприродне = духовне).

Ідея рівності всіх людей перед Богом.

Ідея майбутнього (час розпрямляється) : спасіння, царство боже.

Прилучення до колективних форм діяльності: страждання, терпіння як форма діяльності, а церква виступає у ролі посередника.

Неподільність віри і культу.

Отже, основне у релігійному світогляді – протиставлення матеріальної і духовної діяльності. Світ виникає завдяки духовному началу, що має статус вічності, незмінності, а існуючий світ розглядається як дещо вторинне, “створене із нічого”, плинне.

Філософсько-науковий світогляд є новим історичним типом світогляду. Філософія замість міфологічної і релігійної картини світу дає логічне науково-теоретичне пояснення дійсності і раціонально обґрунтовує систему духовних цінностей людини. Цей світогляд склався в період між 800 і 200 роками до н. е. в пізніх центрах цивілізації – Китаї, Індії, Ірані, Палестині та Греції.

У філософії рано виявилися два основних комплекси проблем, що визначили напрямок філософських досліджень. Філософія

дає узагальнену картину світу, вивчає об’єктивне буття.

розробляє уявлення про людину, її призначення, про смисл життя та його цінності.

Таким чином,

міфологічний світогляд дає фантастичну, виражену у символах картину світу,
релігія наділяє людину вірою у надприродне і розкриває загальнолюдські моральні цінності,
філософія (наука) озброює її точними знаннями, закріпленими у спеціальних поняттях, законах, теоріях.

Специфіка філософського знання в тому, що воно:

ширше будь-якого наукового експерименту.
філософське знання будується на гранично широкому узагальненні, джерелом якого у кінцевому рахунку є універсальний досвід людства;
має справу з найбільш загальними категоріями і законами розвитку природи, суспільства і мислення, які діють на самому високому рівні еволюції світу, в усіх науках і сферах діяльності людини.
має справу з питаннями вічними (Що таке світ? Чи може людина пізнати його? В чому сенс життя? Що таке свобода, щастя, любов тощо?) Такі питання людство осмислює знову на кожному новому етапі і виносить нове рішення. Більше того, кожна людина, користуючись філософським знанням, повинна самостійно розв’язувати ці проблеми, повертаючись до них неодноразово протягом життя.

- має тенденцію до об’єктивації – втіленню в діяльності, вчинках людей, а отже таким чином і у речовому чи знаковому світі культури. При цьому філософські ідеї можуть стати величезною не лише духовною, а й матеріальною силою, якщо будуть сприйняті людством як переконання.

Філософія як форма суспільної свідомості (самостійне вивчення). Функції філософії.

Філософія виконує величезну кількість функцій, назвемо лише головні

Світоглядна – полягає в її здатності створювати картину світу в цілому, об’єднувати данні наук, мистецтва, практики тощо.

Гносеологічна – вивчення сутності пізнавального процесу, його загальний механізм, можливості і межі пізнання.

Методологічна – визначення способів досягнення певної мети. Мова іде про такі методи, принципи дії, які мають фундаментальне, а не вузьколокальне значення.

Гуманістична – реалізується у гранично уважному відношенні до людини. Філософія не обмежує себе науковим підходом, а поряд із ним культивує естетичний та етичний підходи.

Практична – полягає перш за все в її моральності, піклуванні про благо людей.

В різні часи дослідники, філософи виділяли різні функції філософії.